Жуліо Ботельйо

Народився 29 липня 1929 року в місті Сан-Паулу. Вихованець футбольної школи клубу «Жувентус» (Сан-Паулу).

У дорослому футболі дебютував 1951 року виступами за команду «Португеза Деспортос», в якій провів два сезони.

Згодом з 1954 по 1958 рік грав у складі команд «Флуміненсе», «Португеза Деспортос» та італійській «Фіорентині». Протягом цих років виборов титул чемпіона Італії.

1958 року перейшов до клубу «Палмейрас», за який відіграв 9 сезонів. Більшість часу, проведеного у складі «Палмейраса», був основним гравцем атакувальної ланки команди. Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Палмейрас» у 1967 році.

1952 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бразилії. Протягом кар'єри у національній команді провів у її формі 27 матчів, забивши 13 голів[1].

У складі збірної був учасником:

чемпіонату Південної Америки 1953 року у Перу, де разом з командою здобув «срібло»;

чемпіонату світу 1954 року у Швейцарії, де зіграв з Мексикою (5-0)[2], Югославією (1-1)[3] і в чвертьфіналі з Угорщиною (2-4)[4]. Забив по голу в першій і третій грі.

Помер 11 січня 2003 року на 74-му році життя в своєму улюбленому мікрорайоні Пенья (східна частина міста Сан-Паулу), від серцевих проблем.