Журавницький Іван

Іва́н Журавни́цький (Ян Жоравницький; близько 1525—1530 — квітень 1589, Теслугів, нині Радивилівського району Рівненської області, Україна) — поет-сатирик з роду Журавницьких.

Іван Журавницький
Народився близько 1525-1530
?
Помер квітень 1589
Теслугів
Поховання Теслугів
Громадянство Річ Посполита

Погляд у минуле

У Теслугові жив і похований поет-сатирик XVI століття Іван Журавницький (Ян Жоравницький). Згідно із заповітом (тестаментом), що зберігся в луцьких «кгродських» книгах, поховали «в маєтку Теслугові при церкві святого Михайла за законом грецьким».

Його життя досліджував літературознавець Григорій Нудьга, передмову до його книжки «Не бійся смерті» — К. : Радянський письменник, 1991, написав Павло Загребельний.

Життєвий шлях та родина

Народився близько 1525—1530 років у родині шляхтича, владики-номіната Марка Журавницького (сина Василя[1]). Батько в 1560-х вісім років був нареченим владикою — призначеним, а не висвяченим — луцького духовенства (не вважав себе духовною особою, а воїном, тому відмовився висвячуватись). Прізвище походить від назви маєтку — села Журавники (Волинь).

Імовірно, навчався у Жидичинському монастирі біля Луцька, бував у Вільні, Кракові.

У 1566 році з дружиною Оленою (Галеною) Копоть оселився в Теслугові — частина села дісталася йому як родовий маєток. Мав у володінні і Жабокрики (сучасна Довгалівка), згодом Журавницькі продали село князю Богушу Корецькому.

Згідно народних переказів, завдяки Журавницькому в Теслугові був зведений замок — для захисту від татарських нападників.

Причина пашквілю

З дружиною часто їздив у Луцьк — там городничим, ключником, потім і старостою був його старший брат Олександр (одружений з дочкою владики Івана Красненського (Борзобагатого) Ганною).

Братова жінка Ганна і стала об'єктом сатиричного висміювання. Вірш був написаний в 1575 році, ймовірно, що до написання Івана та Олену підштовхнуло якесь побутове непорозуміння, однак з часом сприйняття твору змінилося — дослідники звертають увагу на високий рівень освіченості української волинської шляхти та використання літературної творчості як суспільної зброї.

По цьому віршу відбувався судовий розгляд, тому він зберігся в архівах й так дійшов до сучасності.

Хто йдеш мимо - стань годину.
Прочитай сюю новину.
Чи єсть в Луцьку білоглова,
кта пані ключникова?
Хоча й вік подойшлий має,
А розпусти не встидає;
Убирається в форботи,
Леч не дбає про чесноти.
Нащо модли єй, офіри?
Аби були каваліри!
Лиш малженок ідет з двора -
Внет тут молодиков чвора!
З ними учти і беседи -
Не вертайся, мужу, теди!
й ти, мужу необачний!
Зроби жоні бенкет смачний:
Змаж ю лоєм з дхлого хорта,
Ачей, зженеш з шкури чорта:
Смаруй києм над статечность,
Hex забуде про вшетечность.

Вірш був вивішений на мурах замку, і в Луцьку, де було тоді трохи більше трьох тисяч мешканців, він набув розголосу.

По цьому почався судовий процес, вірш проходив як «Пашківль», крім того, Журавницького судили за наїзд на Журавники та вигнання Ганни з дочкою 1576 року. Журавницького оголошують «виволанцем» — позбавили всіх громадянських прав і маєтностей, лише примирення з Борзобагатими могло скасувати вирок; Іван просив вибачення в присутності суду.

Окремо згадується в документах «цидулу або пашквілюс» та вписано покаянні слова поета.

Смерть

Проте й по цьому Журавницький не став стриманішим та обачнішим. У квітні 1589 року за рішенням суду він був страчений — за організацію наїзду на королівського секретаря Балтазара Гнівоша, останній був убитий.

31 березня 1589 року був складений заповіт Журавницького, записаний Лавріном Лесочинським. У ньому Іван просить потурбуватися про дружину Олену, добродіїв воєводу київського і маршалка волинського князя Костянтина Острозького, воєводу брацлавського і старосту кременецького, владику Кирила Терлецького.

Похований в Теслугові, точне місце могили Івана Журавницького не встановлене.

Примітки

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.