Корецькі

Представники Корецьких походили від князя Олександра Патрикійовича Стародубського (†1409).

Корецькі були пов'язані з іншими відомими родами Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Молдови та Московії, зокрема, з князями Масальськими, Могилами, Потоцькими, князями Сангушками, Ходкевичами, князями Чорторийськими.

Генеалогія роду:

• Василь Олександрович (після 1401—після 1443) — князь корецький (1443—?)
  • Богуш Васильович (?—після 1483) — князь корецький.
  • Іван Васильович (? —1502) — князь корецький, намісник Красносельський у 1492—1502-х;
    • Василь Івановивич (?—1519)
    • Лев Іванович (?—1519)
    • Олександр Іванович (?—1519) — князі корецькі, загинули 1519 р. у битві з татарами під Сокалем .
    • Іван Іванович
    • Анна з Корецьких — княжна, дружина Михайла (Михна) Зброховича (Гулевича).[1]
    • Федір Іванович (?—1522) — князь корецький.
      • Богуш Федорович (1510—1576) — князь корецький (1522—1576), житомирський староста (1539—1548), брацлавський і вінницький староста (1548—1576), луцький староста (1560—1576), волинський воєвода (1572—1576), у 1540-х роках разом із Бернардом Претвичем обороняв південні кордони Великого князівства Литовського від ординських наскоків, часто взаємодіючи із запорозькими козаками. У XVI ст. князем Богушем Корецьким до фортеці замку у Корці були добудовані нові укріплення (на сучасному гербі міста Корець зображено надбрамну вежу замку Корецьких)
        • Юрій Богушевич (?—до 1576)
        • Яким (Йоахим) Богушевич (?—1612) — князь корецький, першим з роду прийняв унію, активно впроваджував її на Волині; тесть придушувача козацько-селянських повстань Мартина Калиновського
          • Самійло Йоахимович (1586—1622) — князь, брав участь у походах на Московську державу за Смутного часу початку XVII століття. Був одружений із Катериною Могилянкою, підтримував рід Могил у його претензіях на господарський престол у Молдовському князівстві. У 1612—1616-х разом з князем Михайлом Вишневецьким організував похід у Молдову проти турецького ставленика господаря Штефана ІХ Томші, щоб посадити на престолі Олександра, сина Єремії Могили. Зазнав поразки, потрапив до турецького полону. З допомогою православних ченців утік на батьківщину, згодом перейшов з православ'я на католицизм. Унаслідок поразки польського війська в Цецорській битві (1620) знову потрапив до турецького полону, де загинув.
          • Ізабелла Корецька (? - 1669) — шлюб Микола-Юрій Чорторийський
          • Іван (Ян) Кароль Йоахимович (1588—1633) — князь, перейшов до католицтва, каштелян волинський у 1622–1633 роках.
            • Самійло-Кароль (1621—1651) — останній чоловік, представник роду, ропчицький староста, відомий жорстокими переслідуваннями селян-повстанців (масові страти, посадження на палю)
              • Анна Самійлівна — княжна, чинила спротив вироку суду, не віддала у володіння унійного митрополита урочища Гнилець, Куликів, Кальний луг, про що скаржились возні Києва Ляховський і Шумовський 21 липня 1623 року[2]
            • Серафима Корецька — сестра Самійла-Карла, ігуменя, вирішила забрати ікону Божої Матері «Благодатна» (інша назва «Споручниця грішних», відповідно до напису на окладі), що здавна знаходилась у корецькому замку, з княжої молитовні до православного Воскресенського Корецького жіночого монастиря. Згодом відбулось урочисте перенесення образа в обитель.
          • Лавінія — дружина упитського старости Яна-Ольбрахта Радзивілла

Деякі представники роду були поховані в родовій каплиці князів Корецьких у Києво-Печерській лаврі, де були надгробні плити з епітафіями.[3] В ній також був похований Копистенський Захарія.[4]

Деякі роди, які виникли пiсля одружень жіночих предcтавниць княжої династії Корецьких з іншимі аристократичними родами (Корецькі-Журавські, Корецькі-Луговi, Корецькі-Ольшанські, Мoсальські-Корецькі, Кулябка-Корецькі), продовжують існувати і зараз.

У 1598 році Миколай Язловецький (герб не вказаний) продав Корецьким успадковані від батька Антонія дідичні маєтності — Радомишль і Суховолю в Луцькому повіті — за 15000 флоринів.[5]

• Войтович Л. В. Генеалогія династій Рюриковичів і Гедиміновичів. — [Київ], б. р. — C. 146—147. — ISBN 5-7702-0506-7.
• Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.: Ровенська область. — К.: Ін-т історії АН УРСР, 1973. — C. 16, 124, 344, 345, 354, 355, 369, 490 та 505.
• Мицик Ю. А. Корецькі // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2008. — Т. 5. — ISBN 978-966-00-0855-4.. — C. 156.
• Однороженко О. До історії української генеалогії та геральдики: княжі роди XIV—XVII ст. // Генеалогічні записки: Вип. VIII (нової серії II). — Львів, 2010.— C. 10–12. — ISSN 2074-8345.
• Поліщук В. Князь Богуш Корецький як землевласник та урядник (1510—1576) // Київська старовина. — 2001. — № 3 (339). — С. 56–72.
• Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XVII до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). — К., 1993.
• Мыцык Ю. А. Украинские летописи XVII века. — Днепропетровск, 1978. (рос.)

• Korecki family (англ.)
• Książęta Koreccy (01) (пол.)