Левицький Орест Іванович

Леви́цький О́рест Іва́нович (псевдонім Маяченець; 13 [25] грудня 1848(18481225), село Маячка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 9 травня 1922, с. Драбів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, УСРР) — український історик, етнограф, письменник. Підтримував контакти з Науковим товариством імені Шевченка у Львові, дійсним членом якого став у 1910 (1911) р. Був також членом Київської громади, дійсним членом-співробітником Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1876), дійсним членом (1878), членом ради (1885—1902) та заступником голови (1902—1905) Історичного товариства Нестора-літописця, дійсним членом Київського юридичного товариства (відділ звичаєвого права; від 1881 р.) і членом Українського наукового товариства в Києві (1907—1914), почесним членом Полтавської губернської вченої архівної комісії (1906) та Полтавського церковно-історико-археологічного комітету (1906), членом Київського товариства старожитностей і мистецтв; почесний член Братства імені князів Острозьких[1], академік УАН (з 1918 року). В 1919–1921 та у 1922 роках — Президент Української (Всеукраїнської) академії наук (УАН, ВУАН)

Орест Іванович Левицький
Орест Левицький в 1860-ті роки життя
Орест Левицький в 1860-ті роки життя
Народився 13 (25) грудня 1848
Маячка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 9 травня 1922(1922-05-09) (73 роки)
Драбів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Українська СРР
Місце проживання Україна
Країна  УНР Українська СРР
Підданство Російська імперія
Національність українець
Діяльність історик
Alma mater Київський університет
Галузь історія
Заклад Українська академія наук
Ступінь академік
Науковий керівник Антонович Володимир
Членство НАН України
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
4-го ст.

Роботи у Вікіджерелах

Біографія

Народився в родині священика в селі Маячка Полтавської губернії (нині — у Новосанжарському районі Полтавської області). Батько походив з козацько-старшинського роду Носів-Левицьких. В 1857–1859 роках навчався в початковій приватній школі, у 1859–1869 роках — у Полтавському духовному училищі й семінарії

З 1870 року навчався на юридичному, згодом перевівся на історико-філологічний факультет Київського імператорського університету Св. Володимира, учень Володимира Антоновича. Закінчив університет 1874 року, дипломна праця  — «Очерк внутренней истории Малороссии во второй половине XVII века».

З 1874 по 1921 рік займав посаду відповідального секретаря Тимчасової комісії з розбору давніх актів у Києві, був її першим історіографом. Водночас працював (до 1906, за іншими джерелами — 1909 року) викладачем російської мови і письменства в 4-й Київській гімназії та викладачем географії в музичному училищі (1876–1877 роки), а також помічником завідувача Центрального архіву в Києві (1879–1887). Співробітник журналу «Кіевская старина».

Працював діловодом управління Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора та від 1913 року був першим секретарем Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва[2][3].

Після революційних подій 1917 року очолював громадські і державні комісії з питань української правничої термінології. Від 1918 року був членом Комітету для охорони пам'яток історії та мистецтва.

У листопаді 1918 року включений до складу перших фундаторів (академіків) Українській академії наук.

У лютому 1919 року брав участь у роботі зборів міської колегії Київського виконкому, що підготувала перейменування вулиць Києва[4][5][6][7].

Від грудня 1919 року — в. о. Голови-Президента УАН—ВУАН. Від 1921 року — голова правничого товариства при ВУАН. У березні 1922 року став Президентом ВУАН.

Загалом написав більше 200 наукових праць з правознавства й історії України XVI—XVIII століть. Автор багатьох історичних оповідань, повісті «Ганна Монтовт»[8] на матеріалах актових книг і судових документів Волині та Гетьманщини XVI—XVIII століть, розвідки «Сім'я та побут українців у XVI ст.»[9].

Власний архів, колекцію історичних документів та бібліотеку вчений 1921 року передав до ВУАН. Нині вони зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (особовий архів вченого загалом містить 162 одиниці зберігання).

Помер у селі Драбів, нині в Драбівському районі Черкаської області; похований у с. Митлашівка поблизу Драбова.

Нагороди

Ушанування пам'яті

У Полтаві існує вулиця Ореста Левицького.

25 грудня 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 170 років з дня народження Ореста Левицького (1848–1922), історика, археографа, архівіста, етнографа, літературознавця, письменника, академіка Української академії наук.[10]

Доробок[11]

Статті

  • Левицький О. Черты семейнаго бытавъ Юго-Западной Руси въ XVI-XVII вв. // Архивъ Югозападной Россіи. — Кіевъ, 1909. — Ч. 8, т. 3: Акты о брачномъ праве и семейномъ быте въ Югозападной Руси въ ХV—XVІІ вв.
  • Левицький О. Богданъ Хмельницкій и неблагодарная исторія / Ив. Луговой // Кіевская старина. — Кіевъ, 1888. — Кн. 11. — С. 395—400.

Праці

Художні твори

  • Ганна Монтовт: історичне оповіданнє з життя волинського панства ХVІ ст. / Орест Левицький // Літературно-науковий вістник. — Київ, 1911. — Т. 53, кн. 2. — С. 250—274 ; кн. 3. — С. 454—488.[13]
  • Волинські оповідання. Виданнє Т-ва прихильників укр. літ., науки і штуки; [К.]: Друк. 1-ої Київ. Друк. Спілки], 1914. — 214 с.
  • Єзуїтська преподобниця (історичне оповіданнє) // Літературно-науковий вістник. — Київ, 1913. — Т. 64, кн. 11. — С. 195—215 ; кн. 12. — С. 397—413.
    • передрук: Єзуїтська преподобниця. Вінніпег, Українська Видавнича Спілка в Канаді, 1920-ті.

Примітки

  1. Манько М. Президент Академії наук – почесний член Братства імені князів Острозьких // Замкова гора. – 2017. – № 51/23 груд./. – С. 8.
  2. Комарова И. И., 151. Киевское общество охраны памятников старины и искусства / Справочник научных обществ России (рос.)
  3. Федорова Л. Д., Київське товариство охорони пам'ятників старовини та мистецтва // Інститут історії України Національної академії наук України
  4. Переименование улиц // Киевский Коммунист. — 1919. — № 21 (29). — 18 февраля. — С. 4. (рос.)
  5. Совещание по вопросу о переименовании киевских улиц // Киевский Коммунист. — 1919. — № 24 (32). — 21 февраля. — С. 3. (рос.)
  6. Новые названия улиц // Киевский Коммунист. — 1919. — № 27 (35). — 25 февраля. — С. 4. (рос.)
  7. Перейменуванння вулиць у Киіві // Життя Поділля. — 1919. — № 68. — 10 березоля. — С. 3.
  8. Левицький, 1994, с. 96–151..
  9. Левицький, 1994, с. 190–255..
  10. Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018 р. № 2287-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році»
  11. Повну бібліографію див. за посиланням
  12. Також праця друкувалася у журналі «Кіевская старина» протягом 1901-го року.
  13. Передрук: Левицький О. І. Ганна Монтовт: Історична повість // На переломі: друга половина XV — перша половина XVI ст. / [упоряд. і передм. О. Русиної]. — К. : Україна, 1994.  — 352 c. — ISBN 5-319-01070-2.

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.