Задор Дезидерій Євгенович

Як виконавець неодноразово виступав у престижних музичних програмах Будапештської музичної академії, Будапештського і Кошицького радіо.

1943 року Задора запросили викладати фортепіано в Коложварську консерваторію. Мобілізований до угорської армії. Чехословацькі репатріаційні органи направили його до Ужгорода. Тут став організатором, а згодом і директором музичного училища.

Після анексії Закарпаття з боку СССР прийнятий в Союз композиторів, протягом 1947—1950 років — диригент і соліст Ужгородського симфонічного оркестру.

У 1948—1949 роках потерпає від кампанії «боротьби з космополітизмом». Звільнений з посади створеного ним училища, на його місце призначили журналіста В. Хоменка.

У 1954—1963 роках — художній керівник філармонії в Ужгороді, протягом 1963—1985-х — професор Львівської консерваторії.

З нагоди 80-річчя від дня народження Дезидерія Задора Ужгородському державному музичному училищу присвоєно його ім'я. Також на пам'ять про першого директора училища в ньому відкрито клас-музей.

Симфонічний твір, кантата «Карпати» (1959), симфонічні поеми «Верховина» (1971), «Карпатська рапсодія» (1974), фортепіанні п'єси «Закарпатські ескізи», «Концерт для фортепіано з оркестром», хори, романси, пісні, опрацювання народних пісень «Покладу, покладу значок на віконце», «Ой, зацвіли фіялочки», обробки народних пісень для голосу з фортепіано — «Пішов Іван в полонину косити», «Балада про Довбуша», «Серед села дичка», «Легіники», «Гей, Іване», «Порізалам перстик», «Паде дощ», музика до театральних постановок.

Обробка Задором закарпатської народної пісні «Верховино, світку ти наш…» з 1954 року набуває всеукраїнської популярності, стає відомою чи не всім українцям.

Виховав декілька поколінь учнів: виконавців, композиторів, диригентів, музикознавців.

Разом із І. Мартоном є фундатором закарпатської композиторської школи. Його роль співвідносна із роллю Бедржиха Сметани для чеської музики, Ференца Ліста — для угорської, Станіслава Людкевича для західноукраїнського професійного музичного мистецтва.