Закавказька залізниця
Закавказька залізниця — залізниця в СРСР, охоплювала Грузинську, Вірменську і (незначну ділянку) Азербайджанської РСР.[1]
Закавказька залізниця | |
Країна | Російська імперія/СРСР |
Знаходження штаб-квартири | Тбілісі |
Статус | розділена у 1991 році на Абхазьку, Вірменську, Грузинську залізниці |
Роки дії | 1871—1991 |
Експлуатаційна довжина залізниці | 1887 км (1951) |
Ширина колії | 1 520 мм |
Структура залізниці
Загальна довжина залізниці 1887 км (1951), управління залізниці розташовувалося у Тбілісі[1].
Станом на 1 січня 1967 року залізниця мала три відділення Самтредське відділення (з центром відділення на ст. Самтредія I), Тбіліське відділення, Єреванське відділення Закавказької залізниці[2].
Залізниця межувала з Північно-Кавказькою залізницею (по станції Веселе Північно-Кавказької залізниці), з Азербайджанською залізницею (по станції Норашен Азербайджанської залізниці на лінії Єреван — Нахічевань і по станції Беюк-Касик Азербайджанської залізниці на лінії Тбілісі — Баку)[2].
Найбільші вузлові станції залізниці:
- Самтредія I,
- Хашурі,
- Навтлугі I,
- Масіс.[2]
На ділянці Хашурі — Зестафоні розташований тяжкий за профілем Сурамський перевал. З 1933 року обслуговувалися електровозами (спочатку це були електровози серії Ср (Сурамський радянський) , потім електровозами ВЛ8)[3].
Станом на 1988 рік Закавказька залізниця була електрифікована постійним струмом (= 3 кВ). Використовувався тяговий рухомий склад (електровози) і МВПС постійного струму і тільки при роботі на маневрах на неелектрифікованих коліях станцій, для вивізной роботи з колій промислових підприємств і кар'єрів використовувалися тепловози[3].
Історія
Будівництво залізниці розпочато 1865 роцку зі спорудженням Поті—Тифліської залізниці. Ділянку Поті — Зестафоні відкрили 14 серпня 1871 року, а вся залізниця відкрита у 1872 році[1].З розвитком Бакинських нафтових промислів назріває потреба у її продовженні до портів і у 1883 році відкрито рух ділянкою Самтредія — Батумі і Тифліс — Баку[1].
У 1899—1908 роках була побудована залізниця Тифліс — Александрополь — Еривань — Джульфа[1].
1925 року введена в експлуатацію залізниця Ленінакан — Артік, у 1935 році Броцеула — Цхалтубо з відгалуженням до станції Гумбрін, 1940 року ділянки Горі — Цхінвалі і Цхакая (Сенакі) — Сухумі з відгалуженнями на Поті і Ткварчелі. Наскрізний робочий рух поїздів Чорноморською залізницею відкрито наприкінці 1942 року. У 1949 році у постійну експлуатацію прийнято останню ділянку лінії Сухумі — Адлер.
1967 року ділянка залізниці, на терені Азербайджанської РСР, була відокремлена зі складу Закавказької залізниці в окрему залізницю.
Після розпаду Радянського Союзу Закавказьку залізницю поділили між Абхазькою (ділянку Самтредського відділення на захід від річки Інгурі), Вірменською (Єреванське відділення) і Грузинською (Самтредське відділення на схід від річки Інгурі і Тбіліське відділення) залізницями.
Примітки
- Большая Советская Энциклопедия. Гл. ред. Б. А. Введенский, 2-е изд. Т. 16. Железо — Земли. 1952. 672 стр., илл.; 51 л. илл. и карт.
- Атлас Железных дорог СССР. М.: 1968
- Исаев И. П., Фрайфельд А. В. Беседы об электрической железной дороге. — М.: Транспорт, 1989. — 359 с.: ил., табл. — Библиогр.: с 356.