Закавказька залізниця

Закавказька залізниця залізниця в СРСР, охоплювала Грузинську, Вірменську і (незначну ділянку) Азербайджанської РСР.[1]

Закавказька залізниця
Країна Російська імперія/СРСР
Знаходження штаб-квартири Тбілісі
Статус розділена у 1991 році на Абхазьку, Вірменську, Грузинську залізниці
Роки дії 18711991
Експлуатаційна довжина залізниці 1887 км (1951)
Ширина колії 1 520 мм
Схема Закавказької залізниці

Структура залізниці

Загальна довжина залізниці 1887 км (1951), управління залізниці розташовувалося у Тбілісі[1].

Станом на 1 січня 1967 року залізниця мала три відділення Самтредське відділення (з центром відділення на ст. Самтредія I), Тбіліське відділення, Єреванське відділення Закавказької залізниці[2].

Залізниця межувала з Північно-Кавказькою залізницею (по станції Веселе Північно-Кавказької залізниці), з Азербайджанською залізницею (по станції Норашен Азербайджанської залізниці на лінії Єреван Нахічевань і по станції Беюк-Касик Азербайджанської залізниці на лінії Тбілісі Баку)[2].

Найбільші вузлові станції залізниці:

  • Самтредія I,
  • Хашурі,
  • Навтлугі I,
  • Масіс.[2]

На ділянці Хашурі Зестафоні розташований тяжкий за профілем Сурамський перевал. З 1933 року обслуговувалися електровозами (спочатку це були електровози серії Ср (Сурамський радянський) , потім електровозами ВЛ8)[3].

Станом на 1988 рік Закавказька залізниця була електрифікована постійним струмом (= 3 кВ). Використовувався тяговий рухомий склад (електровози) і МВПС постійного струму і тільки при роботі на маневрах на неелектрифікованих коліях станцій, для вивізной роботи з колій промислових підприємств і кар'єрів використовувалися тепловози[3].

Історія

Будівництво залізниці розпочато 1865 роцку зі спорудженням Поті—Тифліської залізниці. Ділянку Поті Зестафоні відкрили 14 серпня 1871 року, а вся залізниця відкрита у 1872 році[1].З розвитком Бакинських нафтових промислів назріває потреба у її продовженні до портів і у 1883 році відкрито рух ділянкою Самтредія Батумі і Тифліс Баку[1].

У 18991908 роках була побудована залізниця Тифліс Александрополь Еривань Джульфа[1].

1925 року введена в експлуатацію залізниця Ленінакан Артік, у 1935 році Броцеула Цхалтубо з відгалуженням до станції Гумбрін, 1940 року ділянки Горі Цхінвалі і Цхакая (Сенакі) Сухумі з відгалуженнями на Поті і Ткварчелі. Наскрізний робочий рух поїздів Чорноморською залізницею відкрито наприкінці 1942 року. У 1949 році у постійну експлуатацію прийнято останню ділянку лінії Сухумі Адлер.

1967 року ділянка залізниці, на терені Азербайджанської РСР, була відокремлена зі складу Закавказької залізниці в окрему залізницю.

Після розпаду Радянського Союзу Закавказьку залізницю поділили між Абхазькою (ділянку Самтредського відділення на захід від річки Інгурі), Вірменською (Єреванське відділення) і Грузинською (Самтредське відділення на схід від річки Інгурі і Тбіліське відділення) залізницями.

Примітки

  1. Большая Советская Энциклопедия. Гл. ред. Б. А. Введенский, 2-е изд. Т. 16. Железо — Земли. 1952. 672 стр., илл.; 51 л. илл. и карт.
  2. Атлас Железных дорог СССР. М.: 1968
  3. Исаев И. П., Фрайфельд А. В. Беседы об электрической железной дороге. — М.: Транспорт, 1989. — 359 с.: ил., табл. — Библиогр.: с 356.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.