Закон України «Про освіту» (2017)

Мову навчання регулює 7-ма стаття закону. Згідно з нею, вільний вибір мови навчання є невід'ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону, за умови обов'язкового вивчення державної мови в обсязі, достатньому для інтеграції в українське суспільство. Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і регіональними мовами або мовами меншин. Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється відповідно до потреб громадян згідно із законодавством України про освіту.[2][3]

Директору школи надається більше повноважень у розв'язанні кадрових питань (прийняття та звільнення з роботи), більше обов'язків із організації навчального процесу, включно із розглядом навчальних планів і шкільних програм. Директор на посаду обирається за конкурсом, на період не більше двох термінів, що у сумі складає 12 років. При цьому, комісія, яка ухвалюватиме відповідне рішення, складатиметься в тому числі з вчителів цього навчального закладу. Крім них, така комісія має включати представників із засновників школи, громадського об'єднання батьків та учнів закладу, громадське об'єднання директорів шкіл цієї місцевості.^{[джерело?]}

Одним з основних нововведень закону є 12-річна середня освіта.[4] Мова навчання — українська, мова навчання національних меншин реалізується через окремі групи, або викладання окремих предметів мовою національних меншин. За законом нацменшини зможуть вчитися рідною мовою до 5-го класу, після чого всі предмети (за деякими винятками) будуть викладати тільки українською мовою.

Школа буде трирівнева: початкова — 4 роки, вводиться з 2018 року, базова середня освіта — 5 років (гімназії), вводиться з 2022 року, профільна середня освіта — 3 роки (ліцеї та заклади професійної середньої освіти), вводиться з 2027 року.

З 2018 року дітей мають брати до школи винятково за місцем проживання, а не за результатами співбесіди і тестування, як це було раніше.[5] Згідно з новим законом кожна школа матиме закріплену за собою територію і по досягненні дитиною шестирічного віку, вона гарантовано отримає місце в цьому навчальному закладі. Спеціалізація закладу врахуватись не буде.[6]

Управління освіти також не братимуть участі в розробці та реалізації варіативної складової навчальної програми, не контролюватимуть додержання законів та обов'язкове виконання Держстандарту та не втручатимуться у формування педагогічного навантаження вчителя, подібні речі контролюватимуться на рівні школи.

Атестацію шкіл та інспекції районних управлінь освіти новий закон повністю ліквідовує, натомість, вводиться добровільна сертифікація для педпрацівників як стимул для підвищення своєї кваліфікаційної категорії раніше терміну. Спочатку, допоки така перевірка не буде відпрацьована, вона буде добровільною.[7] Нововведення передбачає стимул для професійного зростання серед педагогів. Вчитель більше не буде зобов'язаним слухати лекції в Інституті післядипломної педагогічної освіти (ІППО). Також, за власний кошт вчителям надається можливість відвідування тих тренінгів, які вважають потрібними для своєї роботи.^{[джерело?]} Вчителі самі аналізують, де вони хочуть підвищити кваліфікацію. Після цього подають заявку до адміністрації школи. Тоді збирається педрада, яка вирішує, кого й куди направляти на підвищення кваліфікації. Відтак Педрада ухвалює рішення. Далі, відповідно до цього плану, вчителі відвідують курси, семінари чи тренінги — а кошти на їх оплату перераховує школа (а не управління освіти). Закон дозволяє іншим фізичним та юридичним особам фінансувати такі курси для вчителів.

Закон передбачає, що всі вчителі повинні брати участь у засіданнях педагогічних рад. Таким чином усі вчителі будуть залучені до прийняття управлінських рішень своєї школи. Педрада планує роботу закладу, схвалює освітні програми, обговорює питання підвищення кваліфікації вчителів, має право ініціювати проведення позапланового інституційного аудиту закладу та обговорює механізми забезпечення академічної доброчесності у своїй школі. Уся інформація про ресурси школи (фінансові, матеріальні та кадрові) має бути опублікована онлайн.^{[джерело?]}

Новий закон передбачає мінімальну зарплату вчителя в розмірі не менше 3 мінімальних зарплат, що складає 9600 грн станом на вересень 2017 року. Поправками також передбачався варіант у 4 прожиткових мінімуми, що складало 6736 грн станом на вересень 2017 року.[8]

Щорічні виділення коштів з державного бюджету на освіту складають не менше 7 % ВВП. Також вводіться посада омбудсмена для забезпечення належних умов реалізації права на освіту.[9]

Петро Порошенко позитивно оцінив новий закон. Після схвалення проекту закону у Верховній Раді він заявив що закон стане «інвестицією України в майбутнє»[11].

Міністр освіти і науки Латвії Карліс Шадурскіс підтримав закон «Про освіту»[12].

Найбільші суперечки викликала 7 стаття закону про мову навчання[14]. Саме ця стаття викликала невдоволення серед частини країн другого світу на міжнародному рівні. При цьому зарубіжні критики вказують на невідповідність закону 7-й статті як Конституції, так і міжнародним зобов'язанням України, таким як Європейська хартія регіональних мов, ратифікованою Україною 2003 р.[15]:

• Румунія та Угорщина[16] розкритикували закон через можливі порушення прав національних меншин[17][18].

• 8 вересня 2017 року голова Закарпатської обласної адміністрації Геннадій Москаль, котрий раніш, на думку місцевих активістів (зокрема ветеранів «Карпатської Січі»), захищав повзучу експансію мадяр на Закарпатті[19], на своєму сайті звернувся до Президента України з проханням ветувати прийнятий закон або повернути його у Верховну Раду з правками через те, що він не відповідає Європейській хартії регіональних мов або мов меншин від 5 листопада 1992 року, яку Україна ратифікувала 15 травня 2003 року і яка набрала чинності 1 січня 2006 року, Закону України від 25 червня 1992 року № 2494-XII «Про національні меншини в Україні» та міжнародним договорам, укладеним Україною із сусідніми країнами[15] (Див. також вище )[прим. 1].
• МЗС Росії висловило невдоволення у новому законі, назвавши його метою «максимальне обмеження» інтересів російськомовних громадян України[20].
• Болгарія, Греція, Румунія і Угорщина закликали Україну не вводити в дію норму закону про освіту щодо мови навчання. 14.09.2017 міністри закордонних справ цих країн звернулися з відповідним проханням у листі до міністра закордонних справ Павла Климкіна, генсека Ради Європи Турбйорна Ягланда, та верховного комісара ОБСЄ Ламберта Заннієра[21].

• 26.09.2017 МЗС Угорщини повідомило що Угорщина блокуватиме всі кроки в напрямку євроінтеграції України в рамках програми «Східного партнерства» через те, що президент Петро Порошенко підписав закон «Про освіту»[10].

Зовнішні відеофайли
	Нюанси закону від Тараса Шамайди на YouTube

Внаслідок неодноразової критики, стаття 7 закону про освіту направлена на експертизу до Ради Європи щодо її відповідності європейським стандартам. За очікуваннями, експертиза має тривати півроку, за цей час проводитиметься консультації з країнами-сусідами та донесення позиції, що збереженню культурної ідентичності національних менших в Україні нічого не загрожує.[22][23]

Міністром освіти Лілією Гриневич була анонсована зустріч з міністром, який відповідає за освіту в Угорщині, вказуючи, що характер розмови буде не тільки в політичній, а і у професійній, педагогічній, освітній площині.[24] У передісторії зустрічі міністром Гриневич порушувалось питання щодо порушення прав дітей угорського походження, які хочуть здобувати вищу освіту, але не володіють українською мовою. Також, зазначалось, що частину викладання угорською мовою буде збережено, діти будуть вчити угорську мову, але при цьому, вивчатимуть і українську мову та зможуть повністю інтегруватися в українське суспільство.[25]

За поданням 48 народних депутатів Конституційний Суд України розглядав питання конституційності Закону, зокрема тих його положень, що — на думку авторів подання — звужували об'єм прав національних меншин на здобуття освіти рідною мовою.

Рішенням від 16 липня 2019 року Конституційний Суд визнав Закон таким, що повністю відповідає Основному Закону, зазначивши:

	Держава створила умови для повноцінної реалізації відповідних прав національних меншин, в тому числі корінних народів України, вивчати рідну мову, а також отримувати освіту державною мовою незалежно від походження, повноцінно реалізовувати визначені Конституцією України права. У такий спосіб забезпечується рівність кожної особи у реалізації вказаних прав незалежно від національності та мови спілкування.[26] Закон сприяє повноцінній реалізації конституційного права на освіту, яким можуть скористатися представники національних меншин. Визначене у Законі нормативне регулювання забезпечує реалізацію прав громадян в усіх сферах суспільного життя, у тому числі доступ до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.
— Конституційний Суд України, [26]