Залізничний транспорт у Монголії

Залізнична мережа Монголії складається з двох ізольованих одна від одної ліній. Найбільша залізниця Монголії — Трансмонгольская залізниця сполучає міста Сухе-Батор, Улан-Батор і Замин-Ууд. Її протяжність 1108 км[1]. Від неї відходять гілки Дархан — Шарингол, Шалхіт — Ерденет, Налайха — Хонгор. Друга лінія від станції Соловйовськ (Борзинське відділення Забайкальської залізниці) — Чулуунхороот[3] — Чингисийн-Далан — Баянтумен. Від станції Чингисийн-Далан відходить гілка до станції Мардай. Ширина колії — 1520 мм. У рухомому складі — пасажирські та вантажні вагони виробництва заводів СРСР, Росії і Китаю, локомотивний парк складають тепловози 2М62, 2ZAGAL (модернізовані 2М62), 2ТЕ116, CKD4B, C36-7.

Єдина залізнична компанія в Монголії — Уланбаторская залізниця[2].

Залізниця у Монголії з'явилися лише в 1938 році. Тоді було відкрито рух по вузькоколійній лінії довжиною 42 км, що з'єднала Улан-Батор і Налайх, ця лінія з шириною колії 750 мм служила для перевезення вугілля в столиці Монголії[1]. На дорозі використовувалися паровози серій 157, 159 і ВП1.

У 1939 році була введена в експлуатацію лінія з шириною колії 1524 мм, що з'єднала місто Чойбалсан за кордоном СРСР (станція Соловйовськ, туди в свою чергу протягнули у 1938 році лінію від станції Борзя). Лінія мала довжину 237 км[1], експлуатувався на ній рухомий склад отриманий з СРСР.

У 2009 році з допомогою російських залізничників був проведений ремонт 109 кілометрів шляху на ділянці Мандал — Даваани Улан-Баторської залізниці. Укладений безстикової шлях, збільшена допустима швидкість руху[4].

У 2014 році в столиці Монголії Улан-Баторі на основі існуючої залізничної інфраструктури Трансмонгольской залізниці, що проходить у межах міста, створена Улан-Баторська міська залізниця.

• Транспорт Монголії

• Взаимодействие железнодорожников выведет Монголию к...