Зарецький Віктор Іванович

Походить з шанованого козацького роду Зарецьких, що, за переказами, були одними із засновників міста Білопілля в XVII столітті. Нині в м. Білопілля Сумської області збереглася кам'яна церква святих Петра та Павла, що зводилася також і їхнім коштом. Мати Марія Андріївна (з Коломійцевих) походила також з білопільської родини. До 1917 року рід Зарецьких мав статки та торгові справи не лише в Білопіллі, а й багатьох містах Російської імперії. Це стало однієї з причин, що під час подій 1918—1919 років вони підтримали Білу армію Денікіна. 1925 року частина родини вимушено перебралася на Донбас, тікаючи від можливих переслідувань. Дитинство та юнацькі роки Віктора пройшли у робітничих селищах Горлівки та Сталіно (нині Донецьк), де його батько Іван Антонович працював бухгалтером на створюваному хімічному виробництві.

У 1943—1945 рр. служив у запасному полку. Після демобілізаціїї деякий час жив з батьками у селищі Обідімо під Тулою. Приватно навчався там у живописця Л. М. Орєхова. 1946 року вступив до художньої школи — при Київському державному художньому інституті, де вчився у Геннадія Титова.

У 1947—1953 роках — студент Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчався у Костянтина Єлеви, Михайла Шаронова, Сергія Григор'єва. Був сталінським та репінським стипендіатом.

1953—1957 — викладач Київського художнього інституту.

Належав разом із дружиною до відомих діячів руху шістдесятників. Після згортання ліберального курсу та посилення тиску влади заступив у 1963 року Леся Танюка на посаді голови Клубу творчої молоді «Сучасник». Цю ротацію було погоджено з Лесем Танюком.

Як учасник війни, член компартії, член Спілки художників він видавався начальству компромісною постаттю. Курс Клубу не зазнав змін і невдовзі був розпущений.

Аллу Горську було вбито 28 листопада 1970 року, як тоді багато-хто вважав, за загадкових обставин. 1977 року взяв шлюб з дочкою свого вчителя Майєю Григор'євою.

Помер після тяжкої тривалої хвороби 23 серпня 1990 року. Похований на Міському (Берковецькому)  кладовищі у могилі матері і батька, поруч з дружиною.

Творчість Віктора Зарецького характеризується багатовекторністю стильових уподобань, пошуком нового у традиційному. Ранні полотна позначені виразними композицією, ритмікою, силуетом, пошуками національної характерності — «Жаркий день», «Шахтний двір», «Беруть льон. Портрет ланкової П. Сироватко», «Дівчата», «Червоне марення», «Оля».

1955 року художник переїхав на Донеччину. Через певний час було надруковано роботу Зарецького «Шахтарі. Зміна». На шахті Зарецький написав картини «Після війни», «Жаркий день», «Шахтний двір». Як зазначає Ігор Шаров, кульмінацією шахтарської теми була велика картина «Після зміни». Троє людей біля сірої стіни. Шахтар, молодий хлопець, лежить, поклавши руку під голову. Дівчина посміхається, мабуть жартує з хлопцями. Другий хлопець стоїть біля стіни і курить. Гола правда тяжкої праці. Міністр культури Бабійчук сказав, що після такої картини ніхто не піде працювати на шахту. Цілком випадково картина потрапила до Москви на виставку, де отримала диплом 1-го ступеня, її було висунуто на золоту медаль Всесвітнього молодіжного фестивалю у Москві. Проте українське начальство домоглося її усунення з виставки і медалі Віктор не отримав. З тих часів картина 30 років пролежала в майстерні. 1990 року її придбав швейцарський колекціонер.

У монументально-декоративних роботах художника, створеними у співавторстві з дружиною Аллою Горською, відчутний вплив народного мистецтва. Вони характеризуються яскравістю, життєствердністю. Серед найвідоміших монументальних праць — декоративне оздоблення (мозаїка) середньої школи у Донецьку (разом із Г. Зубченко, Г. Синицею, Г. Марченком) у 1965—1966 роках, мозаїчне панно «Прапор перемоги» в Музеї молодогвардійців у Краснодоні (тепер - Сорокине) (разом із Б. Плаксієм, А. Лимарєвим, О. та В. Смирновими) у 1968—1970 роках.

Віктор Зарецький створив галерею портретів відомих українських діячів — Олеся Гончара, В. Касіяна, М. Яцківа, Л. Миронової, В. Шевчука, І. Заславської, О. Горського, Р. Недашківської, О. Зарецького, самобутнє полотно «Світлий спогад. Автопортрет з дружиною».

1978 року відкрив власну художню студію. Розробив оригінальну педагогічну систему — «Роздуми біля полотна», текст якої вперше опублікував його син О. В. Зарецький в журналі «Образотворче мистецтво» (№ 1—2 за 1993). У художній студії навчалося понад 200 учнів. Серед них — відомі митці: Арсен Савадов, Олеся Авраменко, Олександр Куріненко, Лариса Піша, Марина Соченко, Тарас Лобода, Микола Шкарапута та інші.

Художник також написав, а частково надиктував лапідарні яскраві спогади. У його спадщині також нотатки, нариси, епістолярій. Ці тексти публікувалися у першій половині 1990-х, а 2009 року були видані окремою книгою «Художник Віктор Зарецький. Пошуки коріння».

На початку 1980-х років митець захопився мистецтвом сецесії. У його роботах цього часу естетичне починає переважати над соцартівським, ідеологічним, що споріднювало його з мистецтвом андеграунду. Пластична мова Зарецького-неомодерніста позначена активною колористикою народного мистецтва, розмаєм орнаментальних стилізацій, застосуванням фантастичних золотих і рубінових кольорів. Дії, сюжету та людським постатям відводиться другорядна роль задля декоративізації цілого.

Після того, як упала «залізна завіса», творчість видатного художника набула широкого розголосу за межами України. У 1994 р. за картини останніх років життя «Солдатка», «Ой кум до куми залицявся», «Літо», «Весняні клопоти» та «Дерево» Віктора Зарецького посмертно удостоєно Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Творчість Віктора Зарецького є чи найбільш дослідженою серед українських художників другої половини ХХ ст. Йому присвячено статті, курсові, дипломні, дисертаційні роботи. Видано ґрунтовні монографії: «Митець, рокований добою» Лесі Медведєвої (2006) та «Терези долі Віктора Зарецького» (2008, 2011) Олесі Авраменко. 

На могилі Віктора Зарецького встановлено пам'ятник роботи Лесі Декерменджі.

1994 року Національною спілкою художників та Національною Академією образотворчого мистецтва та архітектури була закладена премія ім. Віктора Зарецького для молодих художників.

2016 року іменем Віктора Зарецького було названо провулок у місті Білопіллі поруч з будинком його батьків, де він народився. Також, у Києві існує вулиця Віктора Зарецького[1].

• Картини
  • «Шахтарі. Зміна» (1956). Цим твором Зарецький поклав край парадно-святковим канонам; зображав шахтарів як людей тяжкої, виснажливої праці.
  • «Спекотний день» (1957).
  • «Шахтарський двір» (1958).
  • «Портрет ланкової П. Сироватко» (1960).
  • «Дівчата» (1962).
  • «Оля» (1969).
  • «Чорний струмок» (1989).
• Панно
  • Мозаїчне панно «Вітер» у Києві (1967, у співавторстві)
  • «Прапор Перемоги» в Музеї молодогвардійців у Краснодоні (1970, у співавторстві).

• Державна премія України імені Тараса Шевченка (1994, посмертно) — за картини останніх років: «Солдатка», «Літо», «Дерево (Витоки мистецтва)», «Ой кум до куми залицявся», «Весняні клопоти».

• Головко В. В.. Зарецький Віктор Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 278. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• Віктор Зарецький. Оцифрований архів
• Олеся Авраменко. Терези долі Віктора Зарецького. Творчий шлях митця крізь призму процесів трансформації художнього життя в Україні 50-80-х років 20-о століття. Київ, Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України, 2011.
• Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 256.
• Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 179—180.
• Віктор Зарецький (1925—1900). Живопис. Графіка: Каталог виставки творів. Київ, 1991.
• Череватенко Л. Життя як диво // Сучасність. — 1992. — № 7.
• Авраменко Л. Птах долі Віктора Зарецького // Сучасність. — 1992. — № 7.
• Череватенко Л. Переможець // Образотворче мистецтво. — 1992. — № 3.
• Алла Горська. Червона тінь калини. Листи, Спогади. Статті. — К., 1996.
• Біографія, галерея творів
• Роботи художника^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Погляд на монографію Лесі Авраменко «Терези долі Віктора Зарецького» // Газета «Справи сімейні» № 10, 2012^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Огнєва Л. Перлини українського монументального мистецтва на Донеччині. Івано-Франківськ, Лілея НВ. — 2008. — 52 с.
• Пошуки коріння. Художник Віктор Зарецький. Листи, нариси, спогади, статті / Ред., упор. та підгот. тексту О.Зарецького. — Київ, 2009. — 268 с.
• Олеся Авраменко. Віктор Зарецький — український «Густав Клімт»
• Мовою страждання і радості: до 90-річчя від дня народження В. Зарецького (1925—1990) // Дати і події, 2015, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (5) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 49–53.