Заріччя (Овруцька міська громада)

Село розташовано на Словечансько-Овруцькому кряжі, на річці Норинь.

Село Заріччя знаходиться на правому березі річки Норинь за 1 км на південь від міської мережі Овруча та за 3 км на південь від залізничної станції Овруч.

Сучасне Заріччя (до 07.06.1946 р. називалось Шваби) утворене в результаті об’єднання трьох населених пунктів: Шваби, село Кам’янське або Шваби Другі (відоме з 1750 р.) та хутір Залужжя (Шваби-Залужжя), заснований у ХІХ ст.

Ці села 27 лютого 1961 року злилися в село Заріччя (Шваби Другі перейменовано на Кам’янське 7 червня 1946 року).

Назва «Заріччя» – земля «за річкою».

Прізвище «Шваби» найпоширеніше в селі і походить від засновників села – шляхетського роду Швабів (Швабовичів). Шляхта Шваби фіксується на Овруччині з 1551 року, коли королем Сигизмундом Августом була пожалувана на вічне володіння земля «пустовська» «Берцовщизна» (Борсовщизна), яка знаходилась неподалік Овруча.

В 1590 та 1595 роках шляхтичі Шваби на цю землю отримали підтверджувальні грамоти.

Предки Швабів ймовірно вихідці з Герцогства Швабії і походять з германського племені СВЕВИ.

За археологічними дослідженнями люди цю місцевість заселили значно раніше – на території села знайдено стоянку первісної людини та майстерню кам’яного віку доби палеоліту, поселення доби бронзи та давньоруське поселення ІХ-Х століття.

В 1900 році – навколо села налічувалось 30 курганів.

Земельні угіддя на території теперішнього Заріччя належали поміщиці Радзієвській, яка жила у Годотемлі (сучасна Коренівка). Панським управителем за спогадами старожилів був Деменьйон (Даміан) Косинський (1820-1850 рр.). Від нього пішло прізвище Косинські. Дочка Радзієвської Лодзя вийшла заміж за шляхтича Шваба (Швабовича) і отримала в придане 800-900 десятин землі на правому березі річки Норин.

Поселення було передмістям Овруча – як селище ремісничого люду. Тут жили кушніри, шевці, кравці, бондарі. Жителі також займалися сільським господарством.

В 1910 році відкривається трирічна платна школа.

До 1923 року – в складі Великофоснянської волості. В 1929 році утворюється Швабівська сільська рада, відкривається сільський клуб та хата-читальня.

1928 рік – в найманій хаті організовується початкова школа, де навчалося до сотні дітей вдень, а вечорами працювала школа ліквідації неписьменності для дорослих. Першими вчителями були Петровська (завідувала школою) та Розпутняк Аліна Іванівна. 1.09.1932 року відкрито нове приміщення школи, в 1937 році – школа стає семирічною, в 1960 – восьмирічною, згодом – дев’ятирічною.

Для потреб будівництва в 1928 році починається розробка глиняного кар’єру, будуються печі для виготовлення цегли.

Взимку 1929 року з початком колективізації 12 бідняцьких господарств Швабів об’єднались в артіль «За культурну революцію».

Того ж року на приміських землях організовано колгосп, до якого увійшли до 80 працездатних жителів Овруча єврейської національності «Червоний інтенсивник» або «Евкоп» (голова Григорій Шехтман). На власні кошти (грошовий пай) придбано сільськогосподарський інвентар, живе тягло, насіння.

Першу сівбу проведено весною 1930 року. Вирощували зернові та кормові культури, овочі, фрукти.

1932 року створено колгосп ім. Червоної армії у Швабах Других (голова Денис Андрійович Шваб).

Колективізація в селах завершилась у 1934 році. Саме на цей час припадає страшний голодомор, що охопив Україну та початок масових репресій проти тих, хто не змирився з розкуркуленням, добровільно не вступив до колгоспу та публічно виказував невдоволення політикою нової влади.

12 жителів села померли від голоду – всі вони носили прізвище Шваб крім одного – Антона Духновського.

Вже осінню 1932 року продзагони почали забирати в людей снопи немолоченого хліба. Розкривали солом’яні стріхи на хатах, солому вивозили.

З початком весни 1933 року прийшов до людей справжній голод.

Невдовзі в колгоспі організували так званого «котла» – для всіх працюючих варили та видавали гарячу страву. Це багатьом допомогло врятуватися від смерті.

В селі була організована «комісія», люди їздили по хатах, забирали на підводи мертві тіла та закопували разом в могилу. Траплялося, що серед мертвих були ще й живі.

Першими жертвами сталінських репресій за доносами односельчан стали Кульчицький Б. А., Шваб Т.Я., Шваб О.Ф.. Вони були звинувачені в контрреволюційній агітації та засуджені до різних строків покарання.

Лукашевич Федір Ілліч (одноосібник) заарештований 24 жовтня 1937 року та ув’язнений на 10 років.

До вищої міри покарання – розстрілу засуджені Шваб Іван Михайлович та Рушелюк Йосип Мойсейович. Вони звинувачувались в причетності до контрреволюційної повстанської української націоналістичної організації. Засуджені 17.04.1938 року і вже 28.04.1938 року вирок приведено у виконання.

Через декілька років відносно спокійного життя цей куточок Полісся, як і всю Україну чекало нове страшне випробування 22 серпня 1941 року Овруччина була окупована німецько-фашистськими військами. Ще за місяць до вступу німців до Овруча Олексій Іванович Шваб, Антон Григорович Невмержицький, Григорій Йосипович Євсєєв увійшли до створеної розвід групи 5-ї армії генерала М.І.Потапова (розвід група «22»). Ці люди були залишені в тилу ворога для підпільної діяльності і згодом стали членами антифашистської організації Володимира Редчиця. Олексій Іванович Шваб очолив штаб підпільної групи. Виданий зрадником і розстріляний восени 1942 року разом з сім’єю – чотирирічним сином і вагітною дружиною.

На фронтах Другої Світової війни хоробро билися 300 жителів села, 126 загинули смертю хоробрих. Кавалерами ордена відчизняної війни ІІ ступеня є жителі села Кобилянський Іван Якимович, Сташкевич Омелян Олександрович,

В 1975 році в центрі села біля Будинку культури відкрито пам’ятник воїнам-землякам.

З початком мирного життя село Шваби перейменовано в Заріччя 7 червня 1946 року, утворюється Зарічанська сільська рада, до якої входять села Заріччя, Залужжя, Кам’янське.

1955 року колгоспи, що діяли на приміських землях: «За культурну революцію», «Імені Червоної армії» та «Червоний інтенсивник» об’єдналися в одне господарство – сільгоспартіль ім. Я.Свердлова.

З 1961 по 1973 рр. – у складі Підрудянського колгоспу, 1974-1976рр. – колгосп ім.. Я.Свердлова, з 1977-1990 року приєднано до господарства «Нове життя» (Шоломки). Це було пов’язано зі змінами в адміністративно-територіальному устрою Овруцького району.

Зарічанська сільська рада утворена 07.06.1946 року (1923 р. – Швабівська), 1959 році розформовується і села Заріччя та Острів входять до складу Підрудянської сільської ради (1959-1977 рр.), 1977-1990 рр. с. Заріччя підпорядковано Шоломківській сільській раді, село Острів – В.Фоснянській.

Рішенням Житомирської обласної ради від 18 червня 1990 року утворено Зарічанську сільську раду з центром у селі Заріччя та підпорядкуванням їй села Острів В.Фосьнянської сільської ради.

В 1992 році Зарічанська сільська рада одна з наймолодших адміністративно-територіальних одиниць в Овруцькому районі.

Керівник РАПО Юрій Олександрович Старовойт очолює ініціативну групу по передачі з колгоспу села Шоломок майна бригади та передачі з В.Фосні острівської бригади. 1990 року утворюється КСП «Зоря», яке згодом стає селянсько-фермерським господарством (СФГ) «Зоря».

1992 року власна будівельна бригада (очолив інженер-будівельник М.О.Мошковський) зводить адмінбудинок, ремонтну майстерню, авто гаражі, столярний цех. Реконструйовано, вкрито асфальтом, висипано щебенем 7 км доріг на вулицях обох сіл.

З 2002 р. по 2013 рік господарство очолює Віктор Володимирович Непомнющий. Від 2013 р. – директор СФГ «Зоря» Сергій Володимирович Овсійчук. 2009 – 98 працюючих людей, 20 одиниць техніки машинно-тракторного парку, 67 коней, 1224 голів ВРХ.

В обробітку 1253 га землі, в томі числі 966, 2 га орної.

Вирощують ярі зернові (яра пшениця, ячмінь) та зернобобові культури, ріпак, кукурудза (на силос).

В Заріччі та в Острові відкрито пункти штучного запліднення, створено умови для породнього покращення стада.

2014 рік – у господарстві дві форми – в Заріччі та Острові.

Більше 20-ти років працює завідуючою острівською фермою Ольга Невмержицька.

2016 року в Заріччі створено нове фермерське господарство – ФГ «Невмержицького» (Віталій Невмержицький).

Наприкінці 1997 року Овручсільбуд приступає до спорудження двоповерхового приміщення нової школи (площа території бл. 4 га). 1999 р. – виріс перший поверх школи (на той час в Заріччі було 160 дітей, в Острові – 52)

Будівництво продовжувалося до 2007 року, повідомленням від 30.06.2015 р. діяльність Зарічанської загальноосвітньої школи припинилась.

Не одне покоління юних зарічанці повчали педагоги місцевої школи, нагороджені за свою працю медаллю «Відмінник освіти» – Лисюк Галина Андріївна, Шваб Віра Данилівна, Чепурна Ніна Вікторівна, Андрійчук Віра Андріївна.

Юні жителі села відвідують дитячий садок «Теремок». В 2013 році тут відкрито нову групу.

2014 року вирішено проблему водопостачання дошкільного закладу, введено в експлуатацію нову артезіанську свердловину.

Молодь села активно займається спортом – футбольна команда «Заріччя» (капітан Сергій Шваб) в 2013 році виборола перше місце в районі серед команд першої ліги.

26 жовтня 2012 року відбулось урочисте освячення Свято-Михайлівської церкви (церкву відкрито в приміщенні колишньої колгоспної їдальні).

Для надання первинної медико-санітарної допомоги в Заріччі діє ФАП. Майже 35 років (з часу відкриття в 1957 і до 1992 р.) тут працював Максим Павлович Рибаченко. Сам родом з Білорусії, він переїхав на батьківщину дружини.

Роками незмінно покращується благоустрій села. Росте його соціально-економічний розвиток. В 2004 році Зарічанська сільська рада займає 3-тє місце в Житомирській області в конкурсі серед кращих сільських і селищних рад (санітарний стан та благоустрій, на той час голова сільської ради – Никончук Надія Миколаївна).

2015 р. – капітально відремонтовано 42 вулиці в двох поселеннях, огороджено кладовище, закуплено меблі для дитячого садочка, реконструйовано водоймище по вулиці Хуторянській. Оновлено матеріальну базу сільського Будинку культури, зроблено ремонт.

Чверть віку при Зарічанському БК діяв хор-ланка (створений 1962 року), ініціатором створення якого була Ніна Іванівна Шваб (на той час директор Будинку культури). Наприкінці 80-х хор – учасник обласного фольклорного огляду та обласної радіопередачі «З чистих джерел».

Найстарша жителька села — Лукерія Ігнатівна Лукашевич, якій виповнилося 103 роки (2013)[2].

До 13 квітня 2017 року — адміністративний центр Зарічанської сільської ради Овруцького району Житомирської області[3].

Шваб Михайло Дмитрович – Заслужений працівник сільського господарства України (2012);

Рябченко Іван Федорович – генерал-майор (1979), 80-ті роки – радник Президента Анголи;

Копишинський Юрій Олександрович – (мати Галина Захарівна з роду Швабів) – отаман січових козаків з острова Хортиця. Учасник фольклорно-етнографічного комплексу «Кінний театр «Запорозькі козаки»;

Шваб Валерій Володимирович – Почесний громадянин міста Овруча, Овруцький міський голова 1982-1988 рр. та 1998-2015 рр., кращий міський голова (2003), нагороджений орденом «Честь. Пошана. Пам’ять»

Сільська релігійна громада має Свято-Михайлівський храм. У селі є дошкільний навчальний заклад «Теремок», футбольна команда «Заріччя»[2].

• 
  Будинок культури
• 
  Пам'ятник воїнам-односельчанам
• 
  Ставок на річці Норинь з видом на місто Овруч

1. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 Довідник. — Житомир: Волинь, 2007—620 с. --  ISBN 966—690 –090 — 4
2. Список населених місць  Волинскої губернії. —  Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. —- 219 с.

• Погода в селі Заріччя
• Відлуння війни