Зборівський договір

Збо́рівський до́говір (17 серпня 1649) — угода, укладена після Зборівської битви між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з іншого поблизу міста Зборів.

Зборівський договір

Мапа кордонів Гетьманщини за Договором
Тип міжнародний
Підписано 17 серпня 1649
Місце Зборів
Чинність від моменту підписання
Умови

договору:

  • Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.
  • На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась у Чигирині. Уряди всіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.
  • У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська Речі Посполитої та євреї. Тільки козаки та православна шляхта мали права займати державні посади. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади.
  • Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.
  • Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.
  • Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит та двоє єпископів мали увійти до складу сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.
Сторони Гетьманщина
Річ Посполита
 Текст у Вікіджерелах

Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини, легалізував самоврядність українських козаків у межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилася в козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина.

Короткі відомості

Першою була українсько-кримсько-османська коаліція, утворена у 16471648 роках. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу Адама Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року, але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів 1649, Берестечко 1651, Жванець 1653), та пасивності Османської імперії, Богдану Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Річчю Посполитою.

Повна назва Зборівського договору: «Декларація Його королівської милості Запорозькому Війську на дані пункти супліки». Він складається з 12 статей. Форма договору жалувана грамота короля своїм підданим.

За умовами цього договору:

  • Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств.
  • На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась у Чигирині. Уряди всіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.
  • У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська Речі Посполитої та євреї. Тільки козаки та православна шляхта мали права займати державні посади[1]. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади.
  • Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.
  • Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.
  • Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит та двоє єпископів мали увійти до складу сейм Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.
  • Під управління гетьманської адміністрації переходили Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства.

Укладений мирний договір не задовольняв ні козаків Богдана Хмельницького, ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

Див. також

Примітки

  1. Орест Субтельний. Історія України

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.