Протиповітряна оборона

Протипові́тряна оборо́на — сукупність організаційних заходів та бойових дій, задля відбиття ворожого удару з повітря, прикриття угрупувань власних наземних військ або важливих об'єктів у тилу. Військова ППО сприяє завоюванню та утриманню панування в повітрі. Вона організовується на всіх етапах та в усіх видах бою, під час пересування військ та під час їх постійного розташування.

Відеопоказ у сповільненій швидкості миті ураження бомбардувальника зенітною артилерією. Місця влучення показані червоними спалахами

НАТО визначає ППО як «всі заходи, спрямовані на відвернення або зменшення дієвості ворожого повітряного удару...». Це наземні, підземні (підводні човни) і повітряні системи зброї, пов'язані з ними сенсорні системи, засоби керування та спостереження і пасивні заходи (наприклад, загороджувальні повітряні кулі). Засоби ППО можуть бути використані для захисту військово-морських, наземних та повітряних сил у будь-якому місці. Проте, для більшості країн головними зусиллями ППО, насамперед, є «оборона батьківщини». Протиракетний захист, є продовженням протиповітряної оборони, як і заходи з пристосування протиповітряної оборони до завдань перехоплення будь-якого снаряда в польоті (C-RAM).

Одним з далекосяжних напрямків розвитку ППО, є долучення штучного інтелекту до ефективного керування оборонними системами і серіями стрільби.[1]

ППО здійснюється військами протиповітряної оборони сухопутних частин та винищувальною авіацією у взаємодії з Військами ППО країни, а у разі бойових дій у районі морського узбережжя — з частинами ППО військово-морського флоту. До переліку дій військових частин ППО належать: розвідка повітряних сил супротивника, сповіщення про його наближення, бойові дії зенітно-артилерійських та зенітно-ракетних підрозділів, дії винищувальної авіації. Частини ППО знищують ворожі літаки, вертольоти, крилаті ракети та інші засоби повітряного нападу, ведуть боротьбу із десантами та аеромобільними військами супротивника, блокують спроби ворога вести повітряну розвідку.[2]

На озброєнні зенітно-ракетних військ Повітряних Сил знаходяться дієві зенітні ракетні та зенітні артилерійські системи і комплекси, які відзначаються високою швидкострільністю, живучістю, рухомістю, здатністю діяти за будь-яких умов сучасного загальновійськового бою.

Розрізняють ППО:

Термінологія

Визначення «протиповітряна оборона» (ППО), мабуть, вперше було використано у Великій Британії, коли там, 1925 року, була створена система повітряної оборони (ADGB).

Зокрема, НАТО, визначає протиповітряну боротьбу (ППО), як «заходи, що вживаються для захисту від нападів за допомогою бортової зброї, запущеної з літаків, кораблів, підводних човнів і наземних об'єктів».

В Україні, протиповітряні системи ЗРК, називаються зенітними (тобто «котрі спрямовано на зеніт»); іншими назвами, що стосуються протиповітряної оборони, є, наприклад, такі: англійською — Anti-aircraft warfare;[3] німецькою — FlaK (Fliegerabwehrkanone, «авіаційна гармата», також інакше, як Flugabwehrkanone); французькою, ППО називається DCA (Défense contre les aéronesfs, «aéronef» — загальна назва для всіх видів бортових пристроїв

Напад бомбардувальників королівських ВПС на німецькі позиції в Кале під час Другої світової війни.

(літак, дирижабль, повітряна куля, ракета та інше).[4][5]

Найважливішим показником системи ППО є найбільша відстань, на якій зброя або ракета, може вражати повітряне судно противника.

Наприклад, у Британії використовують термін «ефективна стеля», тобто висота, на яку зброя може доправити серію снарядів проти рухомої цілі. Це може бути обмежено найбільшим часом роботи підривника, а також можливостями наявної протиповітряної зброї.

На ефективну стелю важких протиповітряних гармат, впливають такі не балістичні чинники:

  •  Найдовший час роботи підривника — задає найбільшу допустиму відстань польоту снаряда.   
  • Прилади керування вогнем — дають  можливість визначати висоту цілі на великій відстані.    
  • Задля точності циклічної швидкості стрільби, час підривника повинно бути розраховано і налаштовано для того місця, де ціль була-б під час польоту після миті стрільби.

Загальний опис

Мета ППО, полягає у тому, щоби вчасно виявити ворожі літаки або ракети та знищити їх. Найважливіше завдання — вразити ціль, що рухається у тривимірному просторі. Атака повинна не лише відповідати цим трьом координатам, але також і миті, коли ціль знаходиться у певній позиції. Це означає, що снаряди повинно бути направлено на влучення безпосередньо у ціль, або на місце ймовірного положення цілі у мить потрапляння снаряда, з урахуванням швидкості і напрямку як цілі, так і снаряда.

Протягом усього 20-го століття, протиповітряна оборона була одною з областей військової техніки, які найбільш швидко розвивалися. Системи ППО повинні були враховувати удосконалення повітряних суден і використовувати різні сприятливі технології, зокрема радари, керовані ракети й обчислювальну техніку (спочатку, з 1930-х років, це були електромеханічні аналогові обчислення). Розвиток протиповітряної оборони охоплював галузі: давачів і технічного контролю за вогнем, зброї та командування й керування.

Американські зенітники під час II Світової війни

На початку 20-го століття, ці засоби були або дуже недосконалими, або їх, взагалі, не було.

Спочатку, давачі були оптичними та акустичними пристроями, розробленими ще під час Першої світової війни що застосовувалися, до 1930-х років, але були швидко витіснені радарами, які у 1980-х роках були доповнені оптоелектронікою. Командно-штабні можливості залишалися спрощеними до кінця 1930-х років, аж коли, зокрема, Велика Британія, створила інтегровану систему для ADGB (ППО).[6] Пізніше, НАТО назвало ці установки «середовищем протиповітряної оборони», яке визначалося як «мережа наземних радіолокаційних станцій та центрів керування, на певному театрі операцій, котрі використовуються задля тактичного керування завданнями протиповітряної оборони».

Правила ведення бойових дій мають вирішальне значення для запобігання загрожуванню ППО, дружнім або нейтральним літакам. Їх використання допомагає, але не регулюється електронними пристроями IFF (визначення «друг-ворог»), введеними ще під час Другої світової війни. Тим часом, як ці правила стосуються вищої інстанції, також можуть застосовуватися інші настанови до різних типів протиповітряної оборони, що охоплюють один і той же район одночасно. AAAD (загальновійськова ППО), зазвичай, працює за найжорсткішими правилами.

Для прикладу, НАТО називає ці правила Наказами контролю над озброєннями (WCO), а саме:

Вільна зброя: спосіб керування зброєю, що встановлює порядок, за якого, системи зброї можуть стріляти по будь-якій цілі, що не визнається дружньою.

Жорстка зброя: спосіб керування зброєю, котрий встановлює порядок, за якого, системи зброї можуть стріляти лише по об'єктах, визнаних ворожими.

Зброя на триманні: спосіб керування зброєю, що встановлює порядок, за якого системи зброї може бути застосовано лише у порядку самозахисту, або згідно офіційного наказу.[7]

До 1950-х років, артилерія з балістичними боєприпасами була звичайною зброєю, згодом стали переважати керовані ракети, за винятком найкоротших відстаней. Цілі не завжди легко знищити, проте пошкоджені літаки можуть бути змушеними перервати своє завдання, і, навіть, якщо їм вдасться повернутися та приземлитися на дружній території, вони, ймовірно, не працюватимуть протягом кількох діб, або й зовсім.

З часом, калібр наземних зенітних гармат, змінювався від 20 мм до не менше 150 мм.[8]

Наземна протиповітряна оборона розгортається у кілька способів

Самооборона сухопутних військ, які використовують власну штатну зброю.

Супровідна оборона; спеціальні елементи захисту, які супроводжують бронетанкові або піхотні частини.

Точковий захист; щодо поважної цілі, такої як: міст, важлива урядова будівля або корабель.

Зональна протиповітряна оборона; зазвичай, пояси протиповітряної оборони — щоби забезпечити загороду, або, іноді і парасоль, що прикриває певну область. Площа може мінятися у широких межах. Вони, наприклад, можуть поширюватися уздовж національного кордону, або як пояси холодної війни MIM-23 Hawk і Nike. У наземних операціях, ділянки протиповітряної оборони, можуть використовуватися шляхом швидкого перерозподілу за наявними маршрутами руху повітряних суден.

Повітряна оборона раніше мала й інші засоби, хоча по Другій світовій війні, більшість з них зникла з

Аеростат часів Другої Світової війни

ужитку:

   Аеростати загородження на прив'язі, задля стримування та загрози літакам, що пролітали нижче висоти повітряних куль, де на них чигало руйнівне зіткнення зі сталевими тросами.

   Прожектори для освітлення літаків вночі, як для гарматних розрахунків, так і для операторів оптичних приладів. Під час Другої світової війни, прожектори були керованими радарами.   

Великі димові завіси,  задля загороджувальної дії та завади точному прицілюванню літаків.

Неактивна протиповітряна оборона визначається, наприклад, НАТО як: «Пасивні заходи, прийняті для фізичної оборони та захисту персоналу, основних установок й обладнання, зменшення наслідків повітряного та / або ракетного нападу». Це залишається життєво важливою діяльністю сухопутних військ і передбачає дії, щодо уникнення виявлень, розвідувальними й атакувальними літаками противника. Такі заходи, як маскування важливих будівель, було поширено під час Другої світової війни і в подальшому. Наприклад, за холодної війни, злітно-посадкові смуги та руліжні доріжки деяких аеродромів, було пофарбовано у зелений колір.

Бойові системи ППО

Хоча вогнепальна зброя, що використовується піхотою, зокрема кулемети, іноді з помітним успіхом, може застосовуватися для ураження повітряних цілей на малій висоті, їх дієвість, зазвичай, обмежено, а дульні спалахи виявляють позиції піхоти. Швидкість і висота сучасних реактивних літаків, обмежують можливості прицілювання, а важливі системи на літаках, призначених для наземної ударної дії, можуть бути броньовані. Пристосована, звичайна автоматична гармата, спочатку призначалася задля використання «повітря-земля», а важкі артилерійські системи широко застосовувалися у якості зенітної артилерії, початково, зі стандартними складниками на нових опорах, і розвивалися, до Другої Світової війни, як спеціально розроблені гармати, з набагато вищою продуктивністю.

Боєприпаси та снаряди, випущені цією зброєю, зазвичай, оснащено різними видами підривників (барометричних, із затримкою часу або наближення), щоби вибухнути поблизу повітряної цілі, та вивільнити зливу швидких металевих часток. Для роботи на більш коротких відстанях, потрібна легша зброя з вищою швидкістю стрільби, щоби збільшити ймовірність влучення у швидку повітряну ціль. Задля цієї мети, широко використовується зброя калібру 20 мм і 40 мм.

На відміну від важких гармат, ця, більш дрібна зброя, часто застосовувалася через її низьку вартість та можливість швидко переслідувати ціль. Класичними прикладами автоматичних і великокаліберних гармат, були 40-мм автоматична гармата та 8,8-сантиметрова FlaK 18, розроблені шведською фірмою Bofors. Артилерійську зброю такого роду, в основному, замінили ефективними зенітно-ракетними системами, які було введено у 1950-х роках. Розробка ракет класу «земля-повітря», почалася у нацистській Німеччині наприкінці Другої світової війни, з таких ракет, як «Wasserfall» (хоча до закінчення війни, жодну робочу систему не було розгорнуто) і представляла нові спроби підвищення дієвості систем протиповітряної оборони, що зіткнулися зі зростальною загрозою з боку бомбардувальників. Наземні ракетні системи, може бути розгорнуто з нерухомих чи пересувних установок, колісних або гусеничних пускових установок. Гусеничні машини, як правило, є броньованими транспортними засобами, спеціально призначеними для перевезення зенітних керованих ракет (ЗКР).

ЗКР, які запускаються окремими особами, відомі, наприклад у Сполучених Штатах, як переносні зенітні ракетні комплекси (ПЗРК). ПЗРК колишнього Радянського Союзу, експортуються по всьому світу і можуть бути знайденими у використанні багатьма збройними силами. Цілі для непереносних зенітних систем, зазвичай, визначаються радіолокатором стеження повітря, а потім ним супроводжуються, у той час, коли ПЗРК «заблокований», а відтак, запускається. Перш ніж застосовувати зброю, потенційні цілі, якщо вони є військовими літаками, повинно бути визначено як, «друзі або вороги».

Есмінець Royal Navy Type 45 — це високорозвинене протиповітряне судно. Його система ППО PAAMS, може відстежувати більше 2000 цілей разом, та водночас скеровувати й узгоджувати дії багатьох ракет в повітрі, що дозволяє перехопити та знищити велику кількість цілей будь-якої миті[9].

У цій ролі, автоматичні гармати, стали замінювати останніми розробками відносно дешевих ракет, малої дальності.

Літак-перехоплювач (або просто перехоплювач) — це тип винищувачів, призначених спеціально для перехоплення і знищення літаків противника, зокрема бомбардувальників, котрі, як правило, покладаються на високу швидкість і висоту. Низка реактивних перехоплювачів, таких як F-102 Delta Dagger, F-106 Delta Dart і МіГ-25, було побудовано у період, що почався по закінченню Другої Світової війни і завершився наприкінці 1960-х років, коли вони стали менш важливими, оскільки стратегічне бомбардування було покладено на МБР. Цей вид літаків, відрізняється від інших будов винищувачів, більш високими швидкостями та коротшими робочими відстанями, а також, значно зменшеними корисними навантаженнями боєприпасів.

Радіолокаційні системи використовують електромагнітні хвилі для визначення дальності, висоти, напрямку або швидкості повітряних суден і метеорологічних явищ, задля надання тактичних і оперативних попереджень та напрямків, перш за все, у ході оборонних операцій. Своїми можливостями, вони забезпечують цільовий пошук загроз, керування, розвідку, навігацію, інструментарій та підтримку погодних повідомлень, для ведення бойових дій.

C-RAM

Важливим завданням ППО у сучасних умовах є знищення некерованих ракет, снарядів та мін під час їхнього польоту. [10] Як правило, для цього використовуються вогневі системи малої дальності та ближньої дії.

Захист проти БПЛА

Система захисту від БПЛА (AUDS) — це система оборони від військових безпілотних літальних апаратів. БПЛА можуть бути завантажені небезпечним вантажем та врізатися у вразливі цілі. Такими поклажами можуть бути вибухові речовини, хімічні, радіологічні чи біологічні небезпеки. БПЛА із зазвичай нелетальним корисним навантаженням, можуть бути зламані та використані зі зловмисною метою. Держави розробляють системи протидії БПЛА для усунення цих загроз. Однак це виявляється важким завданням. Як заявив д-р Дж. Роджерс в інтерв'ю A&T: «В даний час точаться великі суперечки про те, як найкраще протистояти цим маленьким БПЛА, незалежно від того, чи використовуються вони аматорами, які завдають трохи незручностей або більшою мірою, в зловісний спосіб із боку терориста».[11]

Контрзаходи

Злочинне використання БПЛА, призвело до розробки технологій протидії безпілотним повітряним системам (C-UAS), таких як Aaronia AARTOS, які були встановлені у великих міжнародних аеропортах.[12][13] Зенітні ракетні системи, такі як Залізний купол, також покращуються застосуванням технологій C-UAS.

Розроблено різні конструкції з використанням лазерів, електромагнітної зброї, мережних гармат і авіаційних сіток для переймання, придушення сигналів і захоплення дрона у польоті, шляхом перехоплення та перекодування керувального сигналу. Системи захисту від БПЛА, наприклад, було розгорнуто проти безпілотних літальних апаратів ІДІЛ, під час битви при Мосулі (2016-17р).[14]

Додаткові підходи до боротьби з безпілотними літальними апаратами, передбачають застосування дробовика з близької відстані, а для дрібніших дронів — навчання орлів, задля усунення БПЛА з повітря. Досить ефективними для боротьби з БПЛА є системи C-RAM.[10] Крім того, останнім часом для вирішення таких завдань використовується зброя нелетальної дії.

Наявна зброя, дуже часто втягується у вузькі ролі, так як наприклад, голландський зенітно-артилерійський комплекс Goalkeeper CIWS, у якому, застосовується семи-ствольна авіаційна гармата Gatling GAU-8 Avenger 30 мм, для останньої версії протиракетної і протиповітряної оборони.

RIM-67 перехоплює безпілотник Firebee у White Sands, 1980

Але навіть ця, колишня передова зброя, може замінюватися новими ракетними системами, такими як ракета RIM-116 Rolling Airframe Missile, яка менше, швидше, та дозволяє виправляти курс (наведення) у середині польоту, щоби забезпечити точність влучання. Для усунення розриву між гарматами та ракетами, Російська Федерація, зокрема, випускає зенітний ракетно-артилерійський комплекс (CIWS) Kashtan (експортна назва «Кортик»), який має як гармати, так і ракети, задля остаточного захисту. Два шестиствольних 30-міліметрових кулемети Gsh-6-30 Gatling і ракети класу «земля-повітря» 9M311, забезпечують його оборонні можливості.

Поточне використання літаків-невидимок порушує такий розвиток для усіх ракетних систем. Влучність ракет далекої дії, залежить від відстані виявлення цілі, щоби завдати їй значної шкоди. Конструкції Stealth, настільки скорочують дальність виявлення, що літаки часто, навіть не видно, а коли це так, то стає занадто пізно їх перехоплювати. Недосконалість систем виявлення та відстеження прихованих повітряних суден, є серйозною перешкодою для розвитку зенітних засобів.

Однак, наскільки зростає, технологія «стелс», настільки-ж, розвиваються й технології «анти-стелс». Вважається, що кілька видів радарів, таких як бістатичні та низькочастотні радари, мають здатність виявляти «невидимі» літаки. Вдосконалені форми термографічних камер, такі, які мають QWIP, могли-б оптично бачити літак Stealth, незалежно від RCS літака. Крім того, радари Side look, високопродуктивні оптичні супутники і сканувальні радіолокатори з високою апертурою та великою чутливістю, такі як радіотелескопи, зможуть звузити межу виявлення стелс-літака, за певних параметрів. Новітні зенітно-ракетні комплекси, мають заявлену здатність виявляти і знешкоджувати приховані цілі, найбільш помітним з яких, є С-400, який, як стверджують, здатний бачити ціль з квадратичним RCS - 0,05 метра, на відстані 90 км.[15]

Ще однією вдалою системою зброї, для використання з зенітною метою, є лазер. Хоча авіатори, уявляли собі

Laser Weapon System aboard USS Ponce (AFSB(I)-15), 5 листопада 2014 року.

лазери у бою, вже з кінця 1960-х років, лише найсучасніші лазерні системи, досягають того, що можна вважати «дослідною корисністю». Зокрема, тактичний лазер з високою енергією, може використовуватися як зенітний, протичовновий і протиракетний. У листопаді 2014 року, США вдало випробували розроблену ВМС, лазерну систему AN / SEQ-3, яка може успішно пошкодити, зокрема, БПЛА, двигун патрульного катера, тощо та має дуже низьку вартість пострілу.[16]

Майбутнє зброї, заснованої на балістичних пострілах, можна побачити у рейкотроні (електромагнітній гарматі). У лютому 2008 року, ВМС США, випробували рейкотрон; він вистрілив снаряд на 5 600 миль (9 000 км), за допомогою використання, 10 мегаджоулів енергії. Його очікувана швидкість польоту становить понад 13 000 миль (21 000 км) на годину, і він є досить точним, щоб уразити ціль розміром 5 метрів з відстані 200 морських миль (370 км), за стрільби зі швидкістю 10 пострілів на хвилину. Очікується, що він буде готовий до 2020—2025 року.[17]

Силові структури

Більшість збройних сил Заходу та Співдружності, об'єднують протиповітряну оборону винятково з традиційними військами (тобто армією, флотом і військово-повітряними силами), як окреме крило, або як частину артилерії. У британській армії, наприклад, протиповітряна оборона є частиною артилерійського підрозділу, натомість, у пакистанській армії, ППО було відокремлено від артилерії 1990 року, щоби створити окрему армію. Це, на відміну від деяких (насамперед комуністичних або колишніх — комуністичних) країн, де існують не лише положення про протиповітряну оборону в армії, на флоті і у військово-повітряних силах, але, й є окремі підрозділи захисту, які опікуються суто протиповітряною обороною земель, наприклад, радянська ППО країни. У СРСР також, були окремі стратегічні ракетні сили, що відповідали за ядерні міжконтинентальні балістичні ракети.

Військово-морський флот

У менших суден і кораблів, зазвичай, є кулемети або швидкострільні гармати, які часто можуть бути смертельно

AK-630 30 mm naval CIWS gun

небезпечними для літаків на низькій висоті, якщо їх прив'язано до керованої радаром гармати, з радіолокаційною системою керування вогнем, задля точкового захисту. Деякі судна, такі як крейсери Aegis, являють собою таку ж серйозну загрозу для повітряних суден, як і будь-яка наземна система протиповітряної оборони. Загалом, військово-морські судна повинні з повагою ставитися до літаків, проте, правильно і зворотне. Особливо добре захищені авіаносні групи, оскільки вони не лише, здебільшого, складаються з багатьох суден з важким озброєнням ППО, але також, можуть запускати винищувачі для бойового повітряного патрулювання над головою, щоби перехоплювати вхідні повітряні загрози.

Такі держави, як Японія, використовують свої судна, оснащені SAM (ракетами «земля-повітря»), задля створення зовнішнього периметра протиповітряної оборони та радіолокаційного дозору, для захисту власних домашніх островів, а Сполучені Штати, також використовують наявні кораблі, оснащені системою Aegis, у межах власної системи протиракетної оборони, задля захисту американської землі.

Деякі сучасні підводні човни, оснащено зенітно-ракетними системами, оскільки вертольоти і протичовнові бойові літаки, є для них серйозною загрозою. Підземні пускові установки протиповітряних ракет, були вперше запропоновані, контр-адміралом ВМС США Чарльзом Б. Момсеном у статті 1953 року.[18]

Багаторівнева протиповітряна оборона

ППО у морській тактиці, особливо в авіаносній групі, часто будується як система кругових шарів, з авіаносцем у центрі. Зовнішній шар, зазвичай, контролюється літаками авіаносця, зокрема, літаком радіолокаційного виявлення та керування AEW & C у поєднанні з літаком бойового повітряного патруля (CAP). Якщо нападник, спромігся пройти у цей шар, то наступні шари будуть захищатися ракетами «земля-повітря», що є на кораблях супроводження авіаносця: ракети зонального захисту, такі як RIM-67 Standard з дальністю до 100 морських миль і ракети з точковим захистом, такі як RMS-162 ESSM з дальністю до 30 морських миль. Нарешті, практично кожен, сучасний військовий корабель оснащено малокаліберними гарматами, у тому числі CIWS, які зазвичай, є керованими радаром, кулеметами Gatling від 20 до 30 мм калібру, здатними робити кілька тисяч пострілів за хвилину.

Сухопутні війська

У підрозділах сухопутних військ, як правило, є глибинна протиповітряна оборона — від інтегральних ПЗРК, таких як, наприклад, RBS 70, Stinger або Igla за менших силових рівнів, до систем протиракетної оборони армійського рівня, таких як С-300, С-400, Angara і Patriot. Нерідко, висотні ракети далекого радіуса дії, змушують літальні апарати противника, літати на низькій висоті, де їх можуть збивати зенітні гармати. Для дієвої протиповітряної оборони, поряд з малими і великими системами ППО,

Sukhoi Su-27 (Su-27S), Ukraine — Air Force AN1185525

повинні існувати проміжні системи. Вони можуть бути розгорнуті на рівні полку та складатися зі взводів самохідних зенітних платформ: самохідних зенітних гармат (SPAAGs); інтегрованих систем протиповітряної оборони типу Тунгуска; або «все-в-одному», зенітно-ракетних платформ «поверхня-повітря», таких як Roland або «Оса» 9К33 (згідно класифікації НАТО — SA-8 Gecko («Гекон»)).

Далекосяжним напрямком розвитку ППО сухопутних військ, є використання безекіпажних платформ чи бойових роботів, оснащених зенітними керованими ракетами або іншими вогневими засобами, які поєднані у мережу і отримують цілевказування від РЛС.[19]

Крім того, потреба ефективної боротьби з безпілотними літальними апаратами й іншими низько-висотними, малорозмірними та малорухомими цілями (Low, Small, Slow, LSS), спонукає до створення змішаної системи ППО з використанням не лише озброєння і військової техніки штатних підрозділів ППО, а й засобів виявлення та ураження усіх родів військ, залучених до певної операції, у тому числі стрілецької зброї, вогневих засобів танків, БМП, БТР та інше.[20]

Повітряні сили

ППО військово-повітряних сил, зазвичай забезпечують винищувачі, що несуть ракети класу «повітря-повітря». Проте більшість військово-повітряних сил, вважають за краще посилити оборону власних авіабаз за допомогою ракетних комплексів «земля-повітря», оскільки вони самі, є дуже важливими цілями і можуть піддаватися атакам ворожої авіації. Крім того, країни без спеціальних сил ППО, часто перекладають ці обов'язки на військово-повітряні сили.

Зональна протиповітряна оборона

Зональна протиповітряна оборона, це оборона окремого району або місця розташування (на відміну від точкової оборони), котра історично використовувалася деякими арміями, наприклад, (Командуванням протиповітряної оборони британської армії) і ВПС (Повітряні сили Сполучених Штатів з ракетами перехоплювачами CIM-10 Bomarc). Зональна оборона, має системи захисту району від середньої до великої відстані, які можуть складатися з різних інших систем або об'єднуватися у суцільну систему оборони району (у цьому разі, вона може складатися з декількох систем короткого радіусу дії, з'єднаних для ефективного прикриття території). Прикладами районної оборони, є захист Саудівської Аравії та Ізраїлю ракетними батареями MIM-104 Patriot, під час першої війни у Перській затоці, де метою було, убезпечити населені пункти.

Тактика

Мобільність

Більшість сучасних систем ППО досить рухливі. Навіть великі системи, здебільшого, розміщуються на причепах і розраховані на швидке розгорнення та налаштування. Раніше це було не завжди так. Ранні ракетні системи були громіздкими і вимагали великої розбудови; багато з них, не могли бути переміщені взагалі. З розширенням

Вважається, російський Панцир-С1 може вражати цілі під час руху, і таким чином, досягати високої живучості.

завдань протиповітряної оборони, набагато більше уваги, було приділено рухомості. Більшість сучасних систем зазвичай, або самохідні (тобто гармати або ракети встановлюються на вантажівці або гусеничному шасі) чи легко буксируються. Навіть системи, що мають багато складників, (транспортер / еректор / пускові установки, радари, командні пункти та інше), отримують вигоду від встановлення на швидкі транспортні засоби. Загалом, нерухому систему, може бути визначено, атаковано і знищено, тоді як пересувна система може з'являтися у місцях, де вона не очікується. Радянські системи особливо, почали тяжіти до мобільності після уроків, отриманих під час війни у В'єтнамі між США та В'єтнамом.

Боротьба проти придушення ППО

Ізраїль і ВПС США, спільно з членами НАТО, розробили показову тактику для зміцнення протиповітряної оборони. Окрема зброя, така як: протирадарні ракети та вдосконалені електронні засоби розвідки і електронної протидії, прагне придушити або звести нанівець ефективність системи протиповітряної оборони противника. Завдяки перегонам у озброєнні, розробляються більш дієві електронні завади, протизаходи і протирадарна зброя, тому краще використовувати SAM-системи з можливостями радіоелектронного захисту (ECCM) і здатністю збивати протирадарні ракети та інші боєприпаси, наведені на них або цілі, які вони захищають.[21]

Повстанська тактика

Реактивні гранатомети, можуть і доволі часто, використовуються проти завислих вертольотів (наприклад, сомалійськими ополченцями під час битви при Могадішо 1993 року). Стрільба з РПГ під крутими кутами, становить небезпеку для гранатометника, оскільки випал від стрільби, відбивається від землі. У Сомалі, наприклад, члени ополчення, іноді, приварювали сталеву пластину з боку вихлопної частини трубки РПГ, щоби відводити тиск від стрільця під час стрільби по американських вертольотах. Загалом, РПГ використовуються для цієї мети лише тоді, коли недоступна більш дієва зброя.

Для повстанців, найбільш доступним способом боротьби з повітряними суднами противника, є завдання знищити їх на землі; або спроба потрапити на периметр авіабази і завдати шкоди літакам окремо, чи пошук місця, де повітряні судна може бути пошкоджено непрямим вогнем, наприклад мінометами.[22]

ППО України

В Україні, до 2004 року, завдання ППО виконували Війська́ протипові́тряної оборо́ни  України — вид Збройних Сил. З 2004 року, протиповітряну оборону нашої держави, здійснюють Повітряні сили Збройних сил України.

Загалом, на теренах України розташовано приблизно 10 зенітно-ракетних формувань. На їх озброєнні знаходяться до 50 зенітно-ракетних комплексів, сотні ракет різної

F-16I Sufa ВПС Ізраїлю. Такий літак був збитий сирійським ЗРК С-200 10 лютого 2018 року. Обидва члени екіпажу катапультувались та вижили.

дальності. Зенітно-ракетні комплекси «С-200»[23] (клас. НАТО SA-5 Gammon) з радіусом ураження до 250 кілометрів, створюють перекривні між собою зони і повністю захищають землі України.[24] За таким же принципом розташовані бази літаків-винищувачів. Їх зона дії складає декілька сотень кілометрів і також покриває всю територію держави. Окремі міста, промислові і стратегічні об'єкти додатково охороняють зенітно-ракетні комплекси меншого радіусу дії — «Бук» (SA-11 Gadfly), «Оса» (SA-8 Gecko)[25], «С-300» (SA-20 Gargoyle), оновлений зенітний гарматно-ракетний комплекс «Тунгуска» (SA-19 Grison)[26].[27][28]

З практичної точки зору, Україні можливо, найбільше потрібна наземна протиповітряна оборона, а не авіація (завдання бомбардувальної авіації в тому числі, здатні виконувати ударні БЛА, наприклад Bayraktar TB2 або далека артилерія).[29] Україна, є сьомою за розміром ВПС в Європі, але більша частина її повітряного флоту – застарілі літаки радянського виробництва. В даний час (2020-і) в Україні експлуатуються декілька удосконалених варіантів винищувачів Су-24 (Fencer), Су-25 (Frogfoot), Су-27 (Flanker) та МіГ-29 (Fulcrum), а також транспортні Іл-76 (Candid), Ан-24 (Coke), Ан-26 (Curl), Ан-30 (Clank) та Ту-134 (Crusty). Також в розпорядженні додатково більше десятка вертольотів (в основному транспортних), в тому числі моделі Мі-8 (Hip) і Мі-9 (Hip-G) (Zsu.gov.ua, 8 грудня 2020 р.). Попри кілька модернізацій, усі вони досягають кінця свого терміну експлуатації. Водночас більшість запчастин, потрібних для їх глибокого оновлення, виробляються на російських заводах і, таким чином, недоступні з 2014 року. За словами командувача повітряними силами ЗСУ, генерал-полковника Сергія Дроздова, після їх останньої модернізації, більшості військових літаків України залишилося ще 10–15 років експлуатації, тому це питання (перехід на сучасну військову техніку) потрібно буде вирішити не пізніше 2035 року. «Цей рік для нас критичний, але якщо з’являться якісь нові варіанти модернізації, ці терміни може бути переглянуто» – зазначив Дроздов. Зараз більшість оновлень літаків ВПС пов’язані з новими прицільними й навігаційними системами та ракетами (Facebook.com/kpszsu, 27 липня). Для переходу-ж на новіші американські літаки F-16, може знадобитися «5-10 років», сказав американський чиновник на прикладі переозброєння Польщі сучасними американськими зразками ВПС.[30]

Відомо, що у липні 2021 року, 41-ий навчально-тренувальний центр зенітних ракетних військ ПС ЗСУ, отримав комплексний тренажер від ТОВ «Конструкторське бюро "Логіка"», для підготовки розрахунків зенітно-ракетних комплексів «Бук-М1», що дозволяє відпрацьовувати стрільбу по високоманевровим повітряним цілям типу балістичної ракети, або ж крилатої ракети. До цього моменту для зенітно-ракетних комплексів «Бук-М1», спроможність ураження крилатих ракет противника не була «базовою».[31]

До того-ж, в Україні до 2019 року, розроблено надсучасні, цілком твердотілові радари для раннього виявлення повітряних цілей противника. Ця РЛС здатна виявляти цілі, які залишаються невидимими на інших смугах частот. Водночас робота таких радарів однаково ефективна за різних погодних умов.

Вадою попередніх радіолокаторів перед радаром ультракоротких хвиль, була низька точність визначення цілі. У новому радарі ця хиба успішно вирішується за допомогою новітніх методів обробки сигналів і координат. Таким чином, новий сучасний радар здатний забезпечити точне націлювання для союзних систем ППО. Разом з тим, дана РЛС залишається майже невразливою для протирадіолокаційних ракет.[32]

Водночас, триває робота над створенням сучасних вітчизняних ЗРК. За словами генерального конструктора ДККБ «Луч» Олега Коростельова, «ми вже маємо все потрібне для того, щоби розпочати макетне виробництво чотирьох типів ЗРК з максимальними дальностями ураження повітряних цілей відповідно в 7, 30, 50 і до 100 км. За відповідних і розумних фінансових ресурсів, які Міноборони виділить під ракетні програми й проєкти, а також за умов чіткої взаємодії всіх державних структур і підприємства, це завдання може бути розв’язано вже за два роки». Під час роботи виставки «Зброя та безпека-2021», ДККБ «Луч» оприлюднило повнорозмірний макет уніфікованої модульної зенітної керованої ракети середньої дальності «Корал», яку створюють з 2016 року як базову уніфіковану ракету для наземних і корабельних ЗРК та Повітряних Сил ЗСУ.[33]

«Українська протиповітряна оборона – зараз одна з найкращих в Європі, як би це парадоксально не звучало. Але якщо ви зараз подивитесь на стан протиповітряної оборони Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії чи інших країн колишнього Варшавського договору, ви будете вражені – фактично протиповітряної оборони взагалі немає. Навіть протиповітряна оборона західноєвропейських країн НАТО є не надто новішою, ніж те, що ви бачили довкола Києва» – заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь.[34]

Див. також

Примітки
  1. Layton, Peter (26 березня 2021). AI-Enabled War-in-the-Air. https://www.airuniversity.af.edu/ (Англійська). Dr. Peter Layton.
  2. Советская военная энциклопедия — М.: Воениздат, 1976-1980. — Том 6. Объекты — Радиокомпас. — М.: Воениздат, 1976 (рос.)
  3. Eyle, Wim van (2003). Van Rooyen, Ack. Oxford Music Online (Oxford University Press). Процитовано 7 грудня 2021.
  4. Davis, Air Vice-Marshal Robert Leslie, (born 22 March 1930), RAF, retired 1983. Who's Who (Oxford University Press). 1 грудня 2007. Процитовано 7 грудня 2021.
  5. Garnier, Yves. Le Petit Larousse : jalons historiques. Les dictionnaires Larousse. Presses de l’Université de Montréal. с. 83–89.
  6. Checkland, Peter; Holwell, Sue. Action Research. Information Systems Action Research. Boston, MA: Springer US. с. 3–17.
  7. Ameenuddin, N. (30 листопада 2012). Safe Sleeping Advice: Do Dr. Google and the AAP Agree?. AAP Grand Rounds 28 (6). с. 66–66. ISSN 1099-6605. doi:10.1542/gr.28-6-66. Процитовано 7 грудня 2021.
  8. Ellen, Roy (1994-06). Elisabeth Croll and David Parkin (ed.): Bush base: forest farm. Culture, environment and development. xii, 263 pp. London and New York. Routledge, 1992. £12.99.. Bulletin of the School of Oriental and African Studies 57 (2). с. 456–456. ISSN 0041-977X. doi:10.1017/s0041977x00025787. Процитовано 7 грудня 2021.
  9. Navy Matters | Type 45 Section. web.archive.org. 28 жовтня 2014. Процитовано 14 квітня 2021.
  10. Слюсар, В.І. (2009). Нове завдання ППО сухопутних військ.. Камуфляж. - 2009. - № 4. с. С. 12 – 13.
  11. Leob, J. (1 квітня 2017). News Briefing: Exclusive - Anti-drone technology to be tested in UK amid terror fears. Engineering & Technology 12 (3). с. 9–9. ISSN 1750-9637. doi:10.1049/et.2017.0311. Процитовано 7 грудня 2021.
  12. Cureton, Paul (29 липня 2020). Drone mapping and AI. Drone Futures. Abingdon, Oxon ; New York, NY : Routledge, 2020.: Routledge. с. 71–107.
  13. Pozniak, Martin; Ranganathan, Prakash (2019-05). Counter UAS Solutions Through UAV Swarm Environments. 2019 IEEE International Conference on Electro Information Technology (EIT) (IEEE). doi:10.1109/eit.2019.8834140. Процитовано 7 грудня 2021.
  14. Holten, Kasper, (born 29 March 1973), Director of Opera, Royal Opera House, Covent Garden, 2011–March 2017; freelance stage director, from March 2017. Who's Who (Oxford University Press). 1 грудня 2013. Процитовано 7 грудня 2021.
  15. Rockoff, Hugh (2016-04). Friedman, Milton (31 July 1912–16 November 2006). American National Biography Online. Oxford University Press.
  16. Excess deaths first peaked in March and April 2020, and again from October to December 2020, for both men and women aged 65 and older. COVID-19 and Well-being. 25 листопада 2021. doi:10.1787/fa347d49-en. Процитовано 7 грудня 2021.
  17. Major General (Retd) Nirmal Ahuja,(Retd) AVSM, VSM. Medical Journal Armed Forces India 61 (3). 2005-07. с. 309. ISSN 0377-1237. doi:10.1016/s0377-1237(05)80201-1. Процитовано 7 грудня 2021.
  18. Edwards, (John) Duncan, (born 28 March 1964), President and Chief Executive, Hearst Magazines International, since 2009; Vice Chairman, Hearst Magazines UK, since 2009. Who's Who (Oxford University Press). 1 грудня 2007. Процитовано 7 грудня 2021.
  19. Слюсар, В.И. (11-12 квітня 2018 р.). Концептуальные аспекты системы ПВО 21-го века.. Тези доповідей 14-ї наукової конференції “Новітні технології – для захисту повітряного простору”. - Харків: ХНУПС. с. С. 55.
  20. Слюсар, В.І. (11-12 жовтня 2016 р.). Комбінована протиповітряна оборона із залученням засобів виявлення та ураження усіх видів і родів військ.. Міжнародна наукова конференція “Проблеми координації воєнно-технічної та оборонно-промислової політики в Україні. Перспективи розвитку озброєння та військової техніки”. – Київ: ЦНДІ ОВТ ЗСУ. с. С. 255 – 257.
  21. Rivas, Jesús A. (1 жовтня 2020). The Anaconda Challenge. Anaconda. Oxford University Press. с. 8–22.
  22. ODIN SMR Level 2 data products. ODIN SMR Level 2 data products. 2020. Процитовано 7 грудня 2021.
  23. Ключі від українського неба. tyzhden.ua. Процитовано 12 грудня 2021.
  24. Зенітний ракетний комплекс С-200В "Вега". uos.ua. Процитовано 12 грудня 2021.
  25. ЗСУ провели перші в цьому році бойові стрільби ЗРК С-125 та "Оса-АКМ" | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Процитовано 13 грудня 2021.
  26. Христофоров, Владислав (21 липня 2018). Нова армія: Зенітні ракетні війська України поповнить бригада ЗРК С-300В1, полк ЗРК «Тор», два полки С-125 та ЗРК «Куб». Національний Промисловий Портал (укр.). Процитовано 12 грудня 2021.
  27. Генштаб: Украина готова отразить атаку извне | Новости. Новости дня на сайте Подробности.. web.archive.org. 13 січня 2014. Процитовано 7 грудня 2021.
  28. Зенітний гарматно-ракетний комплекс «Тунгуска» (SA-19 Grison). uos.ua. Процитовано 9 грудня 2021.
  29. На Донеччині артилеристи ООС знищували цілі за допомогою аеророзвідки. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 9 грудня 2021.
  30. With Russia on Multiple Fronts, DOD Team in Ukraine Assesses Air Defense Needs. Air Force Magazine (амер.). 3 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
  31. Повітряні Сили України "навчили" ЗРК "Бук", як збивати "Іскандери" та "Калібри" | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Процитовано 7 грудня 2021.
  32. Христофоров, Владислав (19 лютого 2019). Низка країн висловили зацікавленість в українських радіолокаторах великого радіуса дії. Національний Промисловий Портал (укр.). Процитовано 9 грудня 2021.
  33. Ключі від українського неба. tyzhden.ua. Процитовано 12 грудня 2021.
  34. Чи зможе Україна збити російські військові літаки та ракети?. Процитовано 7 грудня 2021.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.