Золоте теля

За версією В. Катаєва, який по суті є одним із співавторів роману (див. «Алмазний мій вінець»), обидва романи являють собою збірки фейлетонів, досить умовно об'єднаних спільною сюжетною лінією. Будь-який з фейлетонів міг би бути вилученим та замінений іншим, без суттєвих втрат для розвитку сюжету. Існує також другий, авторський, варіант роману «Дванадцять стільців», в якому його фейлетонний характер проявляє себе особливо яскраво — глави роману, що не ввійшли до класичного варіанта, практично не пов'язані з його основним сюжетом.

Текст роману містить численні пародійні вставки (наприклад, фрагмент повісті «Смерть Вазір-Мухтара» Ю. Тинянова), в якому автори роману досить вдало обігрують особливості стилю інших письменників. На жаль, більшість сучасних читачів мало знайома з популярними літературними творами того часу, що призводить до деякої втрати розуміння написаного.

Основне місце дії роману — місто Чорноморськ. Воно не має нічого спільного із сучасним Чорноморськом, який на момент написання «Золотого теля» був хутором Іллічівським. Під цією вигаданою назвою Ільф і Петров насправді описали добре знайому їм Одесу. Доказом цього є наявність у літературному Чорноморську Приморського бульвару із неназваним пам'ятником (мається на увазі пам'ятник дюкові Рішель'є), згадки про колишню біржу, превалювання серед містян євреїв. Все це ознаки одеського побуту. У прикінцевих главах дія розгортається у неназваній середньоазійській республіці. Судячи з опису тубільців-кочівників, мова йде, скоріше за все, про Казахстан.

Головний герой «Золотого теля» списаний з реальної людини — єврейського авантюриста Осипа Шора. Він мешкав здебільшого у Росії, але здійснив поїздку наодинці до Одеси.

Незважаючи на загальновизнаний сатирично-гумористичний характер роману, в ньому також присутні досить глибокі соціологічні узагальнення щодо передумов виникнення шахрайства в Радянському Союзі в 1920-х роках. З одного боку автори сміливо висміють недоліки радянської економіки і відверте лицемірство радянської системи, як от здатність одинокого спекулянта заробити мільйони рублів, торгуючи водою (перша фірма Корейка «Реванш»); бюрократизм у державних установах (епізод з печатками Полихаєва); симуляція божевілля заради уникнення відповідальності при перевірках (глава «Ярбух фон психоаналітик»); житлова криза (опис комунальної квартири «Вороняча слобідка»); дефіцит товарів, недолугість радянських ідеологем (вигадування ребусів паном Синицьким).

З іншого боку Ільф і Петров завершують твір своєрідним панегіриком на честь нового порядку, в якому немає сенсу накопичувати індивідуальні багатства і де найкраще почувають себе прості робітничі люди (сцена зі студентами у поїзді). Це надає твору внутрішнього протиріччя і робить його закінчення непереконливим. Наприклад, на початку сюжету шахраям вдається підкуповувати «чесних» громадян за безцінь і домагатися своїх цілей, але з мільйоном у валізі Остап Бендер вже не може влаштувати собі приємного життя; також незрозуміло, чому досвідчений великий комбінатор, якому спочатку вдавалось уникати всіляких небезпек і провалів, наприкінці перетворюється на наївного і романтичного марнотратника, який купує верблюда, шубу, китайські вази і залишає ці покупки по дорозі, бо немає змоги возити їх з собою. Певною догодою панівному політичному режимові стала антирелігійна сцена з наверненням Адама Козлевича до католицтва і його повернення до шахрайської компанії. Показово, що в цьому випадку автори вдалися до радикального викривлення фактів: ксьондзи показані як облудники, які «спокушають» радянського громадянина і зазіхають на його власність (автомобіль), а нечистий на руку Остап Бендер — як щиросердий визволитель. Штучність цієї сцени в тому, що вона є тупиковим відгалуженням сюжету, не пов'язаним з пошуками мільйона. Крім того, цей художній прийом вже був випробуваний у попередньому романі «Дванадцять стільців», в якому був осміяний представник православ'я отець Федір.

Ряд цитат із «Золотого теля» перетворились на крилаті вислови. Серед них найбільш відомі:

• « — Пиляйте, Шура, пиляйте! Вони золоті!» — заклик Паніковського до Балаганова розпиляти чавунні гантелі пана Корейка з впевненістю, що вони зроблені із золота;
• « — Варвара, самка ти вовчиця, до Птибурдукова ти йдеш від мене!» — докори Васисуалія Лоханкіна своїй невірній жінці.