Зубані

Село Зубані знаходиться на лівому березі річки Хорол за 36 км від райцентру та за 40 км від залізничної станції Глобине. Вище за течією за 6 км розташовано село Радалівка, нижче за течією за 1,5 км розташовано село Романівка, на протилежному березі — село Іванове Селище. Довкола села проходить декілька іригаційних каналів. Селом проходить автомобільна дорога Т 1717.

Загальна площа населеного пункту — 261,9 га.

На карті Боплана (середина XVII століття) поселення позначене як Зубанівка. У 2-й половині 17 — початку 18 століття відноситься до Остап'ївської сотні Миргородського полку[1].

До 1708 року Зубані були власністю бунчукового товариша А. Д. Горленка, що як співучасник Івана Мазепи був заарештований царським урядом, а маєтки його конфісковані. До 1716 року село знаходилось у володінні хорольського сотника Келеберди та остапівського сотника Яреми Юфименка[1].

У 1716 році Данилом Апостолом пожалуване синові А. Д. Горленка, бунчуковому товаришеві А. А. Горленку. На той час у Зубанях налічувалось 80 дворів, у 1726 — 97 дворів. Частину жителів села становили вільні козаки та кріпаки Пивгородського Миколаївського монастиря. 1781 року у селі — 219 дворів: з цього ж року, з ліквідацією полкового устрою, було віднесено до Говтвянського повіту Київського намісництва. 1787 року в Зубанях записано 709 душ чоловічої статі. з 1802 року село у складі Хорольського повіту Полтавської губернії, з 2-ї половини XIX століття стає центром Зубанівської волості. За переписом 1859 року у Зубанях — 221 двір, 2225 жителів, церква Богородиці з дзвіницею, при якій існувала бібліотека. У 1900 році в Зубанях була козацька сільська громада, яка налічувала (з прилеглими хуторами) 392 двори, 3216 жителі, існувала земська та церковно-парафіяльна школа[1].

Відбувалося 5 ярмарків на рік. З 1900 року працювала олійниця, у 1904 році засновано цегельний завод В. М. Ковніра. У 1910 році у селі — 285 дворів, 1 628 жителів[1].

Радянська окупація розпочалась в січні 1918 року. 7 березня 1923 року Зубані стають як центр сільської ради, увійшовши до складу Семенівського району Кременчуцького округу. 1 725 жителів (1923 р.) У 1926 році — 346 дворів, 1 746 жителів.

У Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні вказано, що 201 житель села загинув від голоду.[2]

З 1935 Зубані віднесено до складу Великокринківського району[1].

У період німецької окупації (14.09.1941-23.09.1943) німці стратили 12 жителів села, вивезли на примусові роботи 87 чоловік[1].

З 1964 року центральна садиба колгоспу «Іскра» (зерно-тваринницьке направлення, технічні культури), відділення зв'язку та ощадбанку, дитячий садок, будинок побуту, середня школа, лікарня, ветдільниця, аптека. Будинок культури на 350 місць, бібліотека. Село радіофіковане в 1960 році, електрифіковане у 1970 році. 1960 року закладено парк, 1975 року прокладено дорогу з твердим покриттям[1].

Населення станом на 1 січня 2011 року становить 454 особи[1].

• 1716 — 80 дворів
• 1726 — 97 дворів
• 1781 — 219 дворів
• 1787 — 709 душ чоловічої статі
• 1859 — 221 двір, 2225 жителів
• 1900 — 392 двори, 3216 жителі (з прилеглими хуторами)
• 2001 — 534 жит.
• 2011 — 454 жит., 179 дворів

Сільськогосподарські підприємства: ВП АФ «Лан-2007» ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», ПСГП «Зубані», СФГ «Оріон», СФГ «Шанс»[1].

Працює[1]:

• Зубанівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

У селі є[1]:

• Зубанівська лікарська амбулаторія

Діють такі заклади культури[1]:

• Зубанівський будинок культури
• сільська бібліотека

Село газифіковане. Зараз на території села діють[1]:

• Поштове відділення зв"язку
• 3 магазини

• 1958 року встановлено пам'ятник воїнам-односельцям, що полягли (116 чоловік) на фронтах Другої світової війни[1].
• У селі — братська могила трьох радянських воїнів які загинули в 1943 році під час визволення села від німців[1].

• Кондуфор Юрій Юрійович — український історик та громадський діяч, доктор історичних наук, професор, академік АН УРСР. Член ЦК КПУ в лютому 1986 — червні 1990 року. Депутат Верховної Ради УРСР 5—7-го скликань.
• Федоренко Василій Володимирович — Герой Радянського Союзу, український історик, академік АН України лауреат державної премії УРСР (1980) Ю. Ю. Кондуфур. Уродженець села.[3]
• У Зубанях на початку XX століття вчителював український письменник Степан Васильченко (1879—1932)[1].
• Павлов Михайло Федорович — заслужений лісівник України[4][5].

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Полтавська область

• Погода в селі Зубані