Зубряче

Зубряче (пол. Żubracze) — село в Польщі, у гміні Тісна Ліського повіту Підкарпатського воєводства. Знаходиться на прадавній етнічній український території. Населення 133 особи (2011[1]).

Село
Зубряче
пол. Żubracze
Українська церква у Зубрячому
спустошена у 1947 р.,
знищена у 1953 р.

Координати 49°13′ пн. ш. 22°15′ сх. д.

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Ліський повіт
Гміна Тісна
Населення 133 особи (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 13
Поштовий індекс 38-607
Автомобільний код RLS
SIMC 0347956
GeoNames 753102
OSM 1748181 ·R (Гміна Тісна)
Зубряче
Зубряче (Польща)
Зубряче
Зубряче (Підкарпатське воєводство)

Розташування

Розташоване в долині гірських пасом Західних Бескидів, недалеко від кордону зі Словаччиною та Україною.

Село розташоване за 6 км на захід від Тісни, за 29 км на південь від Ліська.

Історія

В 1785 році село мало 16,42 км² земель.

З 1772 р. до 1918 року — в складі Австро-Угорщини.

З листопада 1918 по січень 1919 р. тут існувала Команчанська Республіка.

У період 1945—1946 рр. в цьому районі тривала боротьба між підрозділами УПА та польськими й радянським військами. Українське населення було насильно переселене на територію СРСР в 1946 році. Родини, яким вдалось уникнути переселення, в 1947 році під час Операції Вісла були перевезені на нові території північної Польщі[2].

У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

Церква

Громада належала до парафії Солинка Лупківського деканату Перемиської єпархії. В 1908 році в селі була побудована нова греко-католицька церква Св. Архангела Михаїла (розміри 12,4 х 6,6 м) на місці старої дерев'яної Успіння ПреСвятої Діви Марії 1867 року. Ймовірно, вона не була першою в селі. В 1852 році існувала дерев'яна дзвіниця на захід від церкви. Пізніше була збудована мурована кам'яна дзвіниця. Останню церкву було освячено в 1908 р. Побудована на кошти мешканців села. Мала іконостас. Церкву була спустошена 1947 р. Дзвони й інші церковні предмети були закопані мешканцями на цвинтарі перед виселенням, але наприкінці ХХ ст. викопані невідомими. В 1953 р. церква розібрана на будівельні матеріали — залишився тільки металевий надкупольний хрест.

Цвинтар

Від цвинтаря залишилися 6 надгробків і 5 старих дерев.

Транспорт

З 1898 р. через село проходить залізнична вузькоколійна залізниця з Нового Лупкова до Тісної з продовженням у 1904 р. через Кальницю до Бескиду та воєводська дорога № 897.

Демографія

  • 1785 року в селі проживали 140 греко-католиків, 1 римо-католик і 8 юдеїв.
  • 1840—225 греко-католиків,
  • 1859—408 греко-католиків,
  • 1879—193 греко-католика,
  • 1899—241 греко-католик,
  • 1926—335 греко-католиків,
  • 1936—259 греко-католиків.

У 1939 році в селі проживало 320 мешканців, з них 280 українців, 35 поляків (приїжджі працівники тартака) і 5 євреїв[3].

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][4]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 67 17 45 5
Жінки 66 7 44 15
Разом 133 24 89 20

Примітки

Переселені родини

Савканичі: частина родини опинилась в Україні, частина — на півночі Польщі.

Відомі люди

Джерела

Посилання

  1. Халупа Н. Мокій Олена Михайлівна / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К  О. — С. 546. ISBN 966-528-199-2.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.