Зіріди
Зіріди (берб: ⵉⵣⵉⵔⵉⵢⵏ, араб. الزيريون) — середньовічна берберська династія, що панувала на території сучасних північноафриканських держав Тунісу, Алжиру та Лівії в 972—1163 рр.
Зіріди | |
Дата створення / заснування | 972 |
---|---|
Засновник | Зірі ібн Манад |
Континент | Африка і Європа |
Держава | Іфрикія, Аль-Андалус, Гранадська тайфа і Кордовський халіфат |
Столиця | Achird, Кайруан і Махдія |
Форма правління | монархія |
Валюта | Динар |
На заміну | Фатіміди |
Час/дата припинення існування | 1148 |
Зіріди у Вікісховищі |
Бічна гілка Зірідів правила в Гранадському еміраті в Європі в 1013—1090 рр.
Заснування династії
Родоначальник династії Зірі ібн Манад походив з берберського племені санхаджа. За допомогу, надану фатімідському халіфу Аль-Мансуру в боротьбі з повстанням хариджитів з берберського племені Іфрана на чолі з Абу Язідом у 947 році, Зірі ібн Мунаду було дозволено побудувати на схилах Джебель-Лахдара фортецю Ашир, а пізніше заснувати ще три міста: Алжир, Міліану і Медею, управління якими він доручив своєму синові Булуггіну ібн Зірі.
У 969 році 100 тис. фатімідське військо з Іфрикії за підтримки великого іфрикійський флоту рушило на завоювання Єгипту. Єгипетські іхшиди були розбиті у битві при Гізі і 7 липня фатімідські війська зайняли тогочасну столицю Єгипту — місто Фустат.
Займаючись військовою кампанією проти Єгипту, фатімідський халіф Аль-Муїзз призначив Булуггіна ібн Зірі в 1969 році намісником Іфрикії (Північна Африка). Коли в 972 році Аль-Муїзз переніс свою столицю з Махдії в Іфрикії до заснованого в Єгипті нового міста — Каїра, Булуггін ібн Зірі був призначений еміром (віце-королем) Іфрікії[1].
Столицею держави Зірідів стало священне місто Кайруан. У 978 р халіф Аль-Муїзз передав під управління Йусуфа ще й Триполітанію і Сицилію, над останньою номінально, оскільки Буллугін не мав флоту. 979 року Булуггін завдав поразки берберським племенам конфедерації зената (іфран, мазата, маграва, хавара), захопивши територію сучасного північного Марокко з містом Фес (за винятком міст Сеута і Танжер), а також Сіджильмаський емірат.
Виведення фатімідського флоту до Єгипту унеможливило утримання влади зірідів над кальбітською Сицилією, що оголосила незалежність ще в 948 році.
Втрата Алжиру
З кінця 980-х років Хаммад ібн Булуггін з династії Зірідів, поступово набуває впливу в центральному Магрибі. Він особливо посилився внаслідок успішних кампаній 999—1005 років проти берберів-зената, васалів Кордовського халіфату. 1007 року засновується нова резиденція Бені-Хаммад. 1008 року Хаммад ібн Булуггін фактично здобуває незалежність від Зірідів. 1014 року оголошує про визнання сюзереном сунітського аббасидського халіфу, що стало офіційним розірванням відносин з шиїтами Зірідами і Фатімідами[1]. Внаслідок успішної війни 1015—1018 років проти Зірідів, Хаммад ібн Булуггін здобуває незалежність, засновує власну династію та державу Хаммадідів.
Зречення шиїзму і розорення країни бедуїнами Бану Хіляль
Незважаючи на політичну нестабільність, зірідський емір аль-Муїзз ібн Бадіс в 1048 р. зрікся шиїзму і оголосив про повернення до сунізму, а також відмовився від сюзеренітету шиїтів Фатімідів з Каїру і визнав духовне верховенство сунітів Аббасидів з Багдаду. Це рішення було підтримане міським арабським населенням Кайруана та інших великих міст.
У відповідь Фатіміди спровокували набіг на Іфрикію арабських бедуїнських кочових племен з Аравії — Бану-Хіляль і Бану-Сулайм, які розгромили Зірідів в битві при Хайдарані у 1052 році. Кочовики-бедуїни під час своїх набігів спустошили насадження і знищили сільськогосподарську інфраструктуру країни, що призвело до поширення в Іфрикії голоду. Їм не вдалось взяти Махдію, але вони захопили і зруйнували велику кількість інших міст країни, зокрема її стару столицю Кайруан.
Спустошення супроводжувалося розпадом держави Зірідів на окремі володіння. Хаммадіди, бічна гілка Зірідів з центрального Магрибу, що ще з 1018 р. оголосила про свою незалежність від Зірідів, скористалась нагодою, перейшовши на бік Фатімідів і захопила владу в багатьох містах Іфрикії, зокрема в Тунісі і Сусі, поставивши туди підконтрольних хаммадідам емірів. Поступово під контролем Зірідів залишилось лише портове місто Махдія на узбережжі Середземного моря, що змусило їх перенести свою активність на море і зайнятись піратством. Це викликало зворотну реакцію італійських морських республік і норманського королівства в Сицилії. Остаточно позиції династії були підірвані в результаті нападів європейців на їх столицю: в 1087 Махдію було пограбовано об'єднаним пізансько-генуезьким флотом[2].
В 1128 року алжирські хаммадіди захопити Туніс та усю прибережну територію північної Іфрікії, а також острів Джерба.
В 1148 місто Махдія захоплено флотом норманського Сицилійського королівства на чолі з адміралом (еміром емірів) Георгієм Антіохійським[3]. В цьому ж році нормани захопили також прибережні міста Сус і Сфакс.
Гранадські Зіріди
Бічна гілка Зірідів (від іншого сина Зірі ібн Мунада — Заві) правила в Гранаді в 1013—1090 рр.
Див. також
Примітки
- Tibi, Amin (2002), p.514
- Norwich, John Julius. (1967)
- Norrwich, John Julius (1970)
Джерела
- Norwich, John Julius. (1967) The Normans in the South 1016—1130. London: Longmans.
- Norrwich, John Julius (1970). The Kingdom in the Sun 1130—1194. London: Longmans
- Tibi, Amin (2002). «Zirids». The Encyclopaedia of Islam. XI. Brill
- Политическая история исламского мира. Зириды и Хаммадиды (рос.)
- Zirid Dynasty Encyclopædia Britannica
- Historical map showing location of Zirid Kingdom c. 1000