Йоганнес Вісліценус
Йоханнес Адольф Вісліценус | |
---|---|
Johannes Wislicenus | |
| |
Народився |
24 червня 1835 Кляйнайхштедт, Галле |
Помер |
5 грудня 1902 (67 років) Лейпциг |
Країна | Німецька імперія |
Діяльність | хімік, викладач університету |
Alma mater | університет Галле |
Галузь | хімія |
Заклад | Вюрцбурзький університет, Гарвардський університет, Цюрихський університет, Лейпцизький університет і Федеральна вища технічна школа Цюриха |
Науковий керівник | Wilhelm Heinrich Heintzd[1], Georg Städelerd[1], J. Norman Collied, Wilhelm Heinrich Heintzd[2] і Georg Städelerd[2] |
Відомі учні | Max Hofmeierd |
Членство | Лондонське королівське товариство, Саксонська академія наукd, Леопольдина, Баварська академія наук, Геттінгенська академія наук, Королівське фізіографічне товариство в Лундіd, Прусська академія наук, Туринська академія наук[3] і Q1500369? |
Відомий завдяки: | Стереохімія |
Діти | Wilhelm Wislicenusd |
Нагороди | Медаль Деві 1898 |
Йоганнес Вісліценус у Вікісховищі |
Йоханнес (Йоганн) Адольф Вісліценус (нім. Johannes Wislicenus; *24 червня 1835, Кляйнайхштедт, поблизу Галле — †5 грудня 1902, Лейпциг — німецький хімік-органік, працював переважно в області теорії хімічної будови і стереохімії.
Біографія
Народився в родині відомого протестантського пастора і богослова Густава-Адольфа Вісліценуса[4]. Після закінчення університетської освіти в Галле (1859) призначений асистентом при хімічній лабораторії. Вісліценус викладав хімію в Цюріху в університеті і політехнікумі, 1864 року став професором Цюріхського університету, 1870 року — політехнікуму; 1871 року призначений директором політехнікуму; 1872 року перейшов в Вюрцбурзький університет, а 1885 року — у Лейпцизький.
Став членом Геттінгенської академії наук.
Син Вісліценуса — Вільгельм Вісліценус (1861—1922) також працював в галузі органічної хімії; професор в Тюбінгенському університеті.
Наукова діяльність
Основні роботи Вісліценуса відносяться до органічної хімії; Вісліценус займав чільне місце серед німецьких хіміків-теоретиків. У докторській дисертації, яку захистив Вісліценус 1859 року, він розвивав теорію змішаних типів.
У 1863-1875 роках Вісліценус досліджував молочні кислоти, синтезував звичайну молочну кислоту з пропіонової і довів її будову. 1869 року він встановив ідентичність звичайної молочної та м'ясо-молочної кислот (виділених відповідно з молока і м'язової тканини), а 1873 року висловив припущення, що їх молекули є просторовими ізомерами: «Різниця оптичних ізомерів можна пояснити різним розташуванням їх атомів в просторі, і належить шукати певних уявлень про це розташування».
Ці погляди Вісліценуса послужили безпосереднім поштовхом до висунення Я.Г. Вант-Гоффом 1874 року стереохімічної теорії асиметричного вуглецевого атому, яку Вісліценус активно підтримав і розвинув далі. Вісліценус описав випадки геометричної ізомерії на прикладах малеїнової і фумарової, кротонової і ізокротонової, мезаконової і цітраконової кислот. 1887 року довів, що за допомогою теорії Вант-Гоффа можуть бути встановлені всілякі конфігурації окремих геометричних ізомерів (стереоізомерів) ненасичених вуглеводнів. Того ж року висунув припущення про ускладнення обертання навколо простих зв'язків заміщених похідних етану в результаті дії сил тяжіння між атомами або групами атомів.
Дослідження Вісліценуса сприяли міцному утвердженню в науці стереохімічних уявлень. Їм були синтезовані глутарова кислота (1878), метил-β-бутилкетон (1883) та інші. Вісліценус відкрив вініловий ефір (1878) і вінілоцтову кислоту (1899), запропонував спосіб синтезу аліциклічних сполук перегонкою кальцієвих солей дикарбонових кислот (1899).
Примітки
- Математична генеалогія — 1997.
- Математична генеалогія — 1997.
- Туринська академія наук — 1757.
- Вислиценус Густав-Адольф // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Див. також
- 4588 Вісліценус - астероїд, названий на честь вченого.
Джерела
- Волков В.А., Вонский Е.В., Кузнецова Г.И. Выдающиеся химики мира. – М.: ВШ, 1991. 656 с.
- Большая советская энциклопедия. В 30 тт.