Каліграми. Вірші Миру і Війни

Збірка Гійома Аполлінера «Каліграми. Вірші Миру і Війни» написана під враженням від подій Першої світової війни і видана 1918 року. До неї увійшли поезії 1913—1916 років — трагічних для Європи років початку століття. Книга присвячена пам'яті друга поета, літератора Рене Даліза, який загинув на фронті. Смерть друга, як і інші тяжкі втрати, надзвичайно вразила письменника. Гійом Аполлінер поставив собі за мету відтворити в поетичній формі логіку розвитку своєї епохи, показати загальні тенденції драматичного часу. Цій меті підпорядкована композиція збірки, що складається із шести розділів, кожен з яких відповідає певному періоду чи характерним особливостям початку віку. Отже, Аполлінер поєднав у своїй збірці поезію і час, зробив лірику своєрідним вираженням доби. У листі до Андре Бійї він зазначав:

Це — книга воєнного часу і містить у собі життя; якщо доля буде більше сприяти моїй поетичній репутації, вона більше, ніж «Алкоголі», схвилює читачів... Щодо закиду, начебто я руйнівник, то я не сприймаю це категорично, бо я ніколи не руйнував, навпаки, намагався будувати...[1].

Каліграма"

Назва збірки пов'язана з експериментами Аполлінера в царині поетичної форми. Частина віршів має вигляд ліричних ідеограм, або каліграм: їх текст утворює своєрідний малюнок (сонце, мандоліна, голуб, фонтан, будинок, зірка, лінії дощу тощо). Аполлінер не відкрив ідеограми, цю досить незвичайну форму вірша. Перші ідеограми античними авторами створювалися ще у IV ст. до н. е. Є вони і в романі Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» . 1889 року поет Арман Бургад написав вірш у формі Ейфелевої вежі: у ньому було 300 рядків, довжина яких відповідала контуру малюнка, а сам твір називався «300-метрова Ейфелева вежа, складена із 300 рядків». Новаторська сміливість Аполлінера полягала в тому, що він пристосував відому віршову форму для вираження настроїв своєї епохи. Але не тільки. Використовуючи графічні можливості малюнка, поет, за слушним спостереженням Т. Балашової, прагнув залишатися ліричним поетом і в цій галузі. Тобто експериментаторство було для нього важливе не само по собі, а як спосіб вираження ліричного світовідчуття. При всій суперечливості поетичної форми каліграм вони свідчать лише про те, що для відображення складності сучасного йому буття Аполлінеру було вже замало суто вербальних засобів. У час, коли епоха змінювалася так стрімко і раптово, він не міг обмежитися традиційними словесними формами. Для нього важливим був і сам «простір», де існує його вірш, тобто загальний малюнок. Форма каліграм містила не тільки ідейну, а й естетичну інформацію. Аполлінер вважав себе провісником мистецтва майбутнього, ця форма розглядалася ним як один із засобів нової культури[2].:

Я проголошую сьогодні Усьому світу що вродилось Нове мистецтво ворожби[3]. «Узвишшя»

«Мистецтво ворожби», чарівна сила мистецтва — ось що було предметом естетичних пошуків Аполлінера, котрий наділяв свої каліграми магічною силою, що, на його думку, мала справити великий вплив на читачів.

Каліграма Гійома Аполлінера (1880–1918), форма якої нагадує Ейфелеву вежу. фр. «Salut monde dont je suis la langue éloquente que sa bouche Ô Paris tire et tirera toujours aux allemands»

Збірка «Каліграми. Вірші Миру і Війни» засвідчила еволюцію ліричного героя Гійома Аполлінера. Якщо в «Алкоголях» він сприймав дійсність крізь своє «сп'яніння» життям, був палко закоханий у світ і сповнений надій, то у збірці «Каліграми» герой пізнав трагічний досвід війни. Він зазнав особистих втрат і розчарувань, побачив тисячі смертей, сам брав участь у воєнних діях, був свідком руйнівних процесів в Європі часів Першої світової війни. Тому образ ліричного героя став трагічнішим, а тональність збірки «Каліграми» змінилася порівняно з попередніми творами Гійома Аполлінера. Чільне місце в ній посіло зображення жахів війни. Автор із глибоким сумом спостерігає, як війна забирає коханих, друзів, рідних, як вона руйнує саму душу людини, адже людина, що звикла до вбивств і насилля, сама внутрішньо вмирає:

«Людина б'є людину І котиться униз падучою зорею»[3]. «Маленьке авто»

У вірші «Є» відтворена узагальнена картина війни, що пройшла через Європу і через серце ліричного героя:

Війна зображується автором в широкому плані через його особисті враження й почуття. В одному вірші поет зумів передати трагедію мільйонів і драму конкретної особистості, загибель природного і культурного начал, напружену атмосферу Європи початку XX століття. Поєднання різних планів — об'єктивного і суб'єктивного, особистісного і загального, малого і великого — характерна прикмета цієї збірки. Через конкретне автор усвідомлює загальні закономірності доби, через свої особисті переживання — сприймає всю глибину драми свого часу. Аполлінер гнівно виступає проти війни. Він змальовує протиприродність насильства, антигуманний характер Першої світової:

«Над Європою вставали розлючені велетні». [3].

У віршах «Зарізана голубка й водограй», «Гранадські жалібниці», «Прощання вершника» та інших постають загублені долі, втрачені надії, а також обличчя тих, хто вже ніколи не повернеться з війни. У вірші «Дерево» образ війни гіперболізується:

«На світі більшає жури Боги постаріли з скорботи». [3].

«Дерево»

Однак зміст збірки «Каліграми…» не вичерпується антивоєнною тематикою. Автор прагне осягнути зміни, що відбулись у світі, зрозуміти свою епоху і знайти вихід із трагічної ситуації. Пізнавши гіркий досвід війни, він хоче відшукати можливості для розвитку життя, У вірші «Весь час» поет замислюється над своїм часом, над тим, куди прямує людство:

Через досвід смерті Аполлінер шукає життя. Тому його збірка, крім трагічних і викривальних мотивів, пройнята ще й життєствердними настроями. Він мріє про майбутнє, яке не буде схожим на трагічне сучасне. У вірші «Перемога» автор пише про те, що справжня перемога над війною настане тільки тоді, коли людство зможе переосмислити свій історичний шлях і вийти до нового життя, будувати його за законами миру і краси:

У вірші «Узвишшя» змальовано прекрасний образ майбутнього, про яке так натхненно мріє поет. Його думка сягає на багато десятиліть уперед, і там він уже не бачить ні крові, ні насильства, а головне — вірить у злет людського духу:

«І люди стануть як боги Живі і мудрі і пречисті».[3].

Поет вважає, що незабаром настане пора, коли людство перетворить свій трагічний досвід на енергію життя:

Аполлінер плекає надію, що людина повернеться до своєї людської суті, відкриє у собі небачені до цього можливості і стане справжнім вінцем творіння:

«Багато знайдемо в людині Не шуканих іще прикмет».[3].

Митець вважає себе співцем не тільки війни, а й миру. Він підкреслює гуманістичний характер своєї творчості, яка служить не руйнуванню, а навпаки — побудові нового світу. Свою поезію він порівнює із зерням, яке обов'язково дасть плоди, що виростуть у людських душах:

Ще з юності закоханий у життя, Аполлінер, пізнавши жахи війни, ще краще зрозумів його цінність і своє призначення у світі — засобами поезії сприяти творенню цього життя, прекрасного і мирного.

• Аполлинер Гийом «Собрание сочинений в 3 томах» Том 1, М., Книговек, 2011 г.

Несобранные рассказы. О художниках и писателях. Литературные портреты и зарисовки, М., Книговек, 2011 г.

• Наливайко Д. Статті «Панорама французької поезії від Аполлінера до Превера»
• О. М. Ніколенко, Ю. В. Бардакова Гійом Аполлінер Райнер Марія Рільке «Ранок», 2003. — 266 ст.
• Стихи// Лившиц Б. От романтиков до сюрреалистов. Л.: Время, 1934, с.112-123.

• Гійом Аполлінер

• Каліграм // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — А — Л. — С. 456.