Ейфелева вежа

Початковий ескіз вежі Моріса Кехлена (1884 рік)

Французька влада вирішила влаштувати Всесвітню виставку на честь столітнього ювілею Великої французької революції (1789 року). Паризька міська адміністрація попросила відомого інженера Густава Ейфеля внести відповідну пропозицію. Спочатку Ейфель був трохи спантеличений, але потім, переглянувши свої папери, вніс на розгляд креслення 300-метрової залізної вежі, якому він до цього майже не приділяв уваги. 18 вересня 1884 року Густав Ейфель отримує спільний зі своїми співробітниками патент на проєкт, а згодом викуповує у них же і виключне право.

Конкурс архітектурних та інженерних проєктів, що мали б визначити архітектурний вигляд майбутньої Всесвітньої виставки, стартував 1 травня 1886 року. У конкурсі взяли участь 107 претендентів, більшість з яких в тій чи іншій мірі повторюють проєкт вежі, запропонований Ейфелем. Розглядалися також різні екстравагантні ідеї, серед яких, наприклад, гігантська гільйотина, що мала б нагадувати про Французьку революцію 1789 року. Була запропонована і кам'яна вежа, але розрахунки і досвід минулого показали, що дуже важко було б спорудити кам'яну споруду, яка була вищою за 169-метровий монумент Вашингтона, спорудження якого вартувало величезних зусиль США за декілька років (1848—1884) до цього. Проєкт Ейфеля стає одним з чотирьох переможців, і тоді інженер вносить до нього остаточні зміни, знаходячи компроміс між первісною чисто інженерною схемою конструкції і декоративним варіантом.

Зрештою конкурсний комітет зупиняється на проєкті Ейфеля, хоча сама ідея вежі скоріш за все належала двом його співробітникам — Морісу Кехлену (Maurice Koechlin) і Емілю Нугьє (Émile Nouguier). Зібрати протягом двох років таку складну споруду як вежа, можливо було тільки тому, що Ейфель застосував особливі методи будівництва. Цим і пояснюється рішення виставкового комітету на користь цього проєкту. Завоювавши перше місце у конкурсі, Ейфель з ентузіазмом вигукнув: «Франція буде єдиною країною, яка має 300-метровий флагшток!».

Аби вежа краще відповідала естетичним смакам вибагливої паризької публіки, архітекторові Стефану Совестру (Stephen Sauvestre) було доручено попрацювати над її художнім образом. Він запропонував обшити цокольні опори вежі каменем, зв'язати її опори та майданчик першого поверху за допомогою величних арок, які стали б одночасно головним входом на виставку, розмістити на поверхах вежі просторі засклені зали, надати верхівці вежі округлої форми і використовувати різноманітні декоративні елементи для її прикрашення.

У січні 1887 р. Ейфель, держава і муніципалітет Парижа підписали договір, згідно з яким Ейфелю надавалася в особисте користування експлуатаційна оренда вежі строком на 25 років, а також передбачалася виплата грошової субсидії у розмірі 1,5 млн золотих франків, що склала 25 % усіх витрат на будівництво вежі. 31 грудня 1888 з метою залучення відсутніх коштів, створюється акціонерне товариство зі статутним фондом 5 млн франків. Половина цієї суми — кошти, внесені трьома банками, друга половина — власні кошти самого Ейфеля.

Будівництво вежі

Один з перших ліфтів

Будівництво вежі, липень 1888

Будівельні роботи протягом двох з невеликим років — з 28 січня 1887 р. по 31 березня 1889 р. — виконували 300 робітників. Рекордним строкам зведення сприяли креслення надзвичайно високої якості з вказанням точних розмірів 18 038 металевих деталей, для скріплення яких використовували 2,5 млн заклепок.

Опори вежі

Оригінальний гідравлічний насос для підйомників конструкції Еду

Щоб закінчити вежу в призначений термін, Ейфель застосовував здебільшого заздалегідь виготовлені частини. Отвори для заклепок були просвердлені на намічених місцях уже заздалегідь, і дві третини від 2,5 млн заклепок були заздалегідь закріплені. Жодна із заготовлених балок не важила понад 3 тонни, що дуже полегшувало підняття металевих частин на передбачені місця.

На початку застосовували високі крани, а коли конструкція переросла їх, роботу перейняли спеціально сконструйовані Ейфелем мобільні крани. Вони рухалися по рейках, прокладених для майбутніх ліфтів.

Складність полягала і в тому, що підйомний пристрій повинен був рухатися уздовж щогл башти по вигнутій траєкторії із змінним радіусом кривизни. Перші ліфти на вежі приводилися в дію гідравлічними приводами.

Аж до нашого часу використовуються два історичних ліфти фірми «Fives-Lill», встановлені в 1899 р. у східній і західній опорах вежі. З 1983 р. їх функціювання забезпечується електродвигуном, а гідравлічна апаратура збережена і доступна для огляду.

Другий і третій поверхи башти пов'язував вертикальний ліфт, створений інженером Еду (Léon Edoux) (однокурсник Ейфеля по Центральній школі мистецтв і ремесел). Цей ліфт складався з двох взаємно врівноважених кабін. Кабіна піднімалася вгору з допомогою гідравлічного циліндра з довжиною ходу 78 метрів. Нижня кабіна при цьому виконувала роль противаги. На півдорозі до майданчика, на висоті 175 м від землі, пасажири повинні були пересісти в інший ліфт. Ємності з водою, встановлені на поверхах, забезпечували необхідний гідравлічний тиск.

У 1983 р. цей підйомник, який не міг працювати в зимовий час, був замінений електричним ліфтом марки «Otis», що складається з чотирьох кабін і забезпечує пряме сполучення між двома поверхами.

Зведення вежі вимагало особливої уваги до питань безпеки безперервних робіт, що і стало найбільшою турботою Ейфеля. Протягом будівельних робіт не було жодного смертельного випадку, що було значним досягненням для того часу.

При підготовці котлованів для опор вежі, через близькість річки Сени, Ейфель вдався до методу, який він запровадив при будівництві мостів. У кожному з 16 кесонів фундамента знаходився робочий простір, до якого під тиском подавалося повітря. Через це туди не могла проникати вода, і робітники могли здійснювати екскавацію ґрунту без просочення його водою.

Однією з найскладніших проблем для Ейфеля стала, парадоксальним чином, перша платформа. Масивні дерев'яні арматури повинні були утримувати 4 похилі опори і величезні балки першої платформи. Чотири похилі підпори покоїлися на наповнених піском металевих циліндрах. Пісок можна було поступово випускати і, таким чином, встановлювати опори під правильним нахилом. Додаткові гідравлічні підйомники у фундаментах опор давали можливість остаточного регулювання положення 4-х похилих опор, які, таким чином, можна було точно підігнати до залізної арматури першої платформи.

Як тільки платформа лежала строго горизонтально, вона була прикріплена до похилих опор, а підйомники були вилучені. Потім будівництво продовжилося вже на самій вежі. Робота просувалася повільно, але безперервно. 31 березня 1889 року, менше ніж через 26 місяців після початку риття котлованів, Гюстаг Ейфель зміг запросити кількох більш-менш фізично міцних чиновників до першого сходження на 1665 сходин. Конструктор вежі Гюстав Ейфель встановив на її вершині французький прапор[10].

Блискавка влучає в Ейфелеву вежу (фото 1902 року)

Підсумковий бюджет будівництва склав 7,8 млн франків. Основна частина витрачених коштів практично окупилася за період роботи виставки, а її подальша експлуатація виявилася досить прибутковим бізнесом. За шість місяців роботи виставки подивитися «залізну даму» прийшли понад 2 млн відвідувачів. До кінця року вдалося відшкодувати три чверті всіх витрат на будівництво. Споруда мала приголомшливий і миттєвий успіх.

У початковому договорі з Ейфелем йшлося про демонтаж вежі через 20 років після завершення будівництва.

Творча інтелігенція Парижа і Франції була обурена зухвалим проєктом Ейфеля і, починаючи з самого початку будівництва, посилала до мерії Парижа обурливі листи і вимоги припинити будівництво вежі. Письменники і художники побоювалися, що металева конструкція буде придушувати архітектуру міста, порушувати неповторний стиль столиці, що складався протягом століть. Відомо, що в 1887 році 300 письменників і художників (серед них Александр Дюма (син), Гі де Мопассан і композитор Шарль Гуно) направили протест на адресу муніципалітету, характеризуючи конструкцію як «непотрібну і жахливу», як «сміхотворну вежу, що домінує над Парижем, як гігантський фабричний комин»[11], додаючи: «Протягом 20 років ми будемо змушені дивитися на огидну тінь ненависної колони із клепаних залізних пластин, що простягнулася над містом, як чорна пляма»[12].

Гі де Мопассан регулярно обідав у ресторані на першому рівні вежі (нині ресторан «Жуль Верн»). На питання, навіщо він це робить, якщо вежа йому не до душі, письменник відповів: «Це єдине місце в усьому величезному Парижі, звідки її не видно»[13].

У жовтні 1898 Ежен Дюкрете провів перший сеанс телеграфного зв'язку між Ейфелевою вежею і Пантеоном, відстань між якими 4 км. В 1903 у генерал Ферре, піонер в області бездротового телеграфу, застосував її для своїх експериментів. Так сталося, що вежу залишили спочатку для військових цілей.

З 1906 р. на вежі постійно розміщена радіостанція. 1 січня 1910 року Ейфель продовжує оренду вежі на термін сімдесят років. У 1914 році радіоперехоплення дозволило генералу Гальєну організувати контрнаступ на Марні під час Першої світової війни[14]. У 1921 році відбулася перша радіотрансляція з Ейфелевої вежі. В ефір пройшла передача публічного радіомовлення, яка стала можливою завдяки встановленню на вежі спеціальних антен. З 1922 року стала регулярно виходити радіопрограма, яка так і називалася «Ейфелева вежа». У 1925 році зроблені перші спроби ретранслювати з вежі телевізійний сигнал. Передача ж регулярних телевізійних програм почалася з 1935 року. З 1957 року на вежі розташовується телевізійна щогла, яка збільшила висоту сталевої конструкції до 320,75 м. Крім неї, на вежі встановлено кілька десятків лінійних і параболічних антен, які здійснюють ретрансляцію радіо і телепрограм.

Місцезнаходження на вежі імен 72-х видатних французьких вчених та інженерів

Під першим балконом на усіх чотирьох сторонах парапету викарбувані імена 72-х видатних французьких вчених та інженерів, а також тих, хто зробив особливий внесок у будівництво вежі.[15] Ці написи з'явилися на початку XX століття і були відреставровані в 1986—1987 роках.

Світлове оформлення вежі до Всесвітньої виставки 1900 року

Реклама автомобільного концерну Citroen (1925)

Вежа, освітлена феєрверком 14 липня 2005 року

Вперше освітлення на Ейфелевій вежі було увімкнене в день її відкриття у 1889 році. Тоді воно складалось із 10 тис. газових ліхтарів, двох прожекторів і розміщеного на верхівці маяка, світлові промені від якого мали синій, білий та червоний кольори — кольори національного прапора Франції.

У 1900 році на конструкціях «Залізної дами» з'явились електричні лампи. В 1925 році Андре Сітроен розмістив на вежі рекламу, яку він назвав «Ейфелева вежа у вогні». На вежі було встановлено близько 125 тисяч електричних лампочок. Одне за одним на вежі спалахували десять зображень: силует Ейфелевої вежі, зоряний дощ, політ комети, знаки зодіаку, рік створення вежі, поточний рік і, насамкінець, прізвище Сітроен[16]. Ця рекламна акція тривала до 1934 року, і вежа була на той час найвищим у світі рекламним місцем.

Сучасний золотистий колір освітлення вперше з'явився 31 грудня 1995 року.

Влітку 2003 року вежа «одяглася» у нові освітлювальні шати. За кілька місяців бригада верхолазів з тридцяти осіб обплутала конструкцію вежі 40 кілометрами дротів і встановила 20 тис. лампочок, виготовлених на спеціальне замовлення французькою компанією AE&T. Нова ілюмінація, яка обійшлася в 4,6 млн євро, нагадувала ту, що вперше увімкнулася на вежі в ніч на Новий 2000-й рік, коли вежа, підсвічена золотисто-жовтими ліхтарями, за лічені секунди набувала сріблястого кольору.

З 1 липня до 31 грудня 2008 року, коли Франція виконувала функції Голови ЄС, на вежі було синє освітлення із зірками, що символізувало прапор Європи.

Попри те, що зображення самої вежі стало суспільним надбанням, зображення її освітлення охороняється авторськими правами, в результаті чого будь-яке зображення освітленої Ейфелевої вежі може використовуватись лише з письмового дозволу компанії (SETE), що обслуговує вежу[17].

На вежі постійно діють ресторани «Висота 95» (на першому поверсі, 95 м над рівнем моря) і «Жуль Верн» (респектабельний заклад на другому поверсі із високими цінами та окремим ліфтом).

З початку 20-го століття вежа використовується для радіотрансляції. До 1950-х років набір антенних проводів тягнувся від вершини вежі до будівель на авеню де Сюффрен і Марсовому полі. Ці дроти тягнулися до довгохвильових передавачів у невеликих бункерах, а в 1909 році був побудований постійний підземний радіоцентр біля південного стовпа, що існує і сьогодні.

20 листопада 1913 Паризька обсерваторія використала Ейфелеву вежу як антену, щоб обмінюватися постійним бездротовим сигналом з Військово-морською обсерваторією Сполучених Штатів, яка використовувала антену в Арлінгтоні, штат Вірджинія. Метою цієї передачі було виміряти різницю довготи між Парижем і Вашингтоном округ Колумбія.

Сьогодні вежа використовується як майданчик для ретрансляторів радіо-і телевізійних станцій, а також мобільних операторів.

• Знаменитий шахрай і аферист Віктор Люстиг здобув світову славу як «людина, що продала Ейфелеву вежу двічі».

У світі відомо про встановлення понад тридцять копій вежі від 3 до 336 метрів, одна з них заввишки 3 метри 25 сантиметрів знаходиться в м. Умань, що на Черкащині. Встановлено її в центральному парку до дня міста у 2013 році.

Ще одна копія Ейфелової вежі стоїть у Харкові на території одного з торговельно-розважальних центрів. Її висота 35 метрів. За даними будівельників, для зведення споруди знадобилося 35 т. металу. Відкриття вежі відбулося на День закоханих 2013 року.

• 
  Вид з Рю де л'Юніверсіте
• 
  Погляд донизу
• 
  Височінь
• 
  Погляд крізь
• 
  Жорж-П'єр Сера. „Ейфелева вежа“ (1889)
• 
  Схід сонця
• 
  Освітлена Ейфелева вежа
• 
• 
  Колекційна монета 5 франків, випущена до 100 річного ювілею Ейфелевої вежі (1989, срібло).

• Башта (фільм, 1928)

• Собор Паризької Богоматері

• Офіційний сайт Ейфелевої вежі — La tour Eiffel
• skyscraperpage.com (англ.)
• Videos of the Eiffel Tower
• Ейфелева вежа в Google Street View
• Ейфелева вежа з супутника (maps.google.com)
• Галерея безплатних фото Ейфелевої вежі