Камілло Бенсо ді Кавур

Камілло Бенсо ді Кавур повне ім'я Камілло Бенсо Джуліо Поль Філіп, граф Кавур, граф Целаренго та Ізолабелла (10 серпня 1810, Турин — 6 червня, 1861 Турин) — італійський політик та державний діяч, одна з ключових фігур Рісорджименто. Був міністром Сардинського королівства у 1850—1852, прем'єр-міністром у 1852—1859 та в 1860—1861. У тому ж 1861, з проголошенням Королівства Італії, став першим головою ради міністрів нової держави, але невдовзі помер.

Камілло Бенсо ді Кавур
італ. Camillo Benso di Cavour
Камілло Бенсо ді Кавур
1-й голова Ради Міністрів Італії
23 березня 1861 — 6 червня 1861
Монарх Віктор Емануїл II
Попередник посада заснована
Наступник Беттіно Рікасолі
1-й Міністр закордонних справ Італії
23 березня 1861 — 6 червня 1861
Попередник посада заснована
Наступник Беттіно Рікасолі
1-й міністр військово-морських сил Італії
23 березня 1861 — 6 червня 1861
Попередник посада заснована
Наступник Федеріко Луїджі
9-й Прем'єр-міністр Сардинії
4 листопада 1852 — 19 липня 1859
Монарх Віктор Емануїл II
Попередник Массімо д'Ацельо
Наступник Альфонсо Ферреро Ламармора
11-й Прем'єр-міністр Сардинії
21 січня 1860 — 23 березня 1861
Монарх Віктор Емануїл II
Попередник Альфонсо Ферреро Ламармора
Наступник посада скасована
Народився 10 серпня 1810(1810-08-10)[1][2][…]
Турин, Pôd, Франція[3][2][…]
Помер 6 червня 1861(1861-06-06)[1][2][…] (50 років)
Турин, Італія[3][2][4]
Похований Villa Cavourd
Відомий як політик, дипломат, бізнесмен, письменник
Країна Королівство Італія[2] і Kingdom of Sardinia (1720-1861)d[2]
Національність Італієць
Освіта Royal Academy of Turind[2]
Політична партія Historical Rightd
Батько Мікеле Бенсо ді Кавур
Мати Adelaide Suzanne de Sellond[2]
Релігія деїзм
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
Підпис
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Характеристика

Був лібералом та прогресистом, антиклерикалом та прихильником економічного розвитку. Уся його політика була витримана в цьому ключі, а головне, направлена на об'єднання Італії та звільнення її земель від австрійців та папства. В політиці був головою поміркованих правих у парламенті, йшов на співробітництво з помірними лівими.

Знаходився під впливом республіканських ідей Джузеппе Мадзіні, але до Гарібальді ставився з пересторогою побоюючись його революційності. Це щоправда не заважало Кавурові усіляко використовувати успіхи останнього для об'єднання країни навколо П'ємонту. Його головна ціль полягала у встановлені свого патрона короля Віктора Емануїла II на трон всієї об'єднаної Італії.[5]

У зовнішній політиці був умілим та гнучким дипломатом, підтримував добрі стосунки з Францією на яку успішно опирався у боротьбі з Австрією. Саме завдяки французькій підтримці вдалося приєднати до Сардинського королівства більшу частину Північної Італії та Тоскани. Анексія королівства Обох Сицилій призвела до утворення об'єднаного Італійського королівства.

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Ettore Passerin d'Entrèves Dizionario Biografico degli Italiani — 1979. — Vol. 23.
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118668900 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 2. Прогресс. - С.323

Література
  • Р. Кривонос. Кавур Камілло Бенсо // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.306 ISBN 978-966-611-818-2
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.