Каннегісер Йоаким Самуїлович

Йоаким Самуїлович Каннегісер (1860, Житомир, Російська імперія 1930, Париж, Франція) — російський інженер, суднобудівник, організатор виробництва і теоретик в галузі організації виробництва, промисловий магнат. Колезький радник. Дворянин. Член президії Військово-промислового комітету при Тимчасовому уряді Росії. Батько Леоніда Каннегісера, убивці голови Петроградської ЧК Мойсея Урицького.

Каннегісер Йоаким Самуїлович
Народився 1860
Житомир, Російська імперія
Помер 1930
Париж, Франція
Країна  СРСР
 Російська імперія
Діяльність бізнесмен
Alma mater Інститут інженерів шляхів сполучення
Діти Каннегісер Леонід Іоакимович

Життєпис

Мати єврейського походження, Розалія Еммануїлівна Мандельштам (1833—1905) — рідна сестра історика російської літератури і лексикографа Осипа Мандельштама і офтальмолога, вченого-медика Макса Мандельштама (1839—1912), завідувача кафедрою очних хвороб київського Імператорського університету Святого Володимира. Батько — лікар Самуїл Хаїмович Каннегісер (1826 Житомир,  ?), потомствений дворянин (1883) і статський радник, в 1862 році служив молодшим, потім старшим ординатором Житомирського військового шпиталю.

Навчався у Першій житомирської гімназії. У 1881 році закінчив математичне відділення Імператорського університету Святого Володимира в Києві, а в 1884 році Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення. Працював на будівництві Сибірських залізниць ЄкатеринбургТюмень (1884—1885) і Єкатеринбург—ЧелябінськКурганОмськ (1886—1893). У 1894—1899 роках був приват-доцентом в Інституті інженерів шляхів сполучення, розробив і вів курс тунельних робіт, опублікував «Матеріали для курсу будівельних робіт»[1].

З 1895 року перебував членом «анонімного товариства суднобудівних, механічних і ливарних заводів в місті Миколаєві». В 1899—1907 роках — директор суднобудівного заводу «Наваль» (Миколаїв), в 1900 обраний директором-розпорядником товариства (1900—1909). З 1907 року — директор правління Товариства миколаївських заводів в Санкт-Петербурзі[2]. У 1910 році очолив «Товариство Миколаївських заводів і верфей», в 1911 році керував роботами по створенню першого турбінного крейсера в Росії — «Адмірал Лазарєв» (згодом «Червоний Кавказ»). Керував проектом створення «Краба» — першого в світі підводного мінного загороджувача. Був директором правління Російського акціонерного товариства «Металізатор» в Санкт-Петербурзі.

Будучи директором суднобудівного виробництва в Миколаєві увів ряд нововведень у сфері організації праці[3]: скасував обшуки на прохідній, скоротив робочий день по суботах, стежив за ввічливим ставленням керівництва до робітників, призначив полуторну оплату за понаднормові роботи. У Миколаєві сім'я жила в будинку Аркасів на розі Великої Морської і Артилерійській вулиць, згодом — в особняку на Кур'єрській вулиці (нині пам'ятник стилю модерн у місті).

У роки Першої світової війни служив консультантом з питань оснащеності двигунами і озброєння бойових морських суден в Військово-морському відомстві[4]. У 1917 році — член президії Військово-промислового комітету при Тимчасовому уряді Росії (також був членом його Заводського комітету)[5], який після жовтневого перевороту був перейменований в Центральний народно-промисловий комітет. Родина жила у Саперному провулку, будинок № 10, кв. 5[6]. У цій квартирі проводилися збори технічної інтелігенції міста, а також літературні вечори.

Шуховська вежа у Миколаєві, зведена у 1906—1907 роках за сприяння Каннегісера неподалік його дому

Автор ряду наукових праць в галузі будівельної інженерії та організації виробництва, у тому числі соціального партнерства, мотивації праці, теорії управління, підручника «Практичний посібник з адміністративно-господарської організації виробничих підприємств, зокрема металообробних» (СПб, 1916), який згодом вийшов в розширеному вигляді в 3-х томах під тією ж назвою. У 1904—1905 роках — редактор збірок «Записки Миколаївського відділення Російського технічного товариства».

Займався благодійністю: в Миколаєві з його ім'ям пов'язані театр, лікарня, «Сад тверезості», їдальня, водопровід і спорудження водонапірної башти Шухова, введення трамваю. Один із засновників «Товариства заохочення вищих знань серед євреїв».

Після вбивства сином Леонідом голови Петроградської ЧК Мойсея Урицького разом з дружиною і дочкою перебував під арештом (30 серпня — 24 січень 1918 року), після звільнення служив в раднаргоспі. Повторно заарештований в березні 1921 року. У 1924 році емігрував з дружиною і дочкою до Парижу[7]. Разом з дружиною в 1928 році опублікував у Парижі щоденникові записи і вірші сина Леоніда Каннегісера, розстріляного в 1918 році.

Примітки

  1. Випуск 2: Земляні роботи. Вибухові роботи, з В. І. Курдюмовим. — СПб., 1895 і 1898
  2. Іоаким Самуїлович Каннегісер
  3. Яким Самуїлович Канегіссер
  4. Згадується також як власник петроградського цегельного заводу «Енергія» на Іжорі (контора на вулиці Сердобольській 4-6)
  5. Злети і падіння сімейства Каннегісер
  6. Саперний пров., Будинок 10
  7. За деякими джерелами, останні роки життя провів в Варшаві
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.