Карелін Олександр Олександрович

Триразовий переможець Олімпійських ігор (1988, 1992, 1996, в категорії до 130 кг), дев'ятиразовий чемпіон світу (1989—1991, 1993—1995, 1997—1999), 12-кратний чемпіон Європи (1987—1991, 1993—1996, 1998—2000), срібний призер Олімпійських ігор 2000 року, чемпіон світу серед юніорів 1988, 13-кратний чемпіон СРСР, СНД та Росії (1988—2000). Переможець Кубка «Абсолютний чемпіон світу» 1989. Чотири рази нагороджений «Золотим поясом», як найкращий борець планети — в 1989, 1990, 1992, 1994 рр.. Переможець IV міжнародного турніру «На призи Олександра Кареліна» (1995). П'ятикратний переможець міжнародного турніру пам'яті Івана Піддубного. Двічі був визнаний найкращим спортсменом Росії. За всю спортивну кар'єру виграв 887 поєдинків та зазнав дві поразки — у фіналі чемпіонату СРСР 1987 року поступився одним балом Ігорю Ростороцькому та в останньому поєдинку своєї спортивної кар'єри — у фіналі сіднейської Олімпіади поступився одним балом американцеві Рулону Гарднеру.[4] Відомі випадки, коли суперники навмисне відмовлялися боротися з Кареліним.[5] Шість років поспіль до 2000 року не віддавав суперникам жодного балу.[6]

Ще за два роки до завершення спортивної кар'єри Карелін пішов у політику. Став третім номером і обличчям путінської партії «Єдність», яка в підсумку перемогла на виборах до Державної Думи 1999 року. Ця партія згодом була реорганізована в Єдину Росію. Сам Карелін теж став депутатом Державної Думи Росії. Великий бізнесмен. Володіє багатьма підприємствами будівельної індустрії, піщаними кар'єрами, пляжами, а також є співвласником компанії стільникового зв'язку. Має власний Фонд Олександра Кареліна. В російській пресі з'являлись повідомлення, що Карелін, використовуючи своє становище в суспільстві, незаконним шляхом придбав 260 акцій Іскітімського кар'єра у одного з його колишніх працівників, а потім організував зміну керівництва. Коли ж робітники стали проти цього, приїхали «тітушки», вчинивши побоїще, після якого 18 робочих у важкому стані були доставлені в лікарні.