Рулон Гарднер

До літніх Олімпійських ігор в Сіднеї Рулон Гарднер був маловідомим борцем. Він перемагав у ненайсильнішому Панамериканському чемпіонаті та у Кубку світу, який найсильніші борці часто ігнорують. Найкращим досягненням на чемпіонаті світу було п'яте місце. Та на Олімпіаді Рулон, хоч і не без складностей, але досяг фіналу. Дві сутички він виграв з різницею лише в один бал. Причому у півфіналі за дві з половиною хвилини поступався уродженцю Золотоноші, що представляв Ізраїль, Юрію Євсейчику з рахунком 2:0. Але не здався, зрівняв рахунок і в підсумку виграв 3-2 через попередження в овертаймі.

На вирішальний поєдинок за звання олімпійського чемпіона Гарднер вийшов проти триразового олімпійського чемпіона, дев'ятиразового чемпіона світу, найкращого борця греко-римського стилю XX століття росіянина Олександра Кареліна.[2] До цього Карелін 13 років не знав поразок. Остання трапилась у фіналі чемпіонату СРСР 1987 року, коли він поступився одним балом Ігорю Ростороцькому. Іноземцям взагалі жодного разу ніколи не програвав. Шість років поспіль до цього поєдинку не віддавав суперникам жодного балу.[3]

У сутичці проти Кареліна Гарднер терпляче захищався, не даючи тому виконати прийом, але й сам не ризикував. Тактика американського спортсмена, що й сам відрізнявся дуже сильною витривалістю, була спрямована на виснаження супротивника. Перший період завершився з рахунком 0-0, через що, згідно з новими правилами, суперників поставили в хрестоподібне захоплення. Сенс його полягає в тому, що переможне очко отримує той, хто не розімкне рук. Карелін відпустив захоплення першим, за що Рулон і отримав єдиний бал, який в підсумку став для нього «золотим». Причому суддя хотів спочатку віддати бал Кареліну, бо йому здалося, що Гарднер першим розціпив руки, але на вимоги американського тренера передивився відеоповтор, де чітко було видно, що першим це зробив росіянин. Потім в Олександра було ще понад 5 хвилин, щоб провести прийом, але важкий американець вміло уникав захоплення і вирвав перемогу.[4]

Поразка проти Рулона Гарднера стала останнім поєдинком у кар'єрі Олександра Кареліна. За словами Рулона, він дуже ретельно відпрацьовував захист від особливого прийому Кареліна «зворотній пояс», на який не раз попадався в минулих сутичках. Під час одного з таких прийомів Кареліна, коли спортсмен падає начебто з рівня другого поверху, Гарднер, вдарившись головою об мат, отримав пошкодження двох шийних хребців, через що довгі роки змушений був відвідувати по декілька разів на місяць мануального терапевта.[5] Але особливу увагу американець приділив хрестоподібному захопленню. Натомість Олександр самовпевнено заявляв, що досконало володіє лише трьома прийомами і їх йому цілком вистачає.[6]

Після перемоги над росіянином Рулон згадав своє дитинство, проведене на фермі, і в інтерв'ю заявив:

Їдьте на ферму і спробуйте зрушити з місця корову, коли вона того не хоче. Тут було те ж саме. Тільки Олександр набагато рухливіший і весь час намагався мене кинути на килим.

Перемога над непереможним росіянином винесла Гарднера на вершину слави. Олімпійським комітетом США він був визнаний найкращим спортсменом 2000 року. Того ж року був нагороджений Призом Джеймса Саллівана як «Найвидатніший спортсмен-любитель у США». Щоправда, сам Рулон був дуже скромним в оцінці своєї перемоги:

Карелін — Бог. Він був і залишиться найкращим борцем. Правда, дехто тепер думає, що найкращий — я. Але я просто олімпійський чемпіон. І в історію ввійду не як Рулон Гарднер, а як переможець Кареліна.

Американські ЗМІ назвали цю перемогу найнепередбачуванішим результатом на Олімпіадах після того, як Радянський Союз переміг США на літніх Олімпійських іграх 1972 року у фіналі баскетбольного турніру і збірна США, складена зі студентів, розгромила зіркову збірну СРСР у фіналі хокейного турніру на зимових Олімпійських іграх 1980 року, який був охрещений журналістами «Дивом на льоду».[7] За аналогією ЗМІ назвали перемогу Гарднера над непереможним росіянином «Дивом на килимі» (англ. «Miracle on the Mat»).[8]

Перемога Гарднера на Олімпіаді примітна ще й тим, що стала першою і поки що єдиною перемогою США у греко-римській боротьбі, здобутій на іграх, у яких брали участь всі провідні спортивні країни. Дві єдині золоті медалі в цій дисципліні американці здобули перед тим на Лос-Анджелеській Олімпіаді 1984 року,[9] яка бойкотувалася Радянським Союзом і багатьма його сателітами із соціалістичного табору, що мали сильних спортсменів у класичній боротьбі, крім Югославії, Румунії і КНР.[10] Так на наступних іграх у Сеулі, що проходили вже у повному складі, країни, що бойкотували попередні, здобули у змаганнях з греко-римської боротьби сім перемог у десяти вагових категоріях, в той час як США спромоглися отримати одну, та й то бронзову нагороду.[11]

У Росії, де Карелін був не лише непереможним спортсменом, а й символом, тотемом і фетишем російського спорту,[12] не могли навіть припустити думку про те, що хтось може його здолати.[13] Він подорожував на вертольоті з тренерами, масажистами та лікарями, володів казино і готелем, і був обраний до Державної думи за порадою свого друга, президента Володимира Путіна.[8] Поразка національного символу стала спортивною подією року № 1 і викликала справжню істерію. Деякі вболівальники отримали інфаркт,[14] другі, розчаровані спалили опудало свого кумира,[12] треті, вважаючи перемогу американця несправедливою, почали збирати гроші на золоту медаль, щоб її теж вручили Кареліну.[13] Російські ЗМІ зі злістю висміювали Гарднера, називаючи його «кремезним карликом з непропорційно тонкими ногами»,[15] безпідставно звинувачували його у вживанні допінгу[16], поширювали чутки про підкуп суддів.[12] Голова Держкомспорту Росії на прийомі, влаштованому на честь Хуана Антоніо Самаранча, виступив з пропозицією «вручити Кареліну альтернативну золоту медаль», на що президент Міжнародного олімпійського комітету ніяк не зреагував.[12] Навіть через 16 років ЗМІ продовжують називати перемогу Гарднера над Кареліним «найбільшим тріумфом Америки над Росією з часів „дива на льоду“ 1980 року»,[17] та зараховувати її до найбільших спортивних сенсацій всіх часів.[18]

Наступного року американець довів, що олімпійський успіх не був випадковим, вигравши світову першість. У чвертьфінальному поєдинку зустрічався з росіянином Юрієм Патрикеєвим, якому за рік до цього перед Олімпіадою чисто програв за 18 секунд. На останній хвилині Гарднер програвав 0-3, але зумів провести кидок і поклав Юрія на лопатки. У фіналі переміг угорського борця Міхая Дік-Бардоша.

Після цього успіху була ще срібна нагорода Панамериканських ігор у 2003, десяте місце на чемпіонаті світу того ж року, перше та друге місце на меморіалі Дейва Шульца на батьківщині та участь у другій Олімпіаді 2004 року, що проходила в Афінах. Там Гарднеру вдалося завоювати свою другу олімпійську нагороду, цього разу бронзову. У півфіналі американець програв з рахунком 4-1 грузину Георгію Цурцумії, що представляв Казахстан, а у сутичці за третє місце з рахунком 3-0 переміг іранця Саяда Барзі. Цей поєдинок став останнім у кар'єрі Рулона Гарднера. На знак цього він залишив борцівки на килимі.

У тому ж році Гарднер в перший і останній раз взяв участь в матчі за правилами ММА проти чемпіона світу 1999 року й олімпійського чемпіона 1992 року із дзюдо Хідехіко Йосіди з Японії, що на той час провів у змішаних єдиноборствах 8 матчів (6-1-1) — і впевнено переміг. Гарднер, який і сам отримав від японця величезний синець на стегні й удар коліном в око, відмовився від подальших боїв:

Це був мій єдиний бій. Спочатку передбачалося, що будуть ще два, але я вирішив: досить. Залишився живий — і чудово, а більше мені такого щастя не потрібно.

За словами Гарднера у керівництва PRIDE були свої сподівання на його наступний бій з тодішнім чемпіоном PRIDE у важкій вазі Федором Ємельяненко, за який американцю пропонувалося близько $ 1 млн, але Гарднер від бою відмовився.[19]