Каржантау

Каржанта́у (каз. Қаржантау жотасы, узб. Qorjontov/Қоржонтов) — гірський хребет в Південно-Казахстанськый області Казахстану і Ташкентській області Узбекистану, входить в гірську систему Західного Тянь-Шаню.

Каржантау
Мінгбулак
Мінгбулак
41°42′57″ пн. ш. 69°49′44″ сх. д.
Розташування
Система Тянь-Шань
Тип гірський хребет
Висота 2823 м (макс.).
Ідентифікатори і посилання
 Каржантау у Вікісховищі

Розташування

Каржантау є гірським хребтом у складі гірської системи Західного Тянь-Шаню. Велика частина хребта розташовується на території Казахстану, лише на заході він заходить на територію Ташкентської області Узбекистану. Гірське пасмо витягнуто в напрямку з південного заходу на північний схід[1].

Геоморфологія

Середні висоти в центральній частині складають 2000 м, в південно-західній — 700—800 м[1]. Окремі вершини досягають 2500—2800 м[2]. Найвища точка Каржантау — гора Мінгбулак (2823 м). Знижуючи на північний захід, хребет переходить у височину Карачатау. Тут по хребту проведено державний кордон між Казахстаном і Узбекистаном (протягом 30-40 км), що прямує в північно-східному напрямку, впираючись в середню частину Угамського хребта[1]. На півночі Каржантау прямує практично в широтному напрямку[2]. Загальна довжина хребта становить 90 км[3].

Хребет Каржантау утворений, головним чином, палеозойськими магматичними породами, піщаником, глинистими сланцями, конгломератами [1] [4]. Місцями гори складені кам'яновугільними і девонськими вапняками і доломітами, які створюють умови для карстового рельєфу. Є карри, карстові лійки, карстові шахти і карстові печери[1] . Каржантауське підняття є антиклінальною структурою. Як орографічна одиниця, Каржантау з'явився в після олігоценового періоду[5].

Хребет має асиметричну будову[2]. З південного сходу Каржантау утворює дуже круті[2], урвисті бічні схили, які глибоко порізані саями[1]. Каржантау обмежує на заході долину річки Угам[6]. Північно-західні схили пологі[2]. Вони прорізані лівими притоками річки Келес[1].

Гідрографія

Каржантау виступає вододілом між сточищами Угам і Чирчика з одного боку, і басейном Келеса — з іншого[2][3].

Серед річок сточища Келеса з північно-західного схилу хребта стікають Кизилатасай, Жузумсай, Уясай, Каржансай, Кокпарсай, Мугалисай[1], а також річка Бадам (притока Арис)[7]. У південному і південно-східному напрямку стікають річки сточища Чирчика: Оркутсай, Кизилсу, Акташсай, Таваксай, Азадбашсай[1].

Господарське значення

У Каржантау виявлені вторинні кварцити. Поблизу південно-західній частині хребта, за 3-4 км на північ від населеного пункту Сайлик, розташоване комплексне Акташське родовище[8] (корундо-діаспоро-алуніто-агальматолітове)[9].

Флора

Рослинність на схилах представлена різнотравно-пирійними степами, вище яких лежать високогірні луки. У глибоких долинах, що прорізають бічні схили, зустрічаються ялинники, а до висоти 1400—2000 м — сади і ліси волоського горіха[1][10].

Примітки
  1. Коржонтов // Национальная энциклопедия Узбекистана. — Ташкент, 2000—2005.
  2. Семёнова, 1959, с. 12.
  3. Краткая географическая энциклопедия, 1964, с. 238.
  4. Коротка географічна енциклопедія, 1964, с. 238.
  5. Когай Н. А., Зайнутдинов А. О морфоструктурах Чаткало-Кураминской системы // Проблемы географии республик Средней Азии / Бабушкин Л. Н.. — Ташкент : Ташкентский государственный университет, 1975. — С. 15.
  6. Угом // Национальная энциклопедия Узбекистана. — Ташкент, 2000—2005.
  7. Аркуш карти K-42-XXII. Масштаб: 1 : 200 000. (рос.) Зазначити дату випуску/стану місцевості.
  8. Наковник Н. И. Вторичные кварциты СССР и связанные с ними месторождения полезных ископаемых.
  9. Геологическая изученность СССР. — Т. 35. Узбекская ССР.
  10. Бутков А. Я. Высокогорная растительность Западного Тянь-Шаня и её хозяйственное значение // Очерки по географии растительного покрова Узбекской ССР. — Ташкент : Издательство «Фан» УзССР, 1969. — С. 31.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.