Карл Райнеке

Райнеке народився в Альтоні, Гамбург, Німеччина; до 1864 містечко було під данським управлінням. Його батько, Йоганн Петер Рудольф Райнеке, музичний вчитель, навчав його. Карл почав писати музику у віці семи років, і його перший публічний концерт як піаніста відбувся, коли йому було дванадцять років.

Коли Карлу було 19, він здійснив свій перший концертний тур по Данії та Швеції. Після перебування у Лейпцигу, де він вчився у Фелікса Мендельсона, Роберта Шумана і Ференца Ліста, Райнеке поїхав у тур із Кьоніґсльовом і Вільгельмом Йозефом фон Василевським (пізніший біограф Шумана) у північну Німеччину та Данію. У 1846 році Райнеке був призначений придворним піаністом Кристіана VIII у Копенгагені. Там він перебував до 1848 року, після чого покинув посаду та вирушив до Парижа[7]. Загалом написав чотири концерти для свого інструмента (та багато каденцій творів інших композиторів, включаючи велику збірку, опубліковану як його opus 87.), для скрипки, віолончелі, арфи та флейти з оркестром. Узимку 1850-51, Карл Шурц розповідав, що відвідував щотижневі музичні вечори у Парижі, де Райнеке був присутнім[8].

У 1851 році Райнеке став професором Кельнської консерваторії. У наступні роки його призначено музичним директором Бармену, згодом віні став академіком, музичним директором і диригентом Академії співу у Вроцлаві.

У 1860 році Райнеке призначено директором концертів Ґевандгаус оркестру в Лейпцігу і професором композиції та фортепіано в консерваторії. Він очолював оркестр більше ніж три декади до 1895 року. Він диригував прем'єрами такими як повна семичастинна версія «Німецького реквієму» Брамса (1869). У 1865 Ґевандгаусд-квартет зіграв прем'єру фортепіанного квінтету Брамса, а у 1892 його ре-мажорний струнний квартет.[9]

Райнеке найбільше відомий завдяки своїй флейтовій сонаті «Ундіна», але також знаний як один із найвпливовіших і різноманітних музикантів свого часу. Він працював учителем 35 років до 1902. Його учнями були Микола Лисенко, Едвард Гріг, Безл Гарвуд, Чарлз-Вільєрс Стенфорд, Крістіан Зіндінґ, Леош Яначек, Констанца Ербічеану, Ісаак Альбеніс, Август-Макс Фідлер, Вальтек Німан, Йоган Свендсен, Ріхард Франк, Фелікс Вайнгартнер, Макс Брух, Мікалоюс-Константінас Чюрльоніс, Ернест Гатчесон, Фелікс Фокс, Авґуст Віндінґ і багато інших.

Після того, як Райнеке полишив роботу в консерваторії, він присвятив свій час композиції, опублікувавши майже триста творів. Він написав декілька опер (жодна з них не виконується сьогодні), включаючи «Короля Манфреда». У цей час він часто їздив з концертними турами у Велику Британію та інші країни. Його стиль фортепіанної гри характеризувався витонченістю та грацією, тож можливо він був колись неперевершеним виконавцем й акомпаніатором творів Моцарта.[7]