Карпатський рейд радянських партизан

У ніч з 6 на 7 липня з'єднання перетнуло кордон між рейхкомісаріатом «Україна» і дистриктом «Галичина», що входив до складу Генеральної губернії, і розгорнуло активні бойові дії. Було здійснено низку гучних диверсій на залізничних і шосейних комунікаціях, підірвано кілька ешелонів і зруйновано 4 мости, це на тривалий час зупинило рух на залізниці Тернопіль–Проскурів (нині м. Хмельницький), яка мала стратегічне значення. Німецька адміністрація одразу ж вдалася до рішучих дій. Напад на загони з'єднання було вчинено на схід від Скалата. Партизани розгромили противника і услід за цим захопили містечко, де до їхніх рук потрапили трофеї — продовольство та майно. У ніч з 12 на 13 липня Шалигінський загін з'єднання раптовим ударом вибив німців із села Раштовці. Після цього гітлерівці почали застосовувати проти партизанів авіацію. 15 липня з'єднання було блоковане майже 3 тис. німецьких солдатів у лісі поблизу села Седлиска. Після того, як партизанам вдалося вирватись із оточення, вони рушили в напрямку гір. Упродовж 18–19 липня в районах населених пунктів Солотвин, Росульна, Манява відбулося кілька боїв, після чого з'єднання увійшло в Карпати. Гітлерівці перекинули у цей район додаткові сили і заблокували партизанів у горах, а невдовзі почали піддавати їх безупинним ударам авіації. Спроби вирватися з оточення не мали успіху, з'єднання виявилося непідготовленим до ведення ефективних бойових дій у гірській місцевості. За цих обставин партизанське командування наказало знищити гармати, міномети й станкові кулемети, а на верхових коней покласти вантаж і поранених. Після цього партизани атакували німців там, де ті цього менше всього могли чекати, а саме в районі Делятина (тут був розташований німецький штаб з керівництва операцією). Рано вранці 4 серпня майже 1,5 тис. партизанів 3 ударними колонами кинулися з гір у долину Делятина і зненацька заскочили там німецький гарнізон. Партизани пройшли через усе місто, і лише на виході їхній авангард на чолі з С.Руднєвим зіткнувся з колоною німців на автомашинах (до 1 тис. вояків), що прибула з Коломиї. Аби дати змогу основним силам партизанів вийти з міста, С.Руднєв з кількома десятками бійців вступив у зустрічний бій з ворогом. З'єднання вирвалося з міста, але знову змушене було відійти в гори. С.Руднєв і його загін загинули. 5 серпня на нараді командирів і комісарів було ухвалено рішення розділити з'єднання на 6 бойових груп і кожній з них самостійно піти на прорив, а потім тим, хто прорветься, знову зустрітися в обумовленому місці й продовжити бойові дії в Прикарпатті. Німці, які не чекали повторної атаки, не зуміли перешкодити партизанам вирватися з оточення, хоча й кинулися їх переслідувати. Тим часом втрата важкої зброї, боєприпасів і фізична втома не дали змоги з'єднанню продовжити боротьбу в Карпатах. Тоді групами (великими і малими) і по одному партизани рушили на Полісся. Між 23 і 27 вересня в районі м. Городниця зустрілися групи С.Ковпака, Петра Вершигори і М.Павловського, всього понад 600 бійців, а наприкінці цього ж місяця вони вийшли в район свого постійного базування на Поліссі.

Рейд у Карпати, який тривав майже 100 днів, був розцінений ЦК КП(б)У і Українським штабом партизанського руху «найблискучішим рейдом із всіх рейдів, які здійснювалися партизанами України». Партизани пройшли 4 тис. км по окупованій території, в боях і диверсіях підбили 2 літаки, 4 танки, 5 гармат, спалили 333 автомашини, зруйнували 40 нафтових веж, 13 нафтосховищ, 3 нафтопереробні заводи, підірвали 19 ешелонів, 47 залізничних і шосейних мостів довжиною 3,6 тис. погонних метрів. Загони з'єднання знищили близько 3,5 тис. ворожих солдатів і офіцерів. Власні втрати партизанів вбитими і зниклими безвісти сягали 600 осіб.

Разом з тим рейд засвідчив, що план його проведення був украй ризикованим, оскільки його ініціатори і розробники — ЦК КП(б)У і УШПР — у поспіху, — аби догодити наполяганням Москви, — не врахували чимало важливих обставин проведення бойових партизанських операцій у Карпатах. Насамперед, що українське населення Карпат не надасть бажаної підтримки партизанам і що гармати та міномети у гірських умовах зашкодять їхнім (партизанів) діям.

У грудні 1943 року Сумське партизанське з'єднання було перейменовано у Першу Українську партизанську дивізію ім. двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака, яка під командуванням П. П. Вершигори здійснила у 1944 році рейд у Польщу та Німанський рейд. 3 липня 1944 року дивізія з'єдналася з частинами Червоної Армії у районі Барановичів та була розформована.

• Кентій А. В. Карпатський рейд сумського партизанського з'єднання під командуванням С.Ковпака 1943 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Вершигора П. П. Люди с чистой совестью. — Книга первая. Рейд за Днепр. М., 1946. Книга вторая. Карпатский рейд. М., 1950. (рос.)

• Вершигора П. П. Люди с чистой совестью, 1947—1986. Порівняння одного епізоду в двох виданнях // Олександр Франчук, 20 сентября 2013. (Опублікував в ukr.politics, в 2004, Петро Багмет)

• Ковпак С. А. Из дневника партизанских походов. — М., 1964. (рос.)
• Ковпак С. А. Воспоминания, очерки, статьи / сост. и предисл. В. А. Замлинского. — К.: Политиздат Украины, 1987. — 388 с. (рос.)
• Ковпак С. А. От Путивля до Карпат. — М., 1945 / автор літературного тексту — Є. М. Герасимов. (рос.)

• Історична правда — Зоряний рейд. Як Сидір Ковпак на Буковель мандрував.