Рокитне (смт, Рівненська область)

Через селище тече річка Бунів, права притока Льви.

Виникнення селища міського типу Рокитне припадає на час промислового пожвавлення 80-х років XIX століття. Його виникнення пов'язане з розбудовою робітничого містечка навколо склозаводу поблизу станції Охотнікове на землях с. Рокитне.[5]

До 1922 року село було відоме під назвою Охотнiкове, що походило від прізвища власника землі, в якого бельгійський склозаводчик єврейського походження Розенберг у 1888 році купив невелику ділянку кварцових пісків, придатних для скловаріння, і відкрили тут примітивну гуту.

Поштовхом до швидкого розвитку села стало спорудження в 1898 році заводу і прокладання на початку 1900 року залізничної колії Київ — Ковель. Лінія пройшла через селище, і тут спорудили залізничну станцію Рокитне. Охотникове входило до Кисорицької волості Овруцького повіту Волинської губернії. За Ризьким мирним договором у 1921 році Охотникове відійшло до Польщі.

У 1922 році селище перейменоване на Рокитне, а залізнична станція стала називатись Рокитне-Волинське.

1 жовтня 1933 року місто було розширене за рахунок приєднання частини території гміни Кісориче з розміщеними на ній казармами Корпусу прикордонної сторожі.[6]

У вересні 1939 року Рокитне в складі Західної України було приєднане до СРСР.

Після возз'єднання Західної і Східної України проводилась робота по розмежуванню районів і в 1940 році був утворений Рокитнівський район. Почали працювати перші державні органи влади. Головою виконавчого комітету районної Ради депутатів трудящих працював Поляков, головою селищної Ради — Зак.

Під час Німецько-радянської війни Рокитне входило до військової округи «Заграва» регіональної групи УПА-Північ[7].

11 листопада 1944 біля селища у засідку УПА потрапила та була розгромлена рота 205 окремого стрілецького батальйону 16-ї бригади НКВС. Бій тривав три з половиною години. За даними УПА: загинуло 117 солдатів НКВС, а власні втрати склали 4 убитих та 12 поранення[8]. За даними радянської сторони, підрозділ НКВС втратив убитими 26 людей, пораненими 10 і одного зниклим безвісти. Втрати УПА склали 70 людей убитими[9].

У квітні 1986 року селище постраждало від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і відноситься до третьої категорії населених пунктів, потерпілих від цієї катастрофи.

Станом на 1 січня 2019 року, населення становить 6704 особи.[1]

Станом на грудень 2002 року в селищі працювало 5 промислових підприємств, 3 будівельні організації, 3 сільськогосподарські, 2 автотранспортні, 2 підприємства зв'язку, 2 комунальні та інші, 85—100 підприємств — приватні.

Пріоритетною галуззю промисловості в селищі є скляна промисловість. Серед промислових підприємств відомими за межами України є відкрите акціонерне товариство «Рокитнівський скляний завод», який в 1998 році святкував свій ювілей — 100-річчя з дня заснування. Питома вага продукції цієї галузі в загальному об'ємі промислового виробництва району становить 80-82 %.

Сьогодні склозавод — це:

• підприємство, на якому річне виробництво пляшок різного асортименту становить понад 340 млн штук;
• виробник, що здійснює більше 30 % експортних поставок своєї продукції в країни Європи;
• володар більше десяти запатентованих власних розробок;
• сертифіковане за системою управління якістю ISO 9001:2008.

Суттєво наповнює бюджет селища Рокитнівський держлісгосп, який випускає в рік товарної продукції на суму більше 5 млн гривень. Це, в основному, пиловник хвойний і листяний, рубостійкий, стовпи на ДВП, фанера сировинна, дрова паливні, техсировина, тара ящична, заготовки пилені тощо.

Значну долю у випуску продукції займають товари народного споживання — дверні і віконні блоки, бетон товарний, ліжка, карнизи, штахетник, дранка штукатурна, консервна продукція.

ТзОВ «РВК-М» є виробником товарного бетону та цементних розчинів. Виробництво здійснюється на італійському бетонному заводі фірми « SAMI». Доставка бетону та розчинів проводиться автоміксерами ємністю 5 м.куб. . Бетони РВК-М є надійним, сучасним будівельним матеріалом.

Продукція підприємства знаходить ринки збуту, в основному, в Україні, але держлісгосп займається і зовнішньоекономічною діяльністю, що становить майже 16 % реалізованої продукції. Це співпраця з фірмами Австралії, Німеччини, Польщі, Білорусі щодо експортних поставок заготовок пилених, дров технологічних, балансів соснових, живиці та ін.

У селищі триває процес приватизації та роздержавлення підприємств. Більше половини з них стали акціонерними товариствами.

Славиться рокитнівська земля своєю промисловістю будівельних нерудних матеріалів. На території району працюють 5 щебеневих заводів, серед них ТОВ «Рокитнівський спецкар'єр».

У Рокитному функціонують дві середні школи, гімназія та три дитячих садки. Є в селищі медичне училище, яке готує фельдшерів, медсестер, стоматологів, зубних техніків та професійно-технічне, яке готує трактористів машиністів широкого профілю, слюсарів-ремонтників, монтажників, електрозварювальників, мулярів-штукатурів, столярів. В культурному житті селища важливе значення відіграють будинок культури, музична школа, 7 бібліотек. зокрема найбільша Рокитнівська центральна районна бібліотека.

Славиться Рокитнівщина своїми фольклорними колективами. Знають їх не тільки в районі, а й далеко за його межами. Народний аматорський ансамбль української пісні та Народний академічний хор селища неодноразово виступали на сценах Рівного та Києва.

На території селища діють три релігійні організації: українська православна церква, римсько-католицька та християн віри євангельської.

20 травня 1997 року Рокитнівська селищна рада своїм рішенням затвердила сучасний герб і прапор Рокитного (автори проектів — Ю. Терлецький і А. Гречило).

Герб: щит скошений зліва, у верхньому синьому полі золоті рушниця та мисливський ріжок, у нижньому золотому полі — зелені вербові віти; щит увінчує срібна міська корона.

Прапор: квадратне полотнище; на зеленому тлі — жовта квітка азалії; лінії, що відходять від середини сторін прапора, відсікають білі трикутники.

Рушниця і мисливський ріжок символізують давню назву поселення — Охотникове, зелені вербові віти вказують на сучасну назву селища (рокита — верба), синій колір у гербі та білий у прапорі означають річки й озера, якими багатий цей край, а квітка азалії підкреслює своєрідність місцевої флори. Зелений колір — ліси, які оточують селище.

• Наливайко Степан Іванович — український сходознавець-індолог, письменник, перекладач. Член Національної спілки письменників України.
• Берташ Василь Михайлович — український політик. З 18 березня 2010 року — голова Рівненської обласної державної адміністрації. Депутат Рівненської облради (з листопада 2010).
• Смик Ніна Василівна — народилася письменниця.
• Місце народження американсько-українського теолога і історика Сергія Федоровича Дежнюка.
• Маринич Віталій Петрович (1992—2014) — солдат, Збройні сили України, учасник російсько-української війни.
• Лозян Мотя Архипівна (1922—2005) — народна художниця України, похована на кладовищі в бік Осницька.
• Лозян Йосип Іванович — «Заслужений раціоналізатор України», винахідник, кавалер ордену «За заслуги» III ступеню.
• Павлюк Олександр Миколайович(1963—2021) — старший лейтенант Збройних смл України, учасник російсько-української війни.
• Пахнюк Володимир Васильович (* 1967) — український правоохоронець.
• Сич Олександр Максимович — український політик, кандидат історичних наук

• Облікова картка^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• https://www.perets.org.ua/Журнал_перець_1985_14/?page=4