Катерина Каравелова

Катерина Каравелова (болг. Катерина Великова Пенева–Каравелова, 21 жовтня 1860, Русе, Османська Болгарія — 1 квітня 1947, Софія, Болгарія) — педагог, перекладачка, публіцистка, активістка за права жінок, засновниця Болгарського жіночого союзу (Българския женски съюз), одна із засновників Комітету з захисту євреїв. Дружина болгарського політика Петка Каравелова.

Катерина Каравелова
болг. Екатерина Каравелова
Ім'я при народженні болг. Екатерина Великова Пенева–Каравелова
Народилася 21 жовтня 1860(1860-10-21)
Русе, Османська Болгарія
Померла 1 квітня 1947(1947-04-01) (86 років)
Софія, Болгарія
Поховання
 : 
Громадянство Болгарія
Національність болгари
Діяльність педагог, перекладач, письменниця, активістка за права жінок
Знання мов болгарська, російська, німецька і французька
Членство Міжнародна жіноча ліга за мир та свободу і Спілка болгарських письменників
Родичі Joseph Herbstd і Пейо Яворов
У шлюбі з Петко Каравелов
Діти Lora Karavelovad
Автограф

Життєпис

Катерина Каравелова народилася 21 жовтня 1860 року в Русе, була молодшою з чотирьох дітей кушніра Велико Пенева[1] і Стоянки Пеневої.[2] З 1870 по 1878 рік Катерина навчається в IV Московській жіночій гімназії, яку закінчує з золотою медаллю. В цей же період Катерина знайомиться з відомим математиком Софією Ковалевською. Після випуску з гімназії Катерина повертається до Болгарії й починає викладати в Русе, і через рік стає директором класів для дівчаток при Чоловічій гімназії. У планах Катерини — отримати медичну освіту в Санкт-Петербурзі, проте 1880 року вона виходить заміж за Петка Каравелова, з яким познайомилася ще під час навчання в Москві, і вони переїжджають в Софію. У подружжя було три дочки — Рада (1880-1883), Віола (1884-1934) і Лора (1886-1913).

Громадська діяльність

Дуже скоро Катерина стає частиною політичної еліти Болгарії, однак після усунення Петка Каравелова з поста міністра-голови Болгарії князем Олександром Баттенбергським 1881 року родина змушена покинути Болгарію і переїхати в Пловдив (на той час місто входило до складу Східної Румелії). 1884 року, після відновлення Тирновської конституції, Катерина й Петко повертаються в Софію.[3] Тоді ж Каравелова починає публікувати памфлети.

1899 року Катерина Каравелова організовує жіночу культурну організацію Мама (Майка). Катерина впевнена, що незалежність жінок безпосередньо залежить від освіти, тому вона відкриває професійну школу для дівчаток "Марія Луїза". 1901 року Каравелова разом з Велою Благоєвою, Димитраною Івановою, Ганною Карімою, Кіною Коновой, Юлією Малиновою та іншими створюють Болгарський жіночий союз (Български женски съюз).[4]

Після поразки Ілінденського повстання 1903 року Каравелова очолює Жіночий комітет звільнення македонських жінок з в'язниці. Рік потому Катерина бере участь у Македонської конференції в Лондоні. Під час Російсько-японської війни Каравелова створює Болгарську санітарну комісію, а під час Балканської війни організовує шпиталь при університеті імені Ст. Левського.

Катерина Каравелова була головою Болгарського жіночого союзу протягом 25 років. Вона бере участь у IV конгресі Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу (1-7 травня 1924, Вашингтон) як представник Болгарії. 1925 року Каравелова стає головою Ліги.

Катерина Каравелова бере активну участь у створенні Комітету з захисту євреїв у Німеччині разом з Антоном Страшимировим, Асеном Златаровим, Петком Стайновим та іншими.[5]

Крім активної громадської та політичної діяльності Каравелова займається перекладом на болгарську мову творів Л. М. Толстого, Ф. М. Достоєвського, В. Гюго, Гі де Мопассана, Г. Флобера і Ч. Діккенса. Каравелова є автором понад 50 памфлетів та статей.

Нагороди та визнання

Катерині Каравеловій було присуджено безліч національних і міжнародних нагород,[6] у тому числі:

  • Орден «За гуманізм»
  • Орден «За громадянські заслуги» I ступеня
  • Орден «За культуру і мистецтво»
  • Пам'ятний хрест «За незалежність Болгарії 1908»
  • Двічі нагороджена медаллю «Червоний хрест»

Ім'я Катерини Каравелової носять школи, вулиці, громадські центри. На її честь також названо місце в Антарктиці (Karavelova Point).[7]

Примітки
  1. Кьосева, Цветана. Първите дами на царска България. — София: „Св. Климент Охридски“, 2010. — С. 15.
  2. Francisca de Haan, Krasimira Daskalova, Anna Loutfi. Biographical Dictionary of Women's Movements and Feminisms in Central, Eastern, and South Eastern Europe: 19th and 20th Centuries. — Central European University Press, 2006. — 710 с. — ISBN 9789637326394.
  3. www.koprivshtitza.com ; info@koprivshtitza.com. Копривщица. www.koprivshtitza.com. Процитовано 27 липня 2017.
  4. Documentary Exposition | BAUW - The Bulgarian Association of University Women. bauw-bg.com. Процитовано 27 липня 2017.
  5. Дренкова, Фани. Като антична трагедия. Съдбата на Екатерина Каравелова и нейното семейство в писма, дневници, фотографии. — София: Наука и изкуство, 1984. — 517 с.
  6. Юбилеенъ сборникъ. Екатерина Каравелова 1878 – 1928. — София: Държавна печатница, 1929. — С. 43. — 200 с.
  7. SCAR Composite Gazetteer. data.aad.gov.au. Процитовано 27 липня 2017.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.