Кетрін Говард

Більшість дослідників вважають, що Катерина (Кейт) Говард народилася близько 1520—1522 років, проте є й версії, що це могло статися в період 1523—1525 років.

Говарди у XVI столітті були одним з найзнатніших родів королівства. Глава роду Говардів — сер Томас — носив титул герцога Норфолка і був з 1529 року головою королівської Таємної ради.

Катерина була дочкою сера Едмунда Говарда (ок. 1478—1539)[5] та його дружини леді Іокасти Калпепер (близько 1480 — бл. 1531), у якої було п'ятеро дітей від першого шлюбу. Від союзу з Говардом у леді Іокасти народилося ще шестеро дітей.

Сер Едмунд був бідний: за англійськими законами, молодші сини майже нічого не отримували у спадок, тому були змушені самостійно пробивати собі дорогу в житті.

Після смерті матері леді Кейт була віддана на виховання Агнесі, вдові герцога Норфолка — мачусі свого батька. В будинку старенької родички дівчинка отримала досить мізерну освіту.

Розвитку порочних схильностей леді Говард сприяла також атмосфера крайньої розпусти, яка панувала серед фрейлін герцогині. Герцогиня дивилася на ці «витівки» фрейлін цілком байдуже. Однак вона й гадки не мала, що її онучка стане цілком успішною в «любовній науці».

Відомо, що в юності у Катерини було, принаймні, два близьких друга — Генрі Менокс (учитель музики — пізніше він свідчив на процесі проти неї) і дворянин Френсіс Дерем.

У 1539 році сер Томас, герцог Норфолк, підшукав своїй племінниці місце при дворі.

Генріх VIII

Анна Клевська

З четвертою дружиною у короля Генріха стосунки не склалися — Анна Клевська виявилася зовсім не тією блідою красунею, яку зобразив на своїй картині Ганс Гольбейн-молодший. «Фламандська кобила» викликала у короля почуття середні між огидою та жалістю.

Але в її свиті було багато чарівних дівчат, серед них і леді Говард. Томас Норфолк, помітивши підвищену увагу до своєї племінниці з боку короля, вирішив скористатися цим.

Розлучення з Анною приніс полегшення обом сторонам — принцеса Клевська теж не відчувала до чоловіка ніяких приязних почуттів. Після розлучення вона залишилася жити в Лондоні на правах «сестри короля» і до кінця своїх днів користувалася загальною повагою.

Генріх одружився з Кейт Говард у липні 1540 року. Однак їх весілля було скромним.

Після весілля Генріх ніби помолодшав на 20 років — при дворі поновилися турніри, бали та інші розваги, до яких Генріх залишався байдужим після страти Анни Болейн. Він обожнював юну дружину — вона була неймовірно добра, простодушна, щиро любила подарунки і тішилася ними, як дитина. Генріх називав свою дружину «троянда без шипів».

Проте юна королева була вкрай необережною у вчинках. Катерина взяла до двору всіх своїх «друзів юності», а вони занадто багато знали про життя королеви до заміжжя. Крім того, Кейт мала стосунки з Томасом Калпепером, який служив пажем у короля.

Потім при дворі з'явився ще один кавалер з «минулого життя» — Френсіс Дерем — далекий родич Кейт по материнській лінії, за якого вона свого часу хотіла вийти заміж і якого тепер необачно зробила своїм особистим секретарем.

Однак у юної жінки з'явилися при дворі і вороги. Вірніше сказати, це були вороги її впливового дядька герцога Норфолка, які поспішили викликати на відвертість Томаса Калпепера, Френсіса Дерема та інших учасників подій. Крім усього іншого, Кейт не поспішала з виконанням свого головного обов'язку — з народженням синів для короля Англії. До того часу у Генріха VIII вже був спадкоємець — принц Едуард, — проте хлопчик ріс хворобливим і млявим (хоча цю думку було поставлено під сумнів сучасними істориками).

Коли Генріху повідомили про невірність дружини, він розгубився. Реакція короля була досить несподіваною: замість звичного гніву — сльози і скарги. Зміст скарг зводився до того, що доля не дарувала йому щасливого сімейного життя, а всі його дружини або зраджують, або вмирають, чи просто огидні.

Після допиту з пристрастю Калпепера, Дерема і Менокса стало ясно, що Катерина весь цей час дурила короля. Але якщо б вона вказала відразу, що була заручена з Френсісом Деремом (на чому він наполягав), то її доля була б набагато більш щасливою: по англійським законам її шлюб з Генріхом вважався б недійсним і, швидше за все, королівське подружжя просто розлучили. Однак Катерина чомусь вперто заперечувала факт цих заручин.

11 лютого 1542 року леді Говард перевели у Тауер, а 13 лютого обезголовили на очах натовпу людей. Молода жінка зустріла смерть у стані глибокого шоку — їй довелося буквально нести до місця страти. Кількома днями раніше страчені були Томас Калпепер і Френсіс Дерем, причому першому просто відрубали голову, а другого піддали більш жорстокій страті через повішення і четвертування.

Після страти тіло леді Катерини поховали поруч з могилою другої дружини короля Анни Болейн — іншої страченої королеви, яка доводилась їй двоюрідною сестрою: батько Катерини і мати Анни були рідними братом і сестрою — дітьми Томаса Говарда, другого герцога Норфолка.

• Опера «Катаріна Говард» написана італійським композитором Джузеппе Лілло (1849)
• Катерині Говард присвячена пісня «Catherine Howard's Fate» («Вирок Катерини Говард») проекту «Вlackmore's Night».
• У фільмі «Генріх VIII та його шість дружин» роль Катерини Говард виконала актриса Лінн Фредерік.
• У клавішника Ріка Вейкмана в альбомі «The Six Wives of Henry VIII» є інструментальний твір «Catherine Howard».
• У фільмі «Генріх VIII» 2003 року Катерину Говард грає Емілі Блант.
• Катерина Говард з'являється в романі Бертріс Смолл «Згадай мене, любов». У романі Вікторії Холт «Шлях на ешафот» Катерина одна з основних героїнь, також як і в романі Філіппа Грегорі «Спадщина роду Болейн».
• У телесеріалі «Тюдори» в ролі Катерини Говард грає британська актриса Тамзін Мерчант.

• Линдсей, Карен. Разведённые. Обезглавленные. Уцелевшие. Жёны короля Генриха VIII / Пер. с англ. Т. Азаркович. — М.: КРОН-ПРЕСС, 1996. — 336 с. — 10 000 экз. — ISBN 5-232-00389-5. (рос.)
• Перфильев, Олег. Жёны Синей Бороды. В спальне Генриха VIII. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 1999. — 415 с. — 7000 экз. (рос.) — ISBN 5-224-00599-X.
• Loach Jennifer. Edward VI / Edit by Bernard George, Williams Penry. — New Haven, CT: Yale University Press, 1999. — 210 p. — (Yale English monarchs). (англ.) — ISBN 0-300-07992-3.
• MacCulloch Diarmaid. The Boy King: Edward VI and the Protestant Reformation. — Berkeley: University of California Press, 2002. (англ.) — ISBN 0-520-23402-2.
• Elton G. R. Reform and Reformation. — London: Edward Arnold, 1977. (англ.) — ISBN 0-7131-5953-7.

• Англійський сайт про Тюдорів
• Династія Тюдорів у кінематографі
• Фільм «Henry VIII and His Six Wives» (1972)
• Передсмертний лист Катерини Говард у музичному перекладенні англійським фолк-рок гуртом Вlackmore's Night