Кигиляхи

За якутськими легендами, в далекі часи, коли клімат на планеті був теплим, люди жили, переважно, в горах. Проте внаслідок сильного похолодання люди почали просуватися на південь і спускатися на рівнини, де було не так холодно. Однак, переходячи Кигиляхський хребет, багато з них замерзали на місці і залишалися стояти замерзлими стовпами. З роками ці стовпи все більше обростали каменем, їхні розміри збільшилися, так і з'явилися кигиляхи.

За якутськими легендами, кигиляхи є місцями сили, від них виходить «позитивна енергія».

Ці стовпи приваблюють і туристів[2][3].

Слово кигилях увійшло в наукову термінологію після відкриття Ляховських островів і мису Кигилях, а пізніше й однойменного півострова в західній частині Великого Ляховського острова.

У 1821—1823 роках експедиція під керівництвом Фердинанда Врангеля з дослідження ведмежих островів виявила на острові Чотирьохстовповий три кигиляхи. Врангель зробив висновок, що раніше вони складали один стрімчак, що розколовся, ймовірно, під дією сильного морозу або з інших фізичних причин.

У 1935 році острів Чотирьохстовповий відвідав учений Сергій Обручев, який висунув теорію утворення стовпів, а також висловив припущення, що Ведмежі острови відкрито 1702 року, а в 1720 відбулася перша висадка. Тоді мандрівники зафіксували чотири кигиляхи, а не три. На час подорожі Врангеля четвертий стовп зруйнувався — від нього залишився тільки кам'яний розсип. На думку Обручева, решта стовпів можуть зруйнуватися в найближчі 200 років. Однак тому ж 1935 році острів відвідала наукова експедиція під керівництвом Воробйова, і її учасники описали чотири стовпи, а не три[2].

Кигиляхи Якутії з'явилися приблизно 120—110 мільйонів років тому, за часів утворення Верхоянського хребта і хребта Черського внаслідок наїзду Північноамериканської плити на Євразійську, через появу на них складок.

Стовпи утворювалися на вершинах скель внаслідок кріогенного вивітрювання під впливом низьких температур і різких температурних перепадів і значної висоти вершини, а також вітру. Ці чинники спричиняли появу в гірській породі морозобійних тріщин, після розширення яких вона й розколювалася на стовпи[2][3].

Кигиляхи зустрічаються в багатьох регіонах світу. Наприклад, подібна форма рельєфу — койтас — є в Казахстані. У Росії цю форму рельєфу можна зустріти в Забайкальському краї, але найпоширеніші кигиляхи в Якутії.

Ці стовпи можна зустріти на островах Столбовий у морі Лаптєвих і Чотирьохстовповий у Східносибірському морі, а також на острові Великий Ляховський.

На березі річки Алазея приблизно за 100 км від узбережжя Східносибірського моря розташована гора Кисилях-Тас (якут. Киһилээх таас — «камінь, що має людину»). Вершиною цієї гори простягається своєрідний хребет з кигиляхів.

У межиріччі Яни і Адичі пролягає Кигиляхський хребет — складова частина хребта Черського. На головному гребені хребта і по всьому вододілу розкидано безліч кигиляхів заввишки до 30 метрів. Іноді вони утворюють непрохідні лабіринти[2].

Щодо появи кигиляхів існує низка маргінальних теорій, згідно з якими їх нібито побудували представники стародавньої цивілізації[3].

• Кекур
• Нунатак
• Тукулани