Київська телевежа

Телевежа розташована у Шевченківському районі столиці, історичній місцевості Сирець біля Бабиного Яру, станції метро Дорогожичі, Лук'янівського меморіального комплексу.

Телевежа споруджена за проєктом київського інституту «УкрНДІпроектстальконструкція ім. Шимановського». Розроблена спершу для столиці СРСР Москви, у початковому варіанті проєкту вежа мала висоту близько 500 метрів. Київський проєкт у Москві було відхилено 1958 року через «естетичну невідповідність», а через декілька років, коли виникла потреба у власній київській телевежі, її проєкт був взятий майже у готовому вигляді, адже на замовлення радянської влади заплановану висоту вежі було зменшено до теперішніх 385 метрів[4][5].

Будівництво почалось 1968 року, 30 липня[6] 1973 башню було відкрито. Маса металоконструкцій вежі — 2700 т. Телевежа цілком складається зі сталевих труб різного діаметра. Нижня частина вежі (база) складається з чотирьох нахилених ґратованих опор, що підтримують призматичну ґратовану частину. У центральній частині вежі розташована вертикальна труба діаметром 4 метри. Вона слугує шахтою ліфту та плавно переходить в антенну частину. На вежі встановлено два ліфти, один з яких працює до позначки 200 метрів, а другий — 329 метрів. На позначках 80 і 200 метрів знаходяться дві технічні споруди.

Вигляд телевежі зблизька

Особливістю конструкції київської телевежі є те, що для монтажного з'єднання трубчатих елементів вежі не використовувалися болти чи заклепки. Усі монтажні з'єднання виконані шляхом електрозварювання. Будівництво вежі здійснювалося унікальним методом надбудови «з гори до низу»[4][2] без використання підіймальних кранів та ґвинтокрилів. Усі металоконструкції виготовлено в Українській РСР, проєктні, монтажні та будівельні роботи здійснені також силами радянських інженерів.

Перший директор Київського радіотелевізійного передавального центру (1972—2004) — Валеріан Олександрович Сидоренко (1932—2012).

1 березня 2022 року російські війська, що вторглися до України, випустили по структурах телевежі два снаряди. Один влучив в апаратну на самій вежі, а другий — в трансформаторну підстанцію, яка живить вежу електроенергією[7]. Унаслідок обстрілу 5 осіб загинули (серед них —телеоператор Євген Сакун) та 5 осіб отримали поранення, а також після влучення деякий час не працювали всі українські телеканали[8]. В той же день трансляцію деяких каналів у регіонах вдалося відновити[9].

Висота антен вежі забезпечує для трьох 50-кіловатних передавачів метрового та дециметрового діапазонів передачу якісного телесигналу на відстань до 90-110 кілометрів. Цікаво, що безпосередньо під телевежею розташована так звана «мертва зона», прямий сигнал туди не потрапляє, тільки відбиті, і щоб «подивитися телевізор», потрібно шукати місце, де антена «зловить» сигнал[10].

Крім теле- і радіомовлення, з вежі здійснюється прийом-передача сигналів радіорелейних ліній (величезні «прожектори» без скла — це і є антени радіорелейного зв'язку). Також вежа забезпечує поліційний і митний зв'язок, зв'язок для Київенерго, ДАІ та багатьох інших відомств. З телевежі здійснюється і передача даних бездротового Інтернету. На телевежі немає антен мобільних операторів — для них величезна висота не потрібна[10].

• Перша у світі суцільнометалева вежа.
• Найвища споруда України.
• Найвища вільна ґратована (решітчаста) телевежа у світі.
• Друга найвища у Європі вежа після Останкінської телевежі (Москва, Росія).
• Друга за висотою телевежа у світі на момент спорудження (1973 рік).
• Десята за висотою телевежа у світі на 2012 рік.

• Список найвищих теле- та радіовеж України

• Телецентр // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 471.