Тюркізм

Тюркізми — результат українсько-тюркських мовних контактів. В українській мові налічується близьк 4 тис. тюркізмів (без урахування власних назв). Понад половина з них — загальновживані: гарбуз, килим, кишмиш, отара, туман, тютюн, штани, карий тощо. Решта — історизми (башлик, бунчук, джура, канчук, опанча, осавул, сагайдак, ясир та ін.), діалектизми (байлик «безплатна примусова робота», бичак «ніж», гарам «худоба», кавук «мішок» та ін.) або вживаються у ролі екзотизмів для опису власне тюркського побуту (бай, гарем, мурза, султан, хан та ін.). Група екзотизмів є практично відкритою і постійно поповнюється.

До найдавнішого шару тюркізмів належать булгаризми: ковер, колчан. Тюркізмам давньокиївської доби булгарського, хозарського, печенізького, кипчацького і татарського походження (іноді як проміжні ланки для монгольських, перських, арабських запозичень) властивий фонетичний перехід звука а в о: богатир (кипчац. багатыр; монг. багатур, багадур), хазяїн (дав.-рус. хозя; кипчац.-булгар. хузəй; перс, ходжá; араб, haggi), колимага (дав.-рус. колимогъ, колимагъ; давньотюрк. *калымак; монг. хальмаг), хозари, хазари (з казар, хазар), Болдині гори (з балда/балта «сокира»), м. Бахмач/Бохмач (дав.-рус. Бохмитъ «Магомет»), козак (з казак, пор. грец. фіксацію καζακ — Судак, 1308).

Тюркізмам пізнішого часу це невластиво — вони здебільшого зберігають початкову звукову специфіку: байрак, кабак, кавун, капкан, калим, саман, чабак, ятаган тощо.

Певні проблеми виникають при аналізі паралелізму українських і тюркських власних назв Південної України: річка Молóчна/Сутéнь (тюрк. сÿт — «молоко»), річка Чóрна/Карасý (тюрк. кара — «чорний», су — «вода») тощо.

Тюркізми приходили в українську мову гол. ч. у 10 — 18 ст. унаслідок прямого сусідства, торговельних, політичних та культурних зв'язків або рідше через посередництво інших мов (російсьської, польської та ін.). Деякі тюркізми можуть також бути етранжизмами (іранізмами, арабізмами, грецизмами й ін.) в самій тюркській мові, безпосередньо з якої вони потрапили до української мови. Українська мова була посередником у ширенні тюркізмів до західнослов'янських мов.

Перші українсько-тюркські стосунки сягають ще спільнослов'янських часів, коли у 6 ст. середньо-азійська тюркська держава доходила до Азовського чи Чорного морів, а в 7 — 8 ст. з'являються в степах України тюркські племена, що входили до племінних об'єднань болгар та хозарів; можливо, з тих часів походять тюркізми каган (князь), багатир, сан (високе звання), сабля (шабля — скоріше від угорськ. szabni — «різати»).

З 9 ст. Київська Русь перебувала у постійних зв'язках з Хозарським каганатом, що тоді, мабуть, доходив до Дніпра, а в 9 — 11 ст. з печенігами, що кочували в степах від Дону до Дунаю, торками чи «чорними клобуками», а особливо в 11 — 13 ст. з половцями, і від них, а найпевніше від цих останніх, зайшли засвідчені в «Слові о полку Ігоревім» та літописах тюркізми: булат і харалуг («криця, сталь»), женьчуг («перло»), курган («фортеця»), шатро, япончица (пізніше «опанча»), клобук (пізніше «ковпак»), товар, кощій («бранець»), чага («бранка»), тлумач, лошадь (пізніше лоша), борсук, яруга, євшан, бур'ян.

Багато тюркізмів прийшло з монголо-татарською навалою 13 — 14 ст.: козак, ватага, сарай (спочатку «палати», «дім»), чардак, базар, харч, башлик, калита, бариш, бугай, карий та ін., але найбільше за козацьких часів, 15-18 ст., від Кримського Ханства та Османської імперії в різних ділянках життя:

• скотарство: чабан, отара, табун, аркан, торба, кабан, лоша, буланий, чалий, гайда;
• степове життя: байрак, комиш, лиман, туман, беркут, сарана, бакай, гарба, курінь;
• городництво: баштан, гарбуз, кавун, кабак, тютюн;
• військо: кіш, осавул, бунчук, чайка (човен), со(га)йдак;
• одяг: габа, каптур, кобеняк, кунтуш, очкур, постоли, сап'ян, тасьма, серпанок (вуаль), шаровари, чоботи;
• торгівля, промисел, побут та ін.: чумак, аршин, могорич, майдан, чавун, казан, килим, тапчан, локша (локшина), кав'яр, кава, кобза, люлька, гайдамака, харциз, канчук, кайдани, чума;
• також деякі фразеологізми, наприклад, калька батьки (в сенсі «батько й мати»), пор. тур. ebevèyn (те саме) двоїна від eb («батько»).

Багато тюркізмів є в топономії степової України (Кременчук, Інгул, Ізюм, Самара та ін.).

Тюркізми звичайно характеризуються гармонією голосних (самі передні або самі задні голосні в слові), браком групи приголосних на початку слова і, здебільша, кінцевим наголосом. Не виключена можливість тюркських впливів на фонетичний розвиток української мови, особливо в проявах двоскладової гармонії голосних (найдавніше в т. зв. повноголоссі, наприклад, мороз із *morzъ), пізніше в зміні о > а перед наголошеним а, наприклад, гаразд із горазд-; в уканні — вимова кожух як кужух та ін), але певності щодо цього немає.

• Українсько-тюркські мовні контакти
• Тюркський елемент в українській культурі
• Алтайські мови

• Гаркавець О. М. Тюркізм // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9. — С. 641.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Макарушка О. Словар українських виразів, перейнятих з мов тюркських // ЗНТШ. — Т. 5. — 1895. — Книга 1.
• Мяло А. Тюркізми в українській історичній прозі (на прикладі роману «Мальви» Романа Іваничука)
• Дмитриев Н. О тюркских элементах русского словаря // Лексиграфический сборник, III. — Москва, 1958.
• Кримський А. Про тюркські впливи в мовах слов. та евр. // Твори. — Т. 4. — К. 1974. — С. 574—583.
• Баскаков Н. Тюркизмы в восточнославянских языках. — Москва, 1974.
• Кримський А. Тюрки, їх мови та літератури // Кримський А. Твори. — Т. 4. — К., 1974.
• Гаркавец А. Н. Тюркские языки на Украине. — К., 1988.

• Кавказизми // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври / голова ред. А. Волков. — 2001. — С. 241. — 634 с.