Кліфф Бертон

Кліффорд Лі Бертон (англ. Clifford Lee Burton) народився 10 лютого 1962 року о 21:38 в пологовому відділенні лікарні Еден в Кастро Валлі, штат Каліфорнія, США, в родині Джен (1926–1993) та Рея Бертонів (1925–2020[5])[6]. Мав старших брата Скотта і сестру Конні[6]. Його батько, Рей, родом з Теннессі, працював помічником інженера-шляховика в районі затоки Сан-Франциско[7]. Рей був хіпі і передав своєму синові все те, що було важливим для нього самого: його ідеали, ставлення до певних речей. Його матір — Джен, родом з Каліфорнії. Вона викладала в школі Кастро Валлі для дітей з обмеженими можливостями[7].

Ходив у початкову школу Маршала в Кастро Валлі. Потім навчався у середній школі Ерла Воррена[8]. Вперше зацікавився музикою, коли батько познайомив його з класикою[9]. Після цього з 6 років Кліфф почав брати уроки гри на фортепіано[9]. Юний Бертон зацікавився роком, класичною музикою та хеві-металом[10]. Навчаючись у середній школі, хлопець грав у молодшій лізі бейсболу, у команді «Auto House»[11]. Багато читав разом зі своїми братом і сестрою, часто ходив з друзями на полювання та риболовлю на ранчо Максвелла[12]. На бас-гітарі почав грати у віці 13-ти років після смерті свого брата Скота, який помер через крововилив у мозок 19 травня 1975 року (у віці 16 років)[13]. Цю подію Кліфф досить тяжко переживав[13]. Зі слів батьків, Кліфф говорив: «Я стану найкращим бас-гітаристом заради свого брата»[14].

Навчаючись у вищій школі Кастро Валлі, Бертон працював на подвір'ї ранчо, яке здавало різне обладнання в оренду, що називалось Castro Valley Rentals. Там його нарекли «ковбоєм» через те, що Кліфф постійно носив великий ковбойський капелюх.

З вересня 1978 по січень 1980 року Кліфф відвідував уроки гри на бас-гітарі. Його вчитель Стів Доерті, який знайомив його з грою в усіх стилях, від класики до джазу[15].

В той же час Кліфф познайомився з Джимом Мартіном (майбутній гітарист гурту Faith No More) і тоді ж заснував свій перший гурт — EZ Street[12]. Його назва походила від стрип-клубу в «Бей Еріа»[12]. Іншими учасниками EZ Street стали найближчі друзі Бертона: Джим «Великий» Мартін, Майк Бордін (майбутній барабанщик гурту Faith No More та Оззі Озборна), Кевін Коста та Денні Меґелгейс[16].

На початку 1980-х років гурт EZ Street розпався, проте Кліфф продовжив співпрацю з Джимом Мартіном. В той час вони якраз поступили до коледжу в містечку Напа Валлі. Новий гурт друзів-музикантів називався Agents of Misfortune[17]. Він виник під час змагання в коледжі серед рок-гуртів, що відбулося в 1981 році. Їх прослуховування було записано на відео. Саме там яскраво виділялися перші спроби фірмового стилю гри Кліффа Бертона. На відео зняті фрагменти двох майбутніх пісень гурту Metallica: бас-соло з пісні «(Anesthesia) Pulling Teeth», а також хроматичний вступ до пісні «For Whom the Bell Tolls». До першого серйозного колективу — Trauma, Бертон приєднався у 1982 році[18].

У 1982 році гурт Trauma вирушив до Лос-Анджелеса, щоб виступити у клубі Whisky a Go Go. Серед усіх учасників на фестивалі були присутні Джеймс Хетфілд та Ларс Ульріх — засновники гурту Metallica, який на той момент вже існував один рік[19].

Слухаючи гру Бертона, Хетфілд назвав її «дивовижним шредингом» (який пізніше влився у пісню «(Anesthesia) Pulling Teeth»). Тоді Джеймс та Ларс були у пошуках класного гітариста. Коли вони дізнались, що почутим було власне бас-соло Бертона, вони вирішили запросити Кліффа до свого гурту[19]. Джеймс та Ларс попросили його замінити звільненого Рона МакГовні, і після того, як Бертон почав розуміти, що Trauma стає комерційним проектом, він погодився[20]. Але ідея переїхати до Лос-Анджелеса не дуже сподобалась Кліффу. Він сказав, що приєднається до гурту лише в тому разі, якщо всі учасники колективу переїдуть до його рідного міста Сан-Франциско[21]. Гурт Metallica, який дуже хотів мати такого унікального музиканта у своєму колективі, був змушений перебазуватися до Ель-Керріто — міста вздовж затоки, що знаходиться неподалік від Сан-Франциско[22].

Першим записом з гуртом Metallica для Бертона став Megaforce Demo — демо-запис, який гурт створив ще перед приєднанням Бертона. Платівка No Life 'Til Leather, що потрапила до рук Джона Зазули — власника лейблу Megaforce Records обіцяла гурту велике майбутнє. Згодом гурт переїхав до Олд Брідж, Нью-Джерсі, і відразу підписав контракт з лейблом Зазули. Перший альбом Metallica — Kill 'Em All, включав улюблене соло Бертона з пісні «(Anesthesia) Pulling Teeth». Соло демонструє майстерне використання ефектів, таких як педаль «wah-wah» та багато інших (до цього педаль «вах-вах» використовували лише гітаристи, що грали на шестиструнних гітарах, за винятком Гізера Батлера в першому альбомі гурту Black Sabbath та деяких музичних доробок ультра-прогресивного бас-гітариста Кріса Сквайра).

Другий студійний альбом гурту — Ride the Lightning, показує музичне зростання Metallica. Здібності Бертона до написання пісень вдосконалювались. Він узяв участь у написанні шести з восьми пісень до альбому[23]. Стиль Бертона та його використання ефектів яскраво продемонстровані у двох піснях з альбому: хроматичний вступ у пісні «For Whom the Bell Tolls» та «провідний бас» у «The Call of Ktulu»[24].

Музична майстерність альбому Ride the Lightning привернула увагу багатьох компаній звукозапису[25]. Невдовзі гурт Metallica підписав контракт з Elektra Records[26] і почав роботу над своїм третім студійним альбомом, Master of Puppets, який розцінюється як найрозкритикованіший альбом, але в той же час є орієнтиром для стилю треш-метала та метала в цілому[27].

У декількох композиціях Бертон відзначився особливо. Найвідомішою стала інструментальна композиція «Orion», де яскраво вчувається стиль гри «ведучого басу» Бертона. Альбом також включає улюблену однойменну композицію Бертона — «Master of Puppets». Цей альбом був комерційним проривом гурту[28], але, на жаль, став останнім альбомом Кліффа[29].

Останнім виступом для Бертона був концерт 26 вересня 1986 року у Стокгольмі, Швеція. Один з останніх виступів Кліффа з гуртом Metallica доступний для завантаження на їхньому офіційному сайті.

Місце автокатастрофи

Під час європейського туру на підтримку альбому Master of Puppets, музиканти були змушені спати в незручних ліжках свого гастрольного автобуса[30]. Одного разу вночі суперечка між членами гурту за зручніше ліжко вирішилася колодою карт. Кірк згадував, що Кліфф витягнув туз пік, подивився на нього і сказав: «Ось тепер на цьому місці сплю я», на що Хаммет відповів: «Добре, добре! Місце твоє, посплю де-небудь ще, можливо, там буде навіть краще»[31].

Близько 6 ранку водій не впорався з керуванням, і автобус після довгого занесення впав з насипу на бік. Кліфф під час падіння автобуса наполовину вивалився з вікна і був задавлений автобусом. За однією версією він помер миттєво. По іншій — Кліффа придавило автобусом вже після того, як автобус спробували перевернути і підняти, проте трос обірвався і автобус впав, задавивши Бертона[32]. Сам водій пояснив цю катастрофічну подію тим, що він просто наїхав на замерзлу калюжу.

Меморіал біля місця аварії, встановлений шведським фан-клубом Metallica в 2006 році[33]

Після трагедії Джеймс Гетфілд стверджував, що спочатку він гадав, що автобус перевернувся, бо водій був п'яний[34]. Гетфілд казав, що він довго йшов дорогою в пошуках ожеледі і не знайшов її[35]. Місцевого фотографа Лєннарта Веннеберґа, який побував на місці аварії наступного ранку, пізніше запитували в інтерв'ю про ймовірність спричинення аварії ожеледдю, на що він відповідав, що безсумнівно ні, бо дорога була суха і температура становила близько двох градусів за Цельсієм[36]. Відсутність льоду на дорозі підтверджувала і поліція. Детектив Арне Петтерсон повідомляв у місцевій газеті, що сліди на місці нещасного випадку були саме такими, які бувають коли водій засинає на ходу. Однак, водій під присягою стверджував, що спав увесь день і не стомився; його свідчення підтвердив водій другого автобусу тура, який перевозив технічну команду і обладнання[37]. Водія визнали невинним у аварії і не висунули звинувачень проти нього[38].

Європейська частина туру була відмінена[38]. Похорони відбулись 7 жовтня 1986 року[39]; Тіло Бертона кремували і його прах розвіяли на ранчо Максвелла[40]. Під час цієї церемонії грала інструментальна композиція «Orion» з альбому Master of Puppets[39]. Потім гурт Metallica ніколи більше не виконував цю композицію вживу аж до берлінського концерту 6 червня 2006 року, що був присвячений двадцятиріччю альбому[41]. Лише у 1990 році Джейсон Ньюстед включив частину цієї композиції у свою пісню «Master of Puppets Medley». Після смерті Бертона гурт Metallica також не грав інструментал «(Anesthesia) Pulling Teeth» до концерту, присвяченого 30-річчю гурту, де його виконав Роберт Трухільйо.

На стиль гри Бертона найбільше вплинув Леммі Кілмістер з Motörhead[9]. Але й захоплення іншими гітаристами також дуже вплинуло на стиль гри Кліффа[9]. Наприклад, Гізер Батлер з Black Sabbath, The Misfits, Філ Лайнотт з Thin Lizzy, Гедді Лі з Rush, гітаристи Річі Блекмор, Джимі Хендрікс, Ульріх Рот, Міхаель Шенкер і Тоні Айоммі[9].

Ніколи не використовував при грі медіатор, завжди грав пальцями[43].

Кліфф захоплювався творчістю письменника Говарда Лавкрафта[44]. Це захоплення відбилося як на обкладинках до альбомів гурту, так і в назвах деяких пісень («The Call of Ktulu»)[45] і самих текстах («The Thing That Should Not Be»)[46]. Найулюбленішим фільмом Бертона був «Світанок мерців»[47].

Серед улюблених гуртів Бертона були ZZ Top[48], Pink Floyd, R.E.M.[49], Aerosmith[50] і Blue Öyster Cult[51], The Misfits, Samhain та інші. Кліфф також захоплювався грою піаніста Гленна Гульда.

Творчість Бертона мала вплив на таких басистів як Бруно Матеус, Рекс Браун з Pantera, Бен Шепард з Soundgarden, Джейсон Ньюстед (його наступник у Metallica), Джон Маянґ з Dream Theater[52], Трой Сандерс з Mastodon[53], Піт Стіл, Грег Крістіан з Testament, Джин Сіммонс з Kiss, Біллі Шіхен, Алекс Вебстер з Cannibal Corpse[54], Френк Белло з Anthrax, Томаш Реяк з Vader, Крістіан Гіслер з Kreator, Паоло Греголетто з Trivium, Скотт Патрік з Order of Ennead, Байрон Страуд з Strapping Young Lad і Fear Factory, Тоні Чой (і його попередник Роджер Паттерсон) з Atheist, Шон Меллоун з Cynic, Ерік Ленглойс з Cryptopsy, Дік Ловгрен з Meshuggah, Дерек Бойер з Suffocation, Девід Еллефсон з Megadeth, Нік Олівері[55][56][54].

• Пісня «Such A Shame» на збірці «Metal Massacre II» («Metal Blade», 1982).

• Kill 'Em All (1983)
• Ride the Lightning (1984)
• Master of Puppets (1986)

• Megaforce (1983)
• Ride the Lightning (1983)
• Master of Puppets (1985)

• «(Anesthesia) Pulling Teeth» (1983)
• «Fight Fire with Fire» (1984)
• «Ride the Lightning» (1984)
• «For Whom the Bell Tolls» (1984)
• «Fade to Black» (1984)
• «Creeping Death» (1984)
• «The Call of Ktulu» (1984)
• «Master of Puppets» (1986)
• «Orion» (1986)
• «Damage, Inc.» (1986)