Кмети

У сучасній Болгарії Кмет — назва керівної посади, війта громади, міста, міського району, кметства або села. Кметів обирають на багатопартійних виборах. Кметство — адміністративно-територіальна одиниця, очолювана кметем.

В Боснії кметя називали селян, що сиділи на чужій землі і жили в хаті, яка була власністю господаря землі, тобто, орендарі. Часто вони для польових робіт користувались і волами господарськими. Кмет, що працював в полі на хазяйських волах, віддавав власнику землі і волів половину врожаю, а якщо воли були свої — одну третину. Господар міг повсякчас прогнати кметя зі своєї землі і зі свого будинку і забрати весь урожай. Кмет також мав право піти у будь-який час, але це було йому невигідно: інший землевласник міг його і не прийняти.

Кметь або кміть (збірна форма — кмітство) у угорських русинів називались селяни, які жили на власницьких землях на праві довгострокової оренди, причому ця земельна ділянка переходила у спадок (зазвичай, до молодшого сина).

У Росії досить поширене прізвище Кметь, в 14-16 століттях кметями іменувалися незакріпаченні (вільні) селяни.

В Сербії кметями називалися найбільш шановані і поважні з селян, які вважалися старійшинами внаслідок особистих якостей і заслуг. Кмети укладали договори від імені громади, входили в зносини з турками. Вони ж, на запрошення односельців, були і найпершими суддями в дрібних спорах, наприклад при сімейних розділах, у випадках потрави і т. п. З часу князя Милоша Обреновича кметі стали призначатися урядом, по троє на кожну громаду, причому один з них вважався старшим. Вони збирались в громадському будинку та виробляли суд і розправу серед селян в незначних справах, збирали податі, оголошували селянам волю вищої влади, стежили за її виконанням, мали право карати винних — зокрема, волоцюг піддавати тілесним покаранням (до 10 ударів) та призначати їх на державні або громадські роботи.