Кобилянський Люцій Ремігійович

Родом із Київщини.

Закінчив Київський університет.

У 1870-х роках був членом київської «Старої громади».

Перебуваючи на Кавказі як губернський медичний інспектор, вів культурну працю. Зокрема, був головою «Просвіти» в Баку. У Владикавказі познайомився з Михайлом Грушевським, який у «Споминах» писав:

«Сильніш захопила мене, хоч ненадовго, інша знайомість того ж часу — з лікарем Кобилянським. Він, здається, переїхав до Владикавказу і взяв собі місце лікаря при «городськім училищу», що належало до дирекції мого батька. Відти знайомість. Батько кілька разів запрошував його на лікарську пораду. Кобилянський познайомився зо мною і з моєю сестрою, запросив до себе, і ми були кілька разів у них. Дім був гамірний і людний, Кобилянський сам іще молодий, був жонатий з колишньою учителькою, теж людиною досить товариською; жила у них її сестра, молода дівчина, приїздив його молодший брат, фармацевт. Радо приймали там переїзжих акторів і артистів, співаків, концертантів тощо; брали участь в організації різних концертів, спектаклів, вечорів на різні добродійні цілі і на користь симпатичних концертантів. У зв'язку з тим товкся там різний молодий і підстарший люд, коли не веселий, то з претензіями на веселість; точилися розмови на різні не тільки жартовливі, а й поважніші теми. Але з сим товариством ні я, ні сестра моя не ув'язались, видимо, були ми для нього елементом стороннім, але з самим Кобилянським знайшлись у нас спільні українські інтереси, ми з ним скоро перейшли в розмові на українську мову, і се властиво перша моя знайомість суто українська — свідомо українська, так би сказати, Кобилянський був родом з Коростишева, з польської родини, називався дуже по-католицьки — Люцій Ремігієвич, але польського духу не було в нім, в ідеології себто, ні кришки. Не знаю, де і коли саме він українізувався, але, очевидно, студентські літа свої в Київськім університеті він провів в українськім товаристві, в українських гуртках, і се українське товариське життя середини 1870х років (перед турецькою війною 1877 p., коли студентів-медиків старших курсів мобілізовано на війну, в тім числі і Кобилянського) зісталось в його споминах на все життя найяскравішим моментом, а в розмовах наших головною і центральною темою».

В роки Першої світової війни - дивізійний лікар 8-ї Сибірської стрілецької дивізії. Від 8 серпня 1917 року — член Української Центральної Ради від Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Обрано від Всеукраїнської ради військових депутатів як лікаря 8-ї Сибірської стрілецької дивізії (Західний фронт) [1]. У 1917-1918 рр. - головний лікар Київського головного клінічного шпиталю Армії УНР. У 1918—1919 роках був радником українського посольства в Туреччині. Від 9 до 20 грудня 1920 року виконував обов'язки голови Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині як тимчасовий повірений [2].

В еміграції — у Чехословаччині. Помер 1941 року. Похований у Празі на Ольшанському цвинтарі.

Дружина - Ольга (9 вересня 1955 - ?), син Віктор (2 квітня 1913 - ?).

• Жадько В. О. Український некрополь.-К.,2005.-С.198.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 3. — С. 1058.
• Грушевський Михайло. Спомини. Розділ XXXV

• Кобилянський Люцій Ремігійович // Українська музична енциклопедія. Т. 2: [Е – К] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 446.