Ковальчук Андрій Трохимович

Андрі́й Трохи́мович Ковальчу́к (*1974, с. Щитинь Любешівського району Волинської області) — генерал-майор Збройних сил України, командувач Оперативного командування «Південь» Сухопутних військ ЗСУ (з 2021).

Ковальчук Андрій Трохимович
 Генерал-майор
Загальна інформація
Народження 28 квітня 1974(1974-04-28) (47 років)
Волинська область, Любешівський район, с. Щитинь
Військова служба
Приналежність  Україна
Вид ЗС  Збройні сили
Рід військ  Десантні війська
Війни / битви Миротворча місія в Косово
Українська миротворча місія в Ліберії
Війна на сході України
Бої за Слов'янськ
Бої за Щастя
Бої за Луганський аеропорт
Командування
з 2021 ОК «Південь», командувач
2016—2021  ДШВ України, нач. штабу
2014—2016
 80 ОДШБр, командир
????—2014
 80 ОАеМБр, начальник штабу
Нагороди та відзнаки
 Ковальчук Андрій Трохимович у Вікісховищі

Начальник штабу—перший заступник командувача Десантно-штурмових військ ЗСУ (2016―2021), командир 80-ї бригади (2014―2016). Герой України.

Життєпис

Закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище в 1997 році з відзнакою.

Після здобуття освіти починав службу на посаді командира взводу в 51-й механізованій дивізії. Потім обіймав посади начштабу танкового батальйону, командира механізованого батальйону, начальника штабу аеромобільного полку.

У 2004 році Андрій Ковальчук уперше закінчив Національну академію оборони України — за спеціальністю «бойове застосування та управління діями підрозділів (частин, з'єднань) Сухопутних військ». Здобув кваліфікацію офіцера військового управління оперативно-тактичного рівня.

У 2005—2006 роках в званні майора брав участь у Миротворчій місії в Косово.

У 2011 році Андрій Ковальчук служив на посаді начальника штабу вертолітного загону в Ліберії.[1]

Російсько-українська війна

На момент початку війни Андрій Ковальчук перебував на посаді начальника штабу 80-ї окремої аеромобільної бригади.[1]

В червні-липні 2014 року 1-ша аеромобільно-десантна рота 1-ї батальйонної тактичної групи 80-ї бригади в боях звільняє Лиман, Миколаївку та Слов'янськ. Потім десантники під керівництвом Ковальчука здійснюють марш у напрямі населеного пункту Щастя з метою допомоги 3-й батальйонній тактичній групі. Згодом підрозділи спільно деблоковували Луганський аеропорт, при цьому полковник був поранений, проте продовжив виконувати завдання.

В серпні 2014 року призначений командувачем 80-ї окремої аеромобільної бригади.[2]

19 липня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, а 10 жовтня 2015 року — орденом Богдана Хмельницького II ступеня.

З березня 2016 року наказом міністра оборони був призначений на посаду начальника штабу—першого заступника командувача Високомобільних десантних військ Збройних Сил України.[джерело?]

Нагородні атрибути звання Герой України полковнику Андрію Ковальчуку були вручені Президентом України Петром Порошенком під час параду на Хрещатику з нагоди 25-ї річниці Незалежності України 24 серпня 2016 року.

14 жовтня 2016 року присвоєно військове звання генерал-майора.[3]

В 2018 році здобув ступінь магістра державного управління у Національному університеті оборони України ім. Івана Черняховського. А в червні того ж року отримав меч королеви Великої Британії Єлизавети ІІ, що традиційно, ще з 1996 року, отримують найкращі випускники Національного університету оборони України з рук військового аташе британського посольства.

В травні 2019 року певний час перебував на посаді начальника штабу — першого заступника командувача операції Об'єднаних сил.[4]

9 серпня 2021 року Андрія Ковальчука наказом Міністра оборони призначено на посаду командувача оперативного командування «Південь» Сухопутних військ ЗСУ.[5]

Нагороди та відзнаки

  • Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (23 серпня 2016) за особисту мужність, героїзм і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові[6]
  • Орден Богдана Хмельницького II ступеня (10 жовтня 2015) за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[7]
  • Орден Богдана Хмельницького III ступеня (19 липня 2014) за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[8]
  • Почесний громадянин Любешівського району (2017)[9].
  • Перехідний меч королеви Великої Британії Єлизавети II (випускнику Національного університету оборони імені Івана Черняховського, 2018)[10].

Примітки

  1. Герой України, генерал Андрій Ковальчук: Ми будемо наступати однозначно – це справа честі за всіх загиблих десантників. Новинарня (укр.). 20 грудня 2018. Процитовано 8 грудня 2019.
  2. Герой України генерал-майор Андрій Ковальчук: «Ми просто залишили зруйноване Луганське летовище, бо необхідності тримати його далі не було». Ирта-Fax. Процитовано 8 грудня 2019.
  3. Указ Президента України від 14 жовтня 2016 року № 452/2016 «Про присвоєння військових звань»
  4. Цензор.НЕТ. Командування ООС вручило нагороди військовослужбовцям Десантно-штурмових військ. ФОТОрепортаж. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 8 грудня 2019.
  5. Зеленський провів кадрові призначення в ЗСУ: змінив командувачів Повітряних сил та Десантно-штурмових військ. espreso.tv (укр.). Процитовано 9 серпня 2021.
  6. Указ Президента України від 23 серпня 2016 року № 347/2016 «Про присвоєння А.Ковальчуку звання Герой України»
  7. Указ Президента України від 10 жовтня 2015 року № 574/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  8. Указ Президента України від 19 липня 2014 року № 599/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  9. Кость Гарбарчук, «Зараз так склалося, що я краще знаю Луганську та Донецьку області, ніж рідну Волинь» // «Волинь-нова», 20 червня 2017 р.
  10. Волиняну вручили почесний королівський меч. газ. Волинь-нова, 19 червня 2018 р., с. 4

Джерела

Попередник: Герой Україникавалер ордена «Золота Зірка»
№ 161
23 серпня 2016
Наступник:
Семенов Вячеслав Анатолійович Чибінєєв Валерій Вікторович
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.