Ковила поетична

Трав'яниста рослина заввишки до 80 см, дернинний злак, гемікриптофіт. Стебла з дрібним опушенням під вузлами. Стеблові листки до 40 см завдовжки та до 1,8 мм завширшки, піхви гостро-шорсткі. Неплідні гони сизувато-зелені, за довжиною дорівнюють стеблу. Листкові пластинки знизу щетинисті, зверху дрібноволосисті; язички яйцеподібноланцетні.

Суцвіття — волоть, що складається з 4-7 колосків. Знизу вона опушена щетинкоподібними волосками, на нижньому вузлі з пензликом волосків. Колоскові луски до 5-7,5 см завдовжки. Нижня квіткова луска 15-20 мм завдовжки, дві крайові смужки волосків на 1 мм не доходять до основи остюка, з трьох дорзальних смужок, середня значно довша за бокові. Остюк у нижній закрученій частині шорсткуватий, у верхній — пірчастий; гола частина остюка жовта.

Рослина світлолюбна і посухостійка. Трапляється у передгірських степах, характерна для угруповань типу шибляка (заростей сухих чагарників) і петрофітних дерниннозлакових фітоценозів. За сприятливих умов площа популяцій може сягати декількох гектарів, в такому разі ковила поетична навіть домінує (нерідко разом з ковилою Браунера), утворюючи суцільний покрив з дернин.

Квітне у травні, плодоносить у травні-червні. Розмножується насінням.

Ендемік Східного та Північного Причорномор'я з доволі вузьким ареалом. Вид розповсюджений на півдні Кримського півострова, на північних і західних схилах Кавказьких гір.

Як вузький ендемік ковила поетична страждає від господарської діяльності, яка знищує природні місця зростання. Найбільш негативно на чисельність популяцій впливають забудова, терасування схилів, лісоразведення, весняні пали і надмірне випасання худоби. За умови помірного випасання вид доволі стійкий. Крім того, ця рослина і сама здатна запобігати початковим стадіям ерозії, оскільки її щільні дернини добре утримують частки ґрунту. Ковила поетична охороняється в Карадазькому природному заповіднику.

Вид вважається синонімічним Stipa pontica P.A.Smirn.

• Ковила поетична в Червоній книзі України. — Переглянуто 27 грудня 2014.