Ковила пірчаста

Українську і латинську видові назви, які є синонімами, ця рослина отримала через особливу форму остюка, схожу на тоненький стрижень, вкритий пухнастими волосками. Окрім пухнастого вигляду ковилу називають пірчастою ще й через спосіб розповсюдження плодів: вони переносяться вітром так же легко, як і летюче пір'я птаха. На вигляд остюків вказують і деякі народні назви: наприклад, французи називають цю рослину «Волосся янголів».

Остюки ковили пірчастої великим планом

Трав'яниста рослина 40-70 см заввишки, гемікриптофіт. Коренева система мичкувата. Листки голі, в сухому стані згорнуті, 0,8-1 мм в діаметрі, у розгорнутому вигляді 0,9-2,3 мм завширшки. Молоді листки мають на кінчику китичку волосків, яка легко відпадає. Язички у листків генеративних пагонів 2-3 мм завдовжки, а у вегетативних — 1-2 мм.

Суцвіття — вузька, стиснута волоть 10-20 см завдовжки. Нижня квіткова луска 19-21 см завдовжки, дві крайові смужки волосків не доходять до основи остюка. Остюк білопірчастий, двічі колінчастозігнутий, 25-43 см завдовжки. Плід — веретеноподібна зернівка завдовжки 12-15 мм. Після достигання плодів остюк набуває трохи звивистої форми.

Типовий екотоп ковили пірчастої (Франція)

Вид світлолюбний і посухостійкий, але в порівнянні з іншими видами ковили краще переносить помірне зволоження. Ця особливість дозволяє ковилі пірчастій зростати у лучних степах лісостепової зони, що в цілому нехарактерно для представників роду. Показово, що у південних районах популяції ростуть переважно на північних схилах. Едифікаторного значення набирає на плакорних ділянках з потужними малогумусними чорноземами, рідше — на кам'янистих схилах з виходами на поверхню карбонатних порід.

Розмножується насінням. Квітне у травні-червні. Запилення відбувається за допомогою вітру. Плодоносить у червні. Зернівка заглиблюється в ґрунт під дією дощової вологи і обертальних рухів пірчастого остюка.

Ареал ковили пірчастої надзвичайно широкий і охоплює лісостепові й степові зони Євразії і (частково) Африки. На заході його межа проходить через Францію і Балкани, на півдні — через Північну Африку, Закавказзя, Середню Азію, Монголію, на півночі — через Швецію і південь Сибіру, на сході — через Забайкалля і Китай.

В Україні трапляється майже по всій території за виключенням Закарпаття і деяких районів Полісся. Особливо численні популяції на Лівобережжі, на заході ковила пірчаста найчастіше трапляється на Волино-Подільській височині.

В цілому ковила пірчаста є одним з найвідоміших і найпоширеніших представників роду. Українські популяції невеликі за розміром, але у цілинних степах ковила нерідко домінує, утворюючи суцільний покрив. Загрозами для виду є розорювання степів та нераціональне природокористування — надмірне випасання, забудова, забруднення степів, часті пали. Рослина охороняється в наступних заповідниках і національних парках: Українському степовому, Луганському, «Медобори», «Подільські Товтри», «Святі Гори». За межами України вид знаходиться під охороною у Німеччині та Польщі.

Ковила пірчаста є добрим кормом для коней і овець. Цей вид часто використовують в ландшафтному дизайні, квіти збирають для аранжування сухих букетів. В Україні цю рослину можна побачити в колекції Донецького ботанічному сада.

• Ковила пірчаста у Червоній книзі України. — Переглянуто 18 грудня 2014.