Козлов Петро Кузьмич

Петро Козлов народився 15 жовтня 1863 р. в невеликому місті Духовщина Смоленської губернії в сім'ї небагатого прасола (торговця худобою). У 1887 р. закінчив військове училище.

Все його подальше життя змінила зустріч в 1881 р. з М. М. Пржевальським. Свою першу подорож Петро Козлов здійснив у складі четвертої експедиції Пржевальського в Центральну Азію. За своє життя Петро Кузьмич брав участь у шести експедиціях до Тибету і Монголії. Ним було вивчено багато районів Центральної Азії, відкрито стародавнє місто Хара-Хото, при розкопках якого знайдено понад 2 тис. рукописних книг.

Подорожуючи Монголією, Козлов звернув увагу на цікаву форму охорони природи — народну, яка існувала тоді в цій країні. У своїй статті «Монгольский заповедник Богдо-ула» він розповів про заповідну місцевость і добре збережений тваринний і рослинний світ гори Богдо-ула, що охороняється завдяки народним переказам монголів.

У 1886 р. з ним зустрічається творець приватного заповідника Асканія-Нова Фрідріх Фальц-Фейн і просить допомогти організувати упіймання в монгольських степах і доставку в його зоопарк коней Пржевальського. «Живий, енергійний, люблячий і розуміючий природу, Фальц-Фейн справив на мене чудове враження і раз назавжди привернув до себе: звичайно, я охоче пішов назустріч його підприємству»[5]. За допомогою свого знайомого, купця Ассанова, після кількох невдалих спроб, Козлову вдається зловити в степах диких конячок і неушкодженими доставити в Асканію. У цьому ж заповіднику вперше в світі від них був отриманий в неволі приплід. Так, завдяки дружбі двох людей коня Пржевальського було врятовано як вид. Влітку 1913 р. П. К. Козлов вперше приїздить до Асканії-Нова. Те, що він тут побачив, перевершило всі його сподівання. З цього часу він стає затятим захисником унікального заповідника. Він пише кілька наукових і науково-популярних книг про Асканію-Нова, допомагає Фальц-Фейну діставати екзотичні тварини і рослини.

28 лютого 1913 р. П. К. Козлова обирають в члени Постійної природоохоронної комісії при Російському географічному товариства. Навесні 1917 р. Фрідріх Фальц-Фейн покинув Асканію-Нова. Створилася реальна загроза її руйнування.

З ініціативи Академії Наук і Географічного товариства в Асканію-Нова в 1917 р. був відряджений, як комісар, автор цих рядків, і ось яким чином доля на цілі півтора року закинула нас — мене і дружину — в Таврійські степи. Життя в Асканії-Нова залишила в душі незгладимий слід. Все те важке і хворе, що було пережито разом з нею, так само як все прекрасне, світле, радісне, чим вона обдарувало нас в хвилини затишшя, створило між нами і нею якусь міцний, невидимий зв'язок, схожий на глибоку прихильність, яка звичайно відчувається лише по відношенню до живої істоти, близької та рідної по духу[6]

8 декабря 1917 Таврический губернский комиссариат № 11539

УДОСТОВЕРЕНИЕ
Дано сие почетному члену Российской Академии наук, Географического общества и Природоохранной комиссии, ученому-путешественнику по Азии генерал-майору Петру Кузьмичу Козлову в том, что он командируется в имения Фальц-Фейнов — Асканию-Нова, Доренбург и Преображенку, Днепровского уезда в целях принятия мер к охране зоопарка и заповедного участка степи.

Считая чрезвычайно важным сохранение таких ценных памятников природы в интересах Российского государства, прошу все учреждения и лица оказывать генерал-майору Козлову полное содействие в исполнении возложенных на него задач.

Губернский комиссар Богданов"
[7].

Крім цього посвідчення, в кінці листопада — початку грудня 1917 р. на охорону Асканії-Нова П. К. Козлов отримав мандат від Російського Географічного товариства, Російської Академії наук, Постійної природоохоронної комісії при Російському Географічному товаристві, Таврійського губернського земельного комітету, Київського обласного природоохоронного комітету.

Петру і Єлизаветі Козловим, з вірними друзями-асканійцамі К. Сіянком, Г. Рібергером, С. Філоненком, Ю. Ігумовою, Г. Науменком довелося деколи ризикувати і власним життям заради порятунку унікального заповідника і зоопарку.

Важкі випробування випали на долю Петра Кузьмича і його товаришів. Починаючи з 1918 р. Асканія, розташована в 35 кілометрах від Перекопу, стала ареною кровопролитних боїв. Білі загони змінювали червоні, махновці. П'яні солдати прямо в загонах влаштовували полювання на екзотичних тварин, знищували і грабували обладнання лабораторій, колекції бібліотеки і музею. Самого Козлова двічі намагалися розстріляти (один раз — білі, іншого разу — червоні), дивом уникнувши смерті, він продовжував керувати Асканією.

Вальдемар Фальц-Фейн згадував, як під час чергового погрому Асканії червоними бійцями, Козлов знепритомнів. «… Червоні насміхалися над генералом, що лежав без свідомості, плювали йому в обличчя, але потім дали йому спокій і зайнялися грабунком і допитами службовців»[8].

На початку жовтня 1918 р. Петро Кузьмич шле листа в уряд Скоропадського міністру народної освіти України з проханням надати допомогу Асканії-Нова[9]:

… надалі до настання в Росії порядку і правильного громадського та наукового життя, я дозволяю собі звернутися до Вас, г. Міністр, з шанобливим проханням надати законне сприяння в наступному: 1. Прийняти мене під моральне заступництво Української Академії наук, що народжується, забезпечивши відповідним посвідченням або відкритим листом (докладаю для ознайомлення три посвідчення Петрограда); 2. Дарувати Асканії-Нова право мати за рахунок економічних засобів варту в 15-20 чоловік, на чолі (з начальником) шляхом добровільного найму. 3. Відпустити для Асканії-Нова (хоча б під мою відповідальність) 20 гвинтівок, 20 револьверів нагана і 20 шабель.

Міністр і Академія наук України вирішили надати допомогу заповіднику, однак незабаром у Києві утвердилася інша влада …

20 березня 1919 р. Козлов шле телеграму Леніну[10]:

П'ятнадцять місяців виконуючи доручення Російської академії наук збереження знаменитого парку Асканія-Нова, хоча їхав сюди на менший термін, прошу дозволу прибути до Москви особисто доповісти про Асканію …

.

На телеграмі рукою Леніна написано «Горбунову» (зав. науково-технічним відділом ВРНГ РРФСР). Н. П. Горбунов направив термінові телеграми голові Раднаркому України X. Раковському. Одна з них свідчила: "Прошу прийняти самі екстрені заходи охорони зоопарку Асканія-Нова, який представляє величезну наукову цінність. Весною 1918 р. охорона була доручена Леніним на моє прохання мандрівникові Козлову[10]. Паралельно свої телеграми про необхідність прийняття термінових заходів з охорони Асканії Козлов шле до Харкова, а потім до Києва — предсовнаркому України Х. Раковському.

Завдяки їм 1 квітня 1919 р. уряд більшовицької України приймає перший природоохоронний декрет «Про оголошення колишнього маєтку Фальц-Фейна» Асканія-Нова «народним заповідним парком». Про цю тривожну пору Козлов пише статті, які публікуються в «Природі», «Віснику знання», інших журналах. Активну участь бере П. К. Козлов у роботі Державного комітету з охорони пам'яток природи при Наркомосі РРФСР. З природоохоронних питань в грудні 1920 р. він відряджений до Сибіру, потім на південь Росії для створення нових заповідників, спільно з А. П. і В. П. Семеновими-Тян-Шанськими, С. О. Бутурліним і Н. М. Кулагіним бере участь у розробці проекту мережі майбутніх заповідників РРФСР.

Двічі, за завданням Державного комітету з охорони пам'яток природи, в 1921 і 1927 рр. він знов їде до Асканії, щоб намітити заходи щодо поліпшення її охорони та наукової роботи, бере участь у спеціальних засіданнях Наркомзему УРСР з цього приводу.

Головним принципом майбутнього благополуччя і процвітання Асканії-Нова П. К. Козлов вважав повне роз'єднання заповідника та сільськогосподарської частини, з підпорядкуванням заповідника Академії наук СРСР. Його пропозиція була гаряче підтримана іншими видатними вченими, піонерами охорони природи В. І. Талієвим і Д. М. Росинським.

«Треба пам'ятати, що Асканія-Нова не є надбання тільки України або навіть Росії, — Асканія-Нова є надбання всього культурного Сходу, Заходу та Америки»[11], — ці слова П. Козлова актуальні і зараз. Необхідно також відзначити, що П. К. Козлов, напевно, єдиний автор, який опублікував у радянській пресі в 1921 р. статтю, де з усією відвертістю описує знищення унікальних асканійських тварин не тільки білими, але і червоними.

«Протягом березня місяця червоногвардійцями знищені: пара чорних лебедів, єгипетська гуска, пара сірих гусей … У жовтні через Асканію-Нова проходила перша Конармія Будьоного і 44 бригада 15 дивізії. Результатом цього проходу військ стало: смерть п'яти страусів нанду, що вбилися під час втечі, трупи з вогнепальними ранами — оленя-аксиса, самця лані білої, трьох болотних журавлів, знайдені з відрубаними головами і одного манчжурського журавля»[11]. Більше подібних матеріалів, які з такою негативного боку показують дії червоних, аж до 1990 р., не з'являлося в радянській пресі.

В час сталінізму Козлов організував у 1923—1926 рр. ще одну експедицію в центральну частину Монголії.

3 травня 1927 року П. К. Козлов був обраний Спільним зібранням ВУАН позаштатним академіком ВУАН (1927) та керівником позаштатної кафедри географії ВУАН, почесним членом географічних товариств — російського, голландського, угорського, нагороджений золотими медалями географічних товариств ряду країн.

У 1931—1933 рр. Петро Кузьмич брав активну участь в організації експедицій українських науковців у Тянь-Шань, але за станом здоров'я не зміг вирушити з ними.

Влітку 1935 р. його помістили в санаторій під Ленінградом, де він помер 26 вересня.

Особова справа Козлова Петра Кузьмича // Архів Президії НАН України.

Curriculum vitae Козлова Петра Кузьмича // ІР НБУВ. Ф. І. Спр. 26378. Арк. 23–24.

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Козлов Петро Кузьмич