Козоріс Михайло Кирович

Миха́йло Ки́рович Козорі́с (*2 березня 1882, Калуш — †3 листопада 1937, Сандармох, Карелія, РФ) — український прозаїк, поет, байкар, публіцист. Брат письменниці Марії Бариляк. Жертва сталінського терору.

Михайло Кирович Козоріс
Народився 2 березня 1882(1882-03-02)
Калуш
Помер 8 жовтня 1937(1937-10-08) (55 років)
Сандармох
Поховання Сандармох
Країна  Австро-Угорщина
 СРСР
Діяльність поет, письменник
Відомий завдяки Письменник
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Знання мов українська
Роки активності з 1907
Брати, сестри Бариляк Марія Кирівна

Біографія

Меморіальна дошка

Народився в сім'ї міщанина.[1]

Початкову школу закінчив у Калуші, пізніше навчався у Станіславівській гімназії, на юридичному факультеті Львівського університету.

Літературну діяльність розпочав 1907 р. як поет. Друкував у періодичних виданнях Галичини і Буковини нариси, оповідання, повісті.

1912 — успішно закінчив юридичний факультет Львівського університету.

Повернувшись на батьківщину, став активним громадським діячем, працював у редакції «Калуського листка», де публікувалися його твори, брав участь у національному відродженні Калуша та його околиць. З інвазією російських військ (1914) Михайла Козоріса разом з іншими українськими патріотами заарештували і вивезли до Росії. Випущений із неволі, залишився на Великій Україні.

З 1919 р. жив у Радянській Україні, працюючи в Наркоматі юстиції УСРР.

Належав до літературної організації «Західна Україна».

У лютому 1933 р. був заарештований і засуджений судовою «трійкою» при ДПУ УСРР (1 жовтня 1933 р.) на 5 років виправно-трудових таборів за звинуваченням у тому, що «з 1924 р. входив до керівництва контрреволюційної організації УВО, працюючи в літературному об'єднанні „Західна Україна“, вербував нових членів в організацію і провадив повстанську діяльність». Покарання відбував на Соловках.

Відомий український письменник Володимир Гжицький, що свого часу також був репресований і повернувся з ув'язнення до Львова, неодноразово згадував про Михайла Козоріса, з яким йому довелося перебувати в таборах: «Це був надзвичайно обдарований письменник. Переніс жорстокі тортури під час слідства, але не здався, гордо переносив табірне лихоліття. А потім його викликали на повторне слідство і розстріляли».

Розстріляний на підставі постанови «особливої трійки» УНКВС Ленінградської області від 9 жовтня 1937 р.

Після «викриття культу особи Сталіна» військовий трибунал Київського військового округу переглянув судово-слідчу справу Козоріса і виніс ухвалу: «Постанову судової трійки при Колегії ОПУ УРСР від 2 жовтня 1933 р. і особливої трійки ДПУ Ленінградської області щодо Козоріса Михайла Кировича скасувати, а справу припинити через відсутність складу злочину».

Реабілітований посмертно.

Творчість

У ранній період творчості зазнав впливу модернізму.

Автор збірок оповідань «Тарас-дитина» (1914),«Дві сили» (1927), «Віче», «То був злодій» (1928), «За порадою» (1929) «По кам'яній стежці», повістей «Село встає» (1929), «Чорногора говорить» (1931),«Голуба кров» (1932). Його перу належить науково-публіцистична розвідка «Польський терор на Західній Україні», а також низка п'єс для дітей. Написав спогади про Івана Франка, Марка Черемшину, Василя Стефаника, з яким познайомився на початку XX століття.

Найбільше письменницький талант Михайла Козоріса виявився у прозі, зокрема в новелах. Він писав також літературознавчі праці, наприклад, «Панський терор на Західній Україні». Перебуваючи на Радянській Україні, письменник у 20-х— на початку 30-х років видав п'ять збірок своїх прозових нарисів, опублікував кілька літературознавчих праць.

Вшанування

У рідному місті його ім'ям названа вулиця, встановлена меморіальна дошка на фасаді Центральної міської бібліотеки[2].

Примітки

Джерела та література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.