Козько Віктор Опанасович

Віктор Опанасович Козько
біл. Віктар Апанасавіч Казько
Народився 23 квітня 1940(1940-04-23) (81 рік)
Калинковичі
Громадянство  СРСР
 Білорусь
Діяльність прозаїк, журналіст, сценарист
Alma mater Літературний інститут імені Горького
Мова творів білоруська, російська
Роки активності з 1962 року
Жанр військова проза
Членство Спілка письменників СРСР, Союз білоруських письменників, Білоруський ПЕН-центр, Союз письменників Білорусі і Q13033414?
Нагороди

Ві́ктор Опана́сович Козько́ (біл. Віктар Апанасавіч Казько; нар. 23 квітня 1940(19400423)) білоруський письменник, журналіст, перекладач і сценарист. Член Спілки письменників СРСР (з 1973), лауреат Державної премії Білоруської РСР імені Янки Купали (1982).

Життєпис

Народився 23 квітня 1940 року в місті Калинковичах Гомельської області Білорусі в родині робітника. В роки німецько-радянської війни осиротів. Виховувався у Вільчанському та Хойницькому дитячих будинках.

У 1956 році вступив до Кемеровського гірничого індустріального технікуму. Згодом працював у шахті, у геологорозвідці. Друкуватися почав у 1962 році російською мовою.

З 1967 року — на журналістській роботі, завідувач відділом промисловості таштогольської газети «Червона Шорія» (Кемеровська область), літпрацівник обласної газети «Комсомолець Кузбасу», кореспондент кемеровського обласного радіо. У 1970 році закінчив заочне відділення Літературного інституту імені О. М. Горького в Москві.

З 1971 року мешкає в Мінську, літпрацівник газет «Червона зміна», «Радянська Білорусь», у 1973—1976 рр. журналу «Неман». З 1971 року пише свої твори білоруською мовою. З 1976 року на творчій роботі. У 1985—1988 рр. — секретар Спілки письменників Білоруської РСР. З 1988 року знову на творчій роботі. У 1986 р. у складі делегації БРСР брав участь у роботі ХL сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Нагороди і почесні звання

  • Орден «Знак Пошани»;
  • Лауреат премії Ленінського комсомолу (1977, за книгу «Здрастуй і прощавай»);
  • Лауреат Державної премії Білорусі імені Янки Купали (1982, за повість «Суд у Слабадзе»);
  • Лауреат літературної премії «Гліняны Вялес» (2009, за книгу «Бунт незапатрабаванага праху»);
  • Лауреат премії «Залаты апостраф» у номінації «За високі творчі досягнення у сучасній білоруській літературі» (2010).

Основні твори

  • Повість рос. «Высокосный год» (1974).
  • Повісті рос. «Здравствуй и прощай» (1976).
  • Повісті рос. «Две повести: Повесть о беспризорной любви; Темный лес — тайга густая» (1977).
  • Повість біл. «Суд у Слабадзе» (1978).
  • Роман рос. «Колесом дорога» (1983).
  • Роман біл. «Неруш» (1983).
  • Роман біл. «Хроніка дзетдомаўскага саду» (1987).
  • Вибране біл. «Выбраныя творы : У 2-х т.» (1990).
  • Повісті, оповідання, ессе біл. «Выратуй і памілуй нас, чорны бусел» (1990).
  • Повість біл. «Но пасаран» (1990).
  • Роман біл. «Бунт незапатрабаванага праху» (2009).
  • Книга ессе і публіцистики біл. «Дзікае паляванне ліхалецця» (2009).

Робота у кінематографі

Написав сценарії до фільмів:

  • 1980 — Повінь.
  • 1983 — Сад.
  • 1998 — Маленький боєць (Білорусь).
  • 2000 — Зорка Венера (Білорусь).

Посилання

Література

  • Друк Г. М. «У храме Слова: міфатворчасць Віктара Казько» / Г. М. Друк. — Мінск: Беларускі кнігазбор, 2005.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.