Колекція з палацу Ґуґун

У 1933 під час японської навали більшу частину колекцій евакуюапли на південь країни (в Ґуанчжоу та Сичуань). Після поразки Японії у війні розпочали повернення музейних збірок в Пекін. Але частину колекцій захопив гоміньданський уряд Чан Кайші і наказав вивезти на острів Тайвань, що як територія належав Китаю. Так музейна збірка була розділена і менша її частина стала базою для музею мистецтв в столиці острова — місті Тайбей (Національний палац-музей (Тайбей)).

Досить специфічним різновидом мистецтва Китаю є лак, лакові вироби.

Лак отримують завдяки надрізам стовбурів дерева Rhus verniciflua. Сік збирають влітку. На тверду основу з пап'є-маше, бамбуку чи дерева наносять декілька шарів лаку і дають висохнути у вологому сховищі. Поверхню прикрашають живописом на основі того ж лаку, іноді з додатками пилу золота, срібла або різьблення, інкрустації іншими матеріалами. Лак привабив майстрів Китаю довготривалістю, твердою поверхнею, нездатністю до пошкоджень від температурних коливань чи агресивних чинників середовища, стійкістю до бактеріальних пошкоджень і здатністю до різних технік обробки.

Але техніка трудомістка, довга за терміном, вимагала розподілу етапів на декількох майстрів і поточного виробництва. Вона стала можливою в Китаї завдяки наполегливості майстрів і незначному цінуванню часу як такого. Так, один лаковий келих для вина з датою 4 рік н. е. виробила бригада з семи майстрів.

Своє поширення мав лаковий посуд, що досить швидко став конкурувати з посудом, виробленим з бронзи. Лаковий посуд став предметом престижу для аристократів, до того ж він витримував гарячі страви, що подавали на стіл, без ушкоджень. Винахід порцеляни значно потіснив використання лаків, але техніка дожила до 20 століття.

Вироби з лаку були еквівалентом сучасних нагород й імператори Китаю дарували їх на відзнаку за значні послуги.

Палацовий музей зберігає близько 340 000 предметів з кераміки і порцеляни. Як і у випадку з іншими матеріалами, зібрання включає імператорські колекції династій Тан і Сун, а також твори замовлені Палацом і самим імператором. Таким чином тут представлена найкраща порцелянова продукція в Китаї; інші великі колекції розміщені в Національному палаці-музеї в Тайбеї та в Нандзінському музеї.

Колекція кераміки дозволяє прослідкувати історію цього ремесла в Китаї за останні більш як 8000 років і є одним з найбільших подібних зібрань у світі[5].

Ge Zhichuan Relocating роботи Ван Мена, 14 століття

Квітка лотоса пробивається крізь поверхню роботи Юнь Шоупіна, 17 століття

У Палацовому музеї зберігається близько 50 000 картин. Із них понад 400 датовані до Династії Юань (1271–1368). Ця колекція найбільша серед подібних в Китаї і вона містить деякі з найрідших і найцінніших картин у китайській історії[6].

Основу зібрання становлять зібрання колекції династій Мін і Цін. Багатству колекції сприяла особиста зацікавленість імператорів, таких як Цянлун. Деякі цінні предмети втрачено після зречення Пуї від престолу в 1912 році. 1948 року деякі найкращі артефакти потрапили на Тайвань. Відтоді колекцію поступово поповнювали шляхом пожертв, закупівель і надходжень з інших музеїв.

Бронза посідає важливе місце в культурі Китаю. Найбільш ранні бронзові предмети в колекції Палацового музею датовані початком династії Шан. Із близько 10 000 наявних предметів, приблизно 1600 мають надписи і датовані періодом до династії Цінь (до 221 р. до н.е.). Значну частину колекції становлять церемоніальні бронзові предмети з імператорського двору, включаючи набір музичних інструментів, на яких грали імператорські оркестри[7].

Палацовий музей має одну з найбільших колекцій механічних хронометрів 18 і 19 століття у світі, загалом понад 1000 експонатів. У колекції хронометри як китайського, так і закордонного виробництва. Китайські були вироблені у власних палацових майстернях, у Гуанчжоу і Сучжоу. Іноземні хронометри прибули з Великої Британії (найбільша частина), Франції, Швейцарії, США і Японії[8].

Серед експонатів можна відзначити годинник з механізмом, який може написати мініатюрним письмовим пензлем двовірш вишуканим китайським почерком[9].

Жад посідає унікальне місце в культурі Китаю[10]. Музей має близько 30 000 артефактів з цього матеріалу, основу яких становить імператорська колекція. Доюанська частина містить кілька предметів, відомих з історичного погляду, а також артефакти знайдені під час пізніших археологічних розкопок. Найдавніші експонати припадають на період неоліту. Серед експонатів періоду династій Мін і Цін є як предмети палацового вжитку, так і данина з імперії та з-за кордону[11].

На додачу до творів мистецтва, значна частина колекції музею складається з предметів імператорського двора. Серед них повсякденне начиння родини імператора та двора, а також різні бюрократичні, важливі для діяльності урядової адміністрації.[12].