Колиба

Слово колиба відоме у багатьох слов'янських мовах (пол. koliba, koleba, чеськ. і словац. koliba, болг. і мак. колиба, серб. колеба/koleba, словен. koliba). Воно вважається пастушим мандрівним словом, до української і західнослов'янських, очевидно, запозичене через посередництво рум. colíbă («хижа», «халупа») з південнослов'янських, у яких походить від грец. καλύβη («мазанка», «хата», «покриття», «завіса»). Сумнівно посередництво тур. kulübe[1].

У плані проста колиба являє собою кліть — зруб-четверик без віконних прорізів з двосхилим або чотирьохскатним дахом, критим дранкою. Приміщення розраховане на проживання від 2 до 8 осіб. Усередині колиба облаштована просто — приміщення однокамерне, відсутня піч, уздовж стін розташовуються дерев'яні лежанки і полиці для речей, підлога земляна. Для опалення приміщення використовується місце для багаття, дим виходить через отвір в даху.

Крім простих прямокутних в плані колиб, бувають також і складніші шести-, восьми- і навіть дванадцатикутні зруби (частіше у лісорубів і бокорашів, ніж у пастухів). Вікна, як і в простих колибах, зазвичай відсутні. Є один вхід, орієнтований зазвичай на південь. Вхідні двері ведуть у невеликі сіни — хорімці. У них тримають воду, на стінах вішають різні приналежності для роботи, а на верх сінного зрубчика всередині складають пилки. З сіней другі двері ведуть всередину колиби; її стать вистелений лубом або деревом, в центрі знаходиться вогнище — ватра, а навколо нього в радіальному напрямку стоять підложа — невисокі тапчани для робітників. Такі колиби рублені на моху (з конопаченням), мають пірамідальний дах з драниці з димовим отвором угорі.

Найпримітивніший тип колиб має односхилий дах, притулений до стіни кошари.

Калибою також називають прості, переважно дитячі чи юнацькі, пастуші курені, складені з міцнішої основи-гілля і прикрите з боків гіллям з листям.

• Музей народної архітектури та побуту України
• Ґражда
• Лісова хатка
• Рублена хата
• Стая
• Каліва

• Е. Э. Бломквист. Крестьянские постройки русских, украинцев и белорусов (поселения, жилища и хозяйственные строения)/ В кн.: Восточнославянский этнографический сборник: очерки народной материальной культуры русских, украинцев и белорусов в XIX — начале XX в. — (Труды Института этнографии. Новая серия, том 31.) / С. А. Токарев (отв. ред.). — Изд-во Академии наук СССР, 1956. — С. 73—74.
• Ф. Волков. Этнографические особенности украинского народа/ В кн.: Украинский народ в прошлом и настоящем. — Т. II. — Пг., 1916. — Рис. 4,а, в.
• kolyba / В кн .: Этимологический словарь славянских языков: праславянський лексический фонд / Трубачёв О. Н. (ред.); Инст. рус. яз. АН СРСР. — М .: Наука, 1983. — Т. 10 (* klepaсь — * konь). — С. 162—164. — 4150 экз.
• Народы и религии мира: энциклопедия / В. А. Тишков. — М .: Большая Российская Энциклопедия, 1998. — С. 550.
• Колиба (укр.). Закарпатський словник. Портал про Закарпаття. — Стаття про колибі в Закарпатському словнику. Перевірено 20 жовтня 2012.
• П. І. Макушенко Народна дерев'яна архітектура Закарпаття (XVII — початок XX ст.). — Стройиздат, 1976. — С. 41. — 96 с.
• І. Цвяхи Лемківщина: матеріальна культура / Інститут народознавства НАН України. — К., 1999. — Т. 1. — 358 с. — ISBN 9660201567.

• Колиба // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 109. — ISBN 978-966-7407-83-4.