Колодне (Тячівський район)

Село Колодне розташоване у західній частині Тячівського району на висоті близько 135 метрів над рівнем моря. Воно розкинулось на лівому березі річки Теребля. Село розташоване за 28 кілометрів від районного центру і за 21 кілометр від залізничної станції Буштино. Через село протікає невеличка річка Одаровець. Територія села займає площу 255 га. Населення понад 2200 осіб.

Після однієї з битв між угорцями і монголо–татарами перші зазнали певних втрат і почали відступати. Їх переслідував переважаючий загін монголо–татар. Один місцевий житель з числа русинів підказав їм, щоб вони перекували підкови на конях в зворотному напрямку. Вони так і зробили, таким чином врятувалися. За це угорський король подарував цій людині землі, де розташоване тепер село, і дав йому ґаздівський титул «Нямиш». У цієї людини (як звали її не пам’ятає ніхто) було 9 синів, які взяли собі дівчат з навколишніх сіл, і від них пішли всі родини села,що носять прізвище Немеш. Ця людина була непоганим майстром і виготовляла взуття. Поселився він на лівому березі річки Одарова. Якраз тоді посеред річки було велике плесо. Це місце називали «дно». І коли з навколишніх сіл хто – небудь йшов виготовляти взуття до Немеша, який тут проживав, пересічного направляли – «він живе коло дна». Слово «коло» на місцевому діалекті означає «біля». І так з часом виникла назва Колодно, а вже пізніше – Колодне.

Перші поселенці будували будинки на лівому березі річки Одаровець, теперішнє урочище Піддуброва. Першим заняттям наших предків були лісорозробні роботи, а пізніше почали займатися землеробством, тваринництвом та бджільництвом. Земля і тваринництво були головними засобами виробництва. Звичайно, коли виникло село Колодне, то появився у ньому і його власник. За переказами угорський землевласник передав його угорській сім’ї Дарваїв. Село почали називати Дарвай – фоло, що в перекладі з угорської на українську мову означає село Дарвая. Колодне - древнє гніздо родини Дарваї. Родоначальником родини був Стоян, син якого Іван був батьком для родин Дарваїв, Кричфалуші та Стойка. Син Стояна Іоанн отримав в подарунок в 1397 році село Колодне.

А в 1411 році Сандрінт, Стойка і Тамаш мали у володінні Колодне та Кричово.Недалеко від нашого села (за 30 км) біля села Колочави знаходить полонина Дарвайка. Про неї згадує і чеський письменник Іван Ольбрахт у своєму творі «Микола Шугай – розбійник». Це ще один доказ того, що на цій території управляла знатна угорська родина Дарваїв. Віросповідували наші предки християнську віру, мали свою культуру, звичаї,традиції, які утримались досьогодні.

Дерев’яну церкву, споруджену 1924 р. (за іншими даними – 1928 p.), розібрали.

З 1990 до 1993 р. на кошти вірників збудували нову муровану церкву. Організував спорудження протоієрей Василь Барна, а головним майстром був місцевий мешканець Іван Сливка.

Іконостас доробляв різьбяр із Сускова А. Горнодь. Ікони намалював місцевий художник Василь Романюк. Біля церкви в 1994 – 1996 роках збудували велику муровану дзвіницю. Нині оздобленням інтер’єру займається Вадим Мордвінов з Чернівців. Дзвони відлито в Ужгороді в 1924 р. на замовлення православної громади.

Однією з найпоширеніших галузей ремесла була деревообробна. З дерева виготовляли все найнеобхідніше для свого господарства: ложки, відра, миски, стільці, ліжка, вози, сани. Поширений був і шкіряний промисел. З шкіри шили взуття, шуби. В усіх сім’ях поширеним було ткацтво, прядіння, плетіння, вишивання. Весь одяг, який носили наші односельці, виготовляли самі від посіяних конопель до пошиття одягу. Основна частина нашого села знаходиться на рівнині, а точніше в передгір’ї. Одну третину території займають гори, які вкриті дубовим, буковим і грабовим лісом.

В Колодному розташована одна з найстаріших в Європі пам'яток дерев'яного зодчества — Церква святого Миколи Чудотворця, що була первісно збудована 1470 року. Пам'ятка архітектури всеукраїнського значення. Найдревніший і один з найцікавіших дерев'яних храмів України.

Вид на церкву з боку вулиці

Михайло Сирохман[1] так писав про історію і архітектуру храму :

Церква Св. Миколи Чудотворця належить до найдавніших пам'яток дерев'яного церковного будівництва України. Збудували її в урочищі Одарів і пізніше перенесли на теперішнє місце. Храм зберігає певні риси, властиві оборонним спорудам. Його гордий, суворий силует в оточенні старезних дубів свідчить про високу майстерність народних будівничих у роботі з таким складним матеріалом як дуб. Найдавніші частини — зрубні стіни — збудовано в XV сторіччі (фігурує 1470 рік) з колод завдовжки 12 метрів на кам'яному фундаменті, складеному насухо. Зруби надбудовано у XVI сторіччі. У XVII або у другій половині XVIII сторіччя перебудовано вежу, яку вкрило вибагливо пророблене двоярусне барокове завершення, а також прибудовано галерею над бабинцем та ґанок на різьблених стовпчиках.

Церква стоїть на невеликому пагорбі в центрі села біля перехрестя головної вулиці й гірського потічка, що оперезує західну межу церковного подвір’я.

Цей, один з найдавніших дерев’яних храмів України споруджено в урочищі Одарів у 1470 р. і незабаром перенесено до нинішнього місця. Подальші перебудови, на думку дослідників, виконувались у XVI та XVIII ст., оновлення іконостаса – в 1737 р, а розмалювання нави – наприкінці XVIII ст. Існує й дещо інша версія, згідно з якою церква св. Миколи була головною церквою православного монастиря, колись розташованого на околиці села. Там вона простояла 330 років і в 1800 р. була перенесена на сучасне місце.

Тридільна двозрубна основа храму, виконана з грубих дубових плах і поставлена на муровані фундаменти, збереглась до рівня первісних зрубин, тобто до перекриття вівтаря і залому нави та бабинця. Довжина колод (близько 12 м) дала змогу зрубати п’ятистінок нави й бабинця однакової ширини. До нави був прирубаний вужчий прямокутний у плані вівтар. П’ятистінок перекрито стрімким шпилястим дахом, вівтар – дещо нижчим. Кути гребенів даху завершено сигнатурками (нині втрачені). План церкви розбито в гармонійних співвідношеннях, виходячи з діагоналі квадрата. Висотні розміри виведено з плану: висота храму до основ хрестів п’ятистінка дорівнює його довжині, а висота до основи хреста вівтаря – половині загальної довжини церкви.

У XVI ст. внаслідок добудови основного об’єму нава стала двоярусною. У 70-х роках XVIII ст. бабинець набув завершення у вигляді вежі з ренесансним верхом і до нього було добудовано двоярусну галерею.

Незважаючи на багатоетапність формування, церква вражає монументальністю й гармонійністю. Цьому сприяють єдиний для всієї споруди матеріал (деревина), злагоджена динамічна композиція та контраст між великими простими площинами укритих лемехом дахів, стін вежі і зрубів та вибагливими формами різьблених аркад бабинця, верху вежі й мережива підсябиття.

Композиція храму ґрунтується на динамічному наростанні об’ємів від короткого невисокого вівтаря до розчленованого широким піддашшям двоярусного основного зрубу та до домінанти споруди – високої стрункої каркасної вежі, врізаної в дах над бабинцем. У рівні заломів 2-го ярусу п’ятистінка на випусках зрубин кріпиться піддашшя, що переходить у дах вівтаря. З заходу піддашшя спирається на аркаду з різьбленими стовпчиками й підкосами. Над піддашшям звис даху підтримується 2-м ярусом різьблених стовпів галереї. У могутніх іззовні відкритих зрубах стін прорубані маленькі віконечка: по одному – в 1-му, по двоє – в 2-му ярусі нави, одне – з півдня в бабинці, по одному – в трьох стінах вівтаря. Південне й східне вікна вівтаря – первісні, нерозтесані.

Інтер’єр храму простий і небагатомовний: між бабинцем і навою – прямокутний отвір; над навою і вівтарем – коробові склепіння, а над бабинцем – плоске перекриття; маленькі хори біля західної стіни нави; вздовж стін – лави. Головним змістовим та емоційним наповненням інтер’єру є малювання та стінах і стелях нави та вівтаря, а також позолочений різьблений іконостас із живописом, який поновлювався в 1737 р. майстром з Хуста. Нава, за припущенням дослідників, розмальована в кінці XVIII ст. під керівництвом досвідченого майстра Антоні Вали.

Пам’ятка реставрувалася в 1970-1971 рр. (митці – О.Єрко, Р.Юсим, М.Сліпченко).

Миколаївська церква в с. Колодному має велику історико-архітектурну цінність як одна з найдавніших пам’яток народної архітектури, на прикладі якої простежується еволюція храмового будівництва протягом чотирьох століть. Крім того, вона є дорогоцінною пам’яткою монументального й декоративно-ужиткового мистецтва, рідкісний взірець збереженого настінного малярства 17-18 ст.

Впродовж 2007-2008 років занепала церква була реставрована завдяки гранту, наданому посольством США в Україні. У церкви замінили дах, закрили аркаду на дзвіниці сіткою від птахів, поремонтували двері, дерев'яними кілками позатикали всі отвори і щілини в зрубах.

Докладніше: Церква святого Миколая Чудотворця

1. Візічканич Іван Васильович . «Моє село – моя історія» : підручник.

2. Закарпатська обласна громадсько – політична газета «Ехо Карпат» - 10 лютого 2002 року.

3. Перекази жителів села Колодне

1. http://www.derev.org.ua/zakarp/kolodne.htm

- храм св. Юрія. 1993.

- храм святого Миколи Чудотворця, що була первісно збудована 1470 року.

• Поп И.И., Поп Д.И. В горах и долинах Закарпатья. - М. : Искусство, 1971 г., с. 106-108:
• Памятники градостроительства и архитектуры УССР, том 2., ст. 199
• Логвин Г.Н. Украинские Карпаты. М.: Искусство, 1973. с. 129-133

• Церква у Колодному на сайті "Дерев'яні храми України"
• Замки та храми України.Колодне
• Фотографії Колодне
• Карта Колодне
• Погода в Колодне