Церква святого Миколая Чудотворця (Колодне)

Церква стоїть на невеликому пагорбі в центрі села біля перехрестя головної вулиці й гірського потічка, що оперезує західну межу церковного подвір'я. Згідно з місцевими переказами, церква св. Миколая була головною церквою православного монастиря, колись розташованого в урочищі Одарів. Там вона простояла 330 років, і у 1800 року, коли за розпорядженням австрійської влади, Йосифінська касата, монастир було закрито, була перенесена на своє нинішнє місце.

Побудована вона була, ймовірно, у 1470 році. Храм св. Миколая у Колодному, як найбільш досконалий з художньої та архітектурно-конструктивної боку, служив прототипом при зведенні безкупольних, але з вежею над бабинцем храмів. Ймовірно, подібний тип будівлі виникла ще в XII-XIII ст. як оборонний. Спеціалісти з архітектури стверджують, що ця більш як 530-річна споруда все ще зберігає деякі риси оборонного зодчества.

Михайло Сирохман так писав про історію і архітектуру храму [2]:

Церква Св. Миколи Чудотворця належить до найдавніших пам'яток дерев'яного церковного будівництва України. Збудували її в урочищі Одарів і пізніше перенесли на теперішнє місце. Храм зберігає певні риси, властиві оборонним спорудам. Його гордий, суворий силует в оточенні старезних дубів свідчить про високу майстерність народних будівничих у роботі з таким складним матеріалом як дуб. Найдавніші частини — зрубні стіни — збудовано в XV сторіччі (фігурує 1470 рік) з колод завдовжки 12 метрів на кам'яному фундаменті, складеному насухо. Зруби надбудовано у XVI сторіччі. У XVII або у другій половині XVIII сторіччя перебудовано вежу, яку вкрило вибагливо пророблене двоярусне барокове завершення, а також прибудовано галерею над бабинцем та ґанок на різьблених стовпчиках.

Ґанок церкви

Під час реставрації споруди в 1969-1976 роках забрали престол та ікони, які так і не повернули. Ходять чутки, що він находиться десь у Санкт-Петербурзі.[3] Старі дзвони перевезли до нової православної церкви, хоча до приходу радянської влади храм був греко-католицьким. Тільки на світлині залишилися Царські ворота. Завдяки своїй великій вазі не знайшов нового власника тріснутий кам'яний престол на подвір'ї церкви.

Церква святого Миколая є двозрубна тридільна споруда — більший зруб включає наву та бабинець і невеликого вівтарного зрубу під стрімким дахом. Нава та вівтар перекриті коробовими склепіннями та завершуються стрімкими дахами. На почорнілому зрубі вівтаря до теперішнього часу збереглися два невеликих початкових віконця, точнісінько як у будівлях, зображених на іконах XIV-XV ст. Стіни та склепіння нави і вівтаря розписані. Над бабинцем піднімається висока вежа-дзвіниця з підсябиттям і відкритою аркадою для дзвону. Завершення вежі перебудовано у XVII ст. Тоді ж з'явилася ще й галерея, а вежа, яка раніше була, ймовірно, по центру церкви, посунулася і опинилася над бабинцем. Тому її завершення має такий виразний барочний характер.

Вид на церкву з боку вулиці

Вівтар і нава перекриті рубаним склепінням. На другому ярусі бабинця влаштована відкрита галерея, з різьбленими порталами, з виходом на хори. Із західного боку до бабинця прибудована галерея на різьблених стовпах, з вирізанними у вигляді арок підкосами. На рівні заломів основного зрубу влаштоване широке піддашшя, яке плавно переходить у покрівлю вівтарної частини та зливається з галереєю перед бабинцем.

Дах та вежа вкриті ґонтом. Фундамент у церкви кам'яний, складений насухо.

Церква стала такою у результаті декількох перебудов, що мали місце протягом трьох століть. Науковці визначають принаймні три основні періоди її будівництва та перебудов. Значні перебудови церкви сталися у другій половині XVI та наприкінці XVII ст.

Вежа церкви.

Форми храму позначені монументальністю. Це враження посилюється характером зрубу, виконаного з величезних дубових плах та фактурного покриття з дубового ґонту, так званого клину. Вишукані співвідношення об'ємів споруди, пластичне трактування завершень вежі та динамічна композиція об'ємів надають споруді надзвичайної привабливості.

Інтер'єр храму, з точки зору просторової організації, лаконічний і простий. Урочистий характер церкві надає різьблений іконостас, поновлений у 1737 p., та стінопис. Настінні розписи, виконані у XVIII ст., покривають площини стін та склепіння нави, а також стіни вівтаря. Збереглися фрагменти стінопису і у бабинці.

Миколаївська церква в с. Колодному безумовно є унікальною пам'яткою за своїми архітектурно-мистецькими якостями. Але її значимість полягає в тому, що вона стала взірцем для будівництва інших храмових споруд закарпатського регіону.

В останні роки ХХ століття церква сильно занепала, ґонтове покриття прогнило, дахи протікали, вода змивала чудові настінні розписи. Впродовж 2007-2008 років занепала церква була реставрована завдяки гранту, наданому посольством США в Україні (40 тисяч доларів)[4]. У церкви замінили дах, закрили аркаду на дзвіниці сіткою від птахів, відремонтували двері, дерев'яними кілками позатикали всі отвори і щілини в зрубах. На пожертви сільської громади (47 тис.грн.) зміцнили стіни, поставили браму, на вікна — ковані ґрати, вимостили кам'яними сходами дорогу на пагорб, де знаходиться церква[5]. Тоді на відкриття реконструйованого храму приходив особисто посол США в Україні Вільям Тейлор.[6]

Іконостас

Іконостас було зроблено в середині XVII сторіччя, живопис іконостасу оновлювалася Іллею маляром Хуски[7], про що свідчить напис на звороті царських врат:

Поновленіе сих лиц року Божія 1737 Ілія маляр Хуски

Його різьба та живопис стримані — остання виразна, декоративна, побудована на поєднанні теплих коричнево-червоних, охристих тонів з холодними зеленими і синіми. Стиль різьблення свідчить про те, що іконостас був споруджений, ймовірно, близько середини XVII в. і що Хуст в XVII-XVIII ст. був досить значним культурним центром в Закарпатті.

• Слободян В. Каталог існуючих дерев'яних церков України і українських етнічних земель. – Вісник ін-ту Укрзахідпроектреставрація, 1996 р., т. 4, с. 88
• Поп І.І., Поп Д.І. У горах і долинах Закарпаття. - М.: Мистецтво, 1971 р.
• Логвин Г.Н. Українські Карпати. - М.: Мистецтво, 1973 р., с. 129 - 133 (рос.)
• Макушенко П.І. Народна дерев'яна архітектура Закарпаття (XVIII - поч. ХХ ст.). М., Стройиздат, 1976. ─ 160 с. : Іл. (рос.)
• Прибєга Л. В., Дерев'яні храми Українських Карпат. - К.: Техніка. 2007. - 168 с.
• Пам'ятки містобудування та архітектури УРСР. - К.: Будівельник, 1985 р., т. 2, с. 199 (рос.)
• Пам'ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 109 – 110.
• Гоберман Д. Н. Пам'ятники дерев'яного зодчества Закарпаття. - Ленінград: Аврора, 1970 г.(рос.)
• Titus D. Hewryk Masterpieces in wood: houses of worship in Ukraine. – New York, 1987, № 177.(англ.)

• МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА, 1470-XVIII
• Церква в с. Колодному (Тячівський район)
• Колодне. Церква св. Миколи, 1470 - XVIII ст.
• Дерев'ні церкви Марамуреша. Частина 1 – Колодне
• Світлина Церква св. Миколи Чудотворця
• Вісім найцінніших дерев’яних церков України
• Дерев'яна церква в селі Колодно.(рос.)
• Альбом «Дерев'яна церква у Колодні»