Колонізація Північної Америки вікінгами

Колонізація Північної Америки вікінгами розпочалася наприкінці 10 століття, коли мореплавці з норманських територій дослідили та заселили землі північної частини Атлантичного океану, включаючи північно-східні окраїни Північної Америки[1]. У 1960 році були знайдені залишки норманських будівель в Л'Анс-о-Медовз, що на півночі Ньюфаундленду. Це відкриття посприяло відновленню археологічних розвідок у питанні заселення вікінгами Північної Атлантики[2].

Лейф Еріксон відкриває Америку. Ганс Даль (1849—1937)

Норманські поселення на північноамериканському острові Гренландія проіснували майже 500 років. Л'Анс-о-Медовз — поки єдине підверджене місцеперебування вікінгів на території теперішньої Канади.[3] Подорожі (наприклад, для збору деревини), ймовірно, відбувались час від часу, але немає жодних свідчень про якісь тривалі норманські поселення на материковій частині Північної Америки[4].

Норманська Гренландія
Сучасна мапа колишнього Західного норманського поселення Гренландії, тепер ці землі належать до муніципалітету Куяллек.

У «Сагах про ісландців» написано, що вперше нормани з Ісландії заселили Гренландію в 980-х роках н. е. Немає ґрунтовних підстав, щоб сумніватися в достовірності інформації про перші поселення вікінгів, яка розміщена в сагах, проте не можна її розглядати як першоджерело з історії норманської Гренландії, оскільки їм притаманні певні літературні зацікавленості письменників та публіки тієї доби, які не завжди були надійні[5].

Ерік Рудий (давньоскандинавською: Eiríkr rauði) був вигнаний з Ісландії через випадкове вбивство іншої людини та досліджував, під час свого трирічного вигнання, незалюднене південно-західне узбережжя Гренландії.[6][7] Він розробив план, який мав на меті заманити мешканців на цю безлюдну територію, назвавши її Гренландією (укр. Зелена земля), припустивши, що «люди будуть більш охочіше переселятися через те, що територія має гарну назву»[8]. Внутрішні простори одного довгого фіорду, названого на його честь Ейріксфіордом, стали місцем, де він заснував перше поселення за назвою Браттаглід. Там він видавав земельні ділянки прибулим ентузіастам[9].

Мапа, яка показує поширення норманів

Вікінги мали в Гренландії два поселення. Східне було розташоване на південно-західному кінці острова, а Західне поселення було на 500 кілометрів вище на тому ж таки західному узбережжі. Маленьке поселення біля Східного деколи позначають як Серединне. Загальна чисельність населення коливалася від 2000 до 3000 осіб[10]. Археологами було ідентифіковано щонайменше 400 фермерських садиб[9]. Норманська Гренландія мала свою дієцезію — єпископ Гренландії проживав у столичному місті Гардар. Вікінги експортували з Гренландії бивні моржа, хутро, рибальські сітки, овець, тюленячий та китовий жир, живих тварин, таких як білі ведмеді, «роги єдинорога» (найімовірніше бивні нарвала) та шкури великої рогатої худоби. У 1126 році населення запросило свого власного єпископа, який проживав у Гардарі, а в 1261 році Гренландія прийняла верховенство короля Норвегії. Вони продовжували мати свої власні закони та стали майже політично незалежними в 1349 році, під час Чорної смерті. У 1380 Королівство Норвегія увійшло в політичну унію з Королівстовом Данія[11].

Західна торгівля та занепад

Є докази торгівлі вікінгів з місцевими мешканцями (нормани називали їх скрелінгами). Зазвичай контактували з племенами, які належали до культури Туле. Племена дорсетської культури зникли з острова ще до приходу сюди норманів. Такі предмети як фрагменти гребінців, частинки залізного посуду та зубил, корабельні заклепки, теслярські рубанки та дубові корабельні фрагменти використовувалися на інуїтських човнах та були знайдені далеко за поширенням поселень вікінгів. Маленька фігурка з бивня, як зображає європейця, була знайдена серед руїн інуїтського поселення[11].

Мапа показує поширення народності Туле (з 900 до 1500 року)

Поселення норманів починають занепадати в 14 столітті. Західне поселення стало покинутим біля 1350 року, а останній єпископ Гренландії помер у 1377 році[11]. Після реєстрації шлюбу в 1408 році, в метриках більше немає жодних записів. Східне поселення найімовірніше зникло наприкінці 15 століття. Нещодавній радіовуглецевий аналіз норманських поселень показав останню активність у 1430 році (± 15 років). Існує кілька теорій, які пояснюють чому нормани покинули острів.

Малий льодовиковий період, початок якого припав на 15 століття, міг призвести до ускладнень в подорожах між Гренландією та Європою, а також до проблем у веденні землеробства. На скандинавських теренах у цей час відбулося вилюднення територій через голод та чорну чуму, що дало можливість іншим заселити опустілі землеробські території. Додатково, гренландські бивні витісняють на європейському ринку дешевші бивні з Африки[12]. Незважаючи на втрату контактів з гренландцями, норвезько-данський король продовжував вважати Гренландію власним володінням.

Не знаючи чи норманська цивілізація ще залишилися в Гренландії та хвилюючись за те, що тамтешні жителі ще можуть залишатися католиками, після того як їхні скандинавські землі зазнали Реформації, об'єднана клерикально-купецька експедиція під проводом місіонера Ганса Еґеде вирушила до Гренландії в 1721 році. Хоча ця експедиція і не знайшла жодних європейських поселень, проте була знаковою для подальшої данської колонізації острова.

Клімат та норманська Гренландія

Норманські гренландці були обмежені розкиданими по острові фіордами, які забезпечували комфортні місця для утримання тварин (таких як велика рогата худоба, вівці, кози, пси та коти) та створення фермерських угідь[13][14]. На таких фіордах, ферми залежали від маленьких стаєнь, де утримувалась домашня худоба взимку, що призводило до вибіркового забиття великого стада, щоб пережити холодний сезон[13][14][15]. Коли наставав теплий період, свійську худобу випускали зі стаєнь на пасовиська, які належали найбільшим фермам та церкві[14][15][16]. Окрім скотарства та фермерства, вікінги також займалися полюванням на тюленів та карібу. Моржів відловлювали в торгівельних цілях[13][14][15]. Нормани здебільшого покладалися на так званий «nordrsetur» — спільне полювання на мігруючих гренландських тюленів, яке відбувалося весною[13][16]. Торгівля була досить важливою для гренландських норманів через те, що таким чином вдавалося імпортувати пиломатеріали — дефіцитний матеріал для Гренландії. Зі свого боку вікінги експортували в Європу бивні та шкури моржа, живих білих ведмедів та бивні наврала[15][16]. Врешті-решт цей спосіб проживання на острові став вразливим, оскільки жителі надто покладалися на міграційні сезонні явища, які були обумовлені кліматом, а також на добробут, який давали кілька фіордів на острові[14][16]. Певну кількість часу гренландські поселення існували ще протягом Малого льодовикового періоду, хоча клімат, загалом, ставав прохолоднішим і вологішим[13][14][15]. Загалом, через зміну клімату, стали довготриваліші зими та короткотриваліші весни, збільшилося число штормів і це вплинуло на міграційну поведінку гренландських тюленів[13][14][15][16]. Площа пасовищ на острові стала набагато меншою, водночас знизилась і кількість врожаю[13]. Плавання весною до місць міграції гренландського тюленя стало більш небезпечним через чисельні шторми, а нижча популяція тюленів призвела до того, що полювання «nordrsetur» стало менш успішним[13][14]. Товари гренландського експорту втратили свою цінність на європейських ринках через конкуруючі країни та втратою інтересу самих європейців[16]. Бивні слонів на ринку почали витісняти бивні моржів, які забезпечували високі доходи мешканців Гренландії[17].

Крім того, вікінги не бажали інтеґруватися з місцевим народом Туле ні через шлюб, ні через культуру. Археологічні дослідження показали, що два народи мали контакти, оскільки вчені знаходили в колишніх помешканнях корінного населення розмальовані бивні норманів та різні бронзові та сталеві артефакти[13][14]. Однак фактично немає матеріальних речей народностей Туле в норманських поселеннях. У раніших дослідженнях вказувалося, що не зміна клімату призвела до занепаду поселень норманів, а їхнє небажання пристосуватися до нього[13]. Наприклад, якщо б вікінги більше зосередились на полюванні на нерпу кільчасту (на яку можна було полювати цілий рік, хоча в меншій кількості та займаючись цим індивідуально) та вирішили зменшити свої спільні масові полювання, їжа була б менш дефіцитною під час зимових сезонів[14][15][16][18].

Середній показник зміни температури на планеті.[19]

Також нормани могли використовувати для виготовлення одягу шкури тварин, а не вовну, щоб дало їм змогу жити ближче до узбережжя та не бути прив'язаними тільки до фіордів[14][15][16]. Проте нещодавні дослідження показали, що вікінги намагалися пристосуватися до змін, тільки іншими способами[20]. Деякі з них, наприклад, збільшували кілікість впольованої здобичі. У покинутих поселеннях можна знайти значну кількість кісток морських тварин, що свідчить про посилене полювання в морських водах, що заміщувало відсутність фермерського м'яса[20]. Крім того, за даними знайденого пилку, вчені визначили, що нормани не спустошували невеликі лісові ділянки, як вважалося раніше. Натомість надавали надмірно використаним ділянкам час, щоб вони змогли відновитись та переїздили в інші місця[20] . Норманські фермери також намагалися пристосуватися. Вікінги старались запилювати власноруч прилеглі території, намагаючись не відставати від нових вимог, які були спричинені зміною клімату[20]. Проте кліматичні зміни не були єдиним фактором, що чинив тиск на гренландських норманів. Змінювалася також економічна ситуація, особливо європейський експорт, який був для гренландців великою цінністю[16]. Сучасні дослідження показують, що гренландські нормани не змогли втримати свої поселення на острові через економічні та кліматичні зміни, які відбувалися одночасно[20][21].

Вінланд
Лейф Еріксон прямує до Північної Америки
Кристіан Крог (1893).

Посилаючись на такі джерела як «Сага про Еріка Рудого»[22], «Сага про гренландців» та деякі розділи «Книги Гаука» та «Книги з Плоского острову», стає відомо, що нормани почали досліджувати землі західніше Гренландії лише через кілька років після того, як були засновані перші поселення на Гренландії. У 985 році, під час морської міграції 400—700 переселенців[9][23] з Ісландії до Гренландії, яка відбулась на 25 кораблях (14 з яких успішно завершили подорож), купець Б'ярні Герйольфссон втратив правильний курс і після трьох днів побачив землю західніше від основного флоту. Б'ярні був зацікавлений тільки у віднайденні ферми свого батька, тому не досліджував побачені нові землі. Проте потім описав свої відкриття Лейфу Еріксону, який згодом більш детально дослідив побачені раніше території і заснував там через 15 років невелике поселення[9].

Саги описують три відокремлені території, які були дослідженні: Геллаунд, що означає «земля плоских каменів» (сучасна Баффінова земля); Маркланд — «лісиста земля» (Лабрадор); Вінланд — «земля вина», знайдена десь на південь від Маркланда (узбережжя Затоки Святого Лаврентія). Саме у Вінланді було засноване поселення, яке було описане в сагах.

Зимовий табір Лейфа
Мапа 1690 року показує латинізовані норманські назви місць в Північній Америці[24]

Використовуючи описи маршруту, течій, скель та вітрів, які надав йому Б'ярні, Лейф Еріксон відплив з Гренландії на захід, через море Лабрадора, з 35-ма іншими особами, взявши для цього корабель самого Б'ярні[24]. Він описав територію Геллаунду як «рівну і лісисту з широкими білими пляжами, в яку б сторону вони не йшли, та пологою береговою лінією»[9]. Лейф Еріксон та багато інших хотіли, щоб його батько Ерік Рудий очолив цю експедицію. Проте незадовго до початку плавання Ерік впав з коня на мокрій скелі біля берега, поранивши себе, тому був змушений залишитися на острові[9].

У 1001 році Лейф зимував, найімовірніше, біля мису Болд на північному узбережжі Ньюфаундленду, де одного разу його прийомний батько Тиркер був знайдений п'яним від, найменованих у сазі, «виноградних ягід». Хоча насправді в цій місцевості дикорослими є тільки кабачки, агрус та журавлина. Існують припущення, що Лейф насправді описує ферментовані ягоди як «вино».

Лейф Еріксон провів ще одну зиму в «Лейфсбудірі», після чого повернувся назад у Браттаглід (батьківську резиденцію в Гренландії), щоб взяти на себе обов'язки сина перед батьком.

Плавання Торвальда (1004 р. н. е.)

У 1004 році брат Лейфа, Торвальд Ейрікссон відправився з 30-ма чоловіками до Вінланда і провів зиму в таборі Лейфа. Навесні Торвальд напав на дев'ятьох місцевих жителів, які спали під трьома покритими шкурами каное. Дев'ята жертва врятувалась і незадовго повернулась з підтримкою. Торвальда під час конфлікту вбила стріла, яка успішно пройшла через барикаду. Хоча сутички тривали й далі, нормани залишилися на ще одну зиму і наступної весни покинули поселення[9].

Літо біля берегів Гренландії (1000 рік). Єнс Ерік Карл Расмуссен (1841—1893)

Експедиція Карлсефні (1009 р. н. е.)

У 1009 році Торфінн Карлсефні, також відомий як Торфінн Доблесний, відплив з Гренландії на трьох кораблях з 160 чоловіками і жінками та домашньою худобою[23] (інші джерела говорять про 250 переселенців). Після важкої зими він попрямував на південь і висадився біля Страумфіорду. Згодом відплив до Страумсея, можливо, тому що там течія була сильнішою. Тут, за теперішніми дослідженнями, були мирні відносини між корінними народами та норманами. Дві сторони обмінювались хутрами, шкурами та червоною тканиною, яку тубільці зав'язували навколо голови як свого роду головний убір.

В одній розповіді з саг йдеться про те, що бик, який належив Карлсефні, вискочив з лісу та так налякав тубільців, що вони побігли до своїх човнів і відплили. Повернулися вони вже через три дні з підтримкою. Тубільці використовували катапульти, піднімаючи «велику кулю на стовпі, яка була темно-синього кольору» і розміром «приблизно з овечий живіт»[25]. Куля пролітала над головами норманів та робила жахливий гомін[25].

Нормани почали відступати. Зведена сестра Лейфа Еріксона, Фрейдіс Еріксдоттір, була вагітною, тому не могла встигати за відступаючими. Вона закликали припинити втечу, додавши, що якби у неї була зброя, вона б могла зробити ще більше. Фрейдіс схопила меч людини, яку вбили тубільці. Вона витягла одну зі своїх грудей і вдарила по ній мечем, налякавши тубільців та змусивши їх втекти[25]. Втім, епізод з Фрейдіс згадується лише у сазі 13 ст. і суперечить в істотних деталях ранішим сагам, де згадується цей персонаж.

Псевдоісторія
Дайтон-рок під час відпливу.
Ньюпорт-тауер

У Північній Америці були знайдені нібито рунічні камені, найвідоміший з них Кенсингтонський рунічний камінь. Проте такі камені вважають містифікацією або неправильним тлумаченням корінних американських петрогліфів[26].

Є багато заяв про колонізацію норманами Нової Англії, проте жодна з них досі не є обгрунтованою.

Пам'ятки, які помилково відносять до культури норманів:[27]

«Норумбега» Горсфорда

Гарвардський хімік ХІХ століття Ебен Нортон Горсфорд пов'язав місцевість басейну річки Чарльз із місцями, описаними в сагах норманів, зокрема зі славнозвісним норманським поселенням «Норумбега»[28]. Він опублікував кілька книг на цю тему[29], проте тоді його праці мали слабку підтримку з боку істориків та археологів, а сьогодні ще меншу.[30][31][32]

Інші автори дев'ятнадцятого століття, такі як друг Горсфорда, Томас Голд Еплтон, у своїй праці «A Sheaf of Papers» (1875 року) та Джордж Перкінс Марш у книжці «The Goths in New England» також поширювали помилкові уявлення про історію вікінгів. Подібне зловживання історією та експедиціями вікінгів з'являлося і у двадцятому столітті серед деяких груп, що наголошували на верховенстві білих на континенті[33].

Тривалість норманських контактів з корінними жителями Північної Америки

Короткотривалі поселення норманів на континентальній частині Північної Америки існували тільки для збирання природних ресурсів, якими був багатий регіон, наприклад хутро та пиломатеріали, яких істотно не вистачало в Гренландії[34]. Незрозуміло чому короткострокові поселення не стали постійними, хоча частково на це вплинули ворожі стосунки з корінними народами, яких нормани називають скрелінгами[35]. Тим не менше, епізодичні подорожі до Маркленда за їжею, деревиною та торгівлею з місцевими жителями тривали аж 400 років[36][37].

Див. також

Примітки
  1. Pálsson, Hermann (1965). The Vinland sagas: the Norse discovery of America. Penguin Classics. с. 28. ISBN 0-14-044154-9. Процитовано 21 грудня 2020.(англ.)
  2. Fitzhugh, William W, ‘Vikings: The north Atlantic saga', Anthronotes museum of natural history publication for education, available at www.anthropology.si.edu.(англ.)
  3. L'Anse aux Meadows. L'Anse aux Meadows National Historic Site of Canada. Parks Canada. 2018. Процитовано 21 грудня 2020. «Here [L'Anse aux Meadows] Norse expeditions sailed from Greenland, building a small encampment of timber-and-sod buildings …»(англ.)
  4. Irwin, Constance; Strange Footprints on the Land; Harper&Row, New York, 1980; ISBN 0-06-022772-9(англ.)
  5. Grove, Jonathan. 2009. , in Norse Greenland: Selected Papers of the Hvalsey Conference 2008, Journal of the North Atlantic Special Volume 2, 30–51(англ.)
  6. He remained there making explorations for three years and decided to found a settlement there (Anderson, Rasmus B. (18 лютого 2004). Norse voyages in the tenth and following centuries. У Hare, John Bruno. The Norse Discovery of America. Процитовано 21 грудня 2020.).(англ.)
  7. Reeves, Arthur Middleton; Anderson, Rasmus B. (1906). Discovery and colonization of Greenland. Saga of Erik the Red. Процитовано 21 грудня 2020. «The first winter he was at Eriksey, nearly in the middle of the eastern settlement; the spring after repaired he to Eriksfjord, and took up there his abode. He removed in summer to the western settlement, and gave to many places names. He was the second winter at Holm in Hrafnsgnipa, but the third summer went he to Iceland, and came with his ship into Breidafjord.»(англ.)
  8. Íslendingabók at Wikisource
  9. Wernick, Robert; The Seafarers: The Vikings, (1979), 176 pages, Time-Life Books, Alexandria, Virginia: ISBN 0-8094-2709-5.(англ.)
  10. Lynnerup, N (2014). Endperiod Demographics of the Greenland Norse. Journal of the North Atlantic 7 (sp7): 18–24. doi:10.3721/037.002.sp702.(англ.)
  11. Wahlgren, Erik (1986). The Vikings and America. New York: Thames and Hudson. ISBN 0-500-02109-0.(англ.)
  12. Stockinger, Günther (10 січня 2012). Archaeologists Uncover Clues to Why Vikings Abandoned Greenland. Der Spiegel Online. Процитовано 21 грудня 2020.(англ.)
  13. Pringle, Heather (14 лютого 1997). Death in Norse Greenland. Science (англ.) 275 (5302): 924–926. ISSN 0036-8075. doi:10.1126/science.275.5302.924.
  14. Dugmore, Andrew J.; McGovern, Thomas H.; Vésteinsson, Orri; Arneborg, Jette; Streeter, Richard; Keller, Christian (2012). Cultural adaptation, compounding vulnerabilities and conjunctures in Norse Greenland. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 109 (10): 3658–3663. JSTOR 41507015. PMC 3309771. PMID 22371594. doi:10.1073/pnas.1115292109.(англ.)
  15. Berglund, Joel (1986). The Decline of the Norse Settlements in Greenland. Arctic Anthropology 23 (1/2): 109–135. JSTOR 40316106.(англ.)
  16. McGovern, Thomas H. (1980). Cows, Harp Seals, and Churchbells: Adaptation and Extinction in Norse Greenland. Human Ecology 8 (3): 245–275. JSTOR 4602559. doi:10.1007/bf01561026.(англ.)
  17. Barrett, James H.; Boessenkool, Sanne; Kneale, Catherine J.; O’Connell, Tamsin C.; Star, Bastiaan (1 лютого 2020). Ecological globalisation, serial depletion and the medieval trade of walrus rostra. Quaternary Science Reviews 229: 106122. ISSN 0277-3791. doi:10.1016/j.quascirev.2019.106122.(англ.)
  18. McGovern, Thomas H. (1991). Climate, Correlation, and Causation in Norse Greenland. Arctic Anthropology 28 (2): 77–100. JSTOR 40316278.(англ.)
  19. Hawkins, Ed (30 січня 2020). 2019 years. climate-lab-book.ac.uk. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. («The data show that the modern period is very different to what occurred in the past. The often quoted Medieval Warm Period and Little Ice Age are real phenomena, but small compared to the recent changes.»)(англ.)
  20. Why did Greenland's Vikings disappear?. Science | AAAS (англ.). 7 листопада 2016. Процитовано 21 грудня 2020.(англ.)
  21. The Fate of Greenland's Vikings - Archaeology Magazine Archive. archive.archaeology.org. Процитовано 20 грудня 2020.(англ.)
  22. Sephton, J. (1880). The Saga of Erik the Red. Icelandic Saga Database. Процитовано 20 грудня 2020.(англ.)
  23. Oxenstierna, Eric; The Norsemen (1965), 320 pages, New York Graphic Soc.: ISBN 1-122-21631-9(англ.)
  24. http://www.myoldmaps.com/renaissance-maps-1490-1800/4316-skalholt-map/4316-skalholt-map.pdf(англ.)
  25. Magnusson, Magnus; Palsson, Hermann (1965). The Vinland Sagas. Penguin Books. ISBN 978-0-14-044154-3.(англ.)
  26. Annette Kolodny, «Fictions of American Prehistory: Indians, Archeology, and National Origin Myths», American Literature 75 4: 693—721, December 2003 full text at Project MUSE(англ.)
  27. Christopher Klein, «Uncovering New England's Viking connections», Boston Globe, November 23, 2013 (англ.)
  28. Robin Fleming (1995). Picturesque History and the Medieval in Nineteenth-Century America. The American Historical Review 100 (4): 1079–1082. JSTOR 2168201. doi:10.1086/ahr/100.4.1061.(англ.)
  29. Eben Norton Horsford; Edward Henry Clement (1890). The discovery of the ancient city of Norumbega: A communication to the president and council of the American Geographical Society at their special session in Watertown, November 21, 1889. Houghton, Mifflin. с. 14. Процитовано 1 вересня 2011.(англ.)
  30. Did Leif Erikson once live in Cambridge, Massachusetts?. The Straight Dope. Процитовано 20 грудня 2020.(англ.)
  31. Steven Williams, Fantastic Archaeology: The Wild Side of North American Prehistory, 1991.(англ.)
  32. Gloria Polizzotti Greis VIKINGS on the CHARLES or The Strange Saga of Dighton Rock, Norumbega, and Rumford Double-Acting Baking Powder. Архів оригіналу за 16 липня 2011. Процитовано 20 грудня 2020.. Needham Historical Society(англ.)
  33. Regal, Brian (November–December 2019). Everything Means Something in Viking. Skeptical Inquirer 43 (6) (Center for Inquiry): 44–47.(англ.)
  34. Diamond, Jared: Collapse: How Societies Choose to Fail or Succeed(англ.)
  35. Murrin, John M; Johnson, Paul E; McPherson, James M; Gerstle, Gary (2008). Liberty, Equality, Power: A History of the American People, Compact. Thomson Wadsworth. с. 6. ISBN 978-0-495-41101-7. Процитовано 20 грудня 2020.(англ.)
  36. Schledermann, Peter. 1996. Voices in Stone. A Personal Journey into the Arctic Past. Komatik Series no. 5. Calgary: The Arctic Institute of North America and the University of Calgary.(англ.)
  37. Sutherland, Patricia. 2000. «The Norse and Native Norse Americans». In William W. Fitzhugh and Elisabeth I. Ward, eds., Vikings: The North Atlantic Saga, pp. 238—247. Washington, DC: The Smithsonian Institution.(англ.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.