Констант

Констант (лат. Flavius Iulius Constans, * між 320 та 323 роками — † 350 у Аквітанії) — був четвертим та наймолодшим сином Костянтина Великого і третім сином Фаусти (з Костянтином II).

Констант I
лат. Flavius Iulius Constans
Римський Імператор
340 — 350
Попередник: Костянтин II
Наступник: Констанцій II
Авґуст
Цезар
Rex
Pontifex Maximus
 
Народження: 320[1][2]
Італія
Смерть: 18 січня 350(0350-01-18)[1]
Ельн, Галлія
Поховання: Mausoleum of Centcellesd
Країна: Стародавній Рим і Візантійська імперія
Рід: Династія Константина
Батько: Костянтин Великий
Мати: Фавста
Шлюб: Олімпіада Старша

 Медіафайли у Вікісховищі

Констант носив титул перемоги Sarmaticus ("великий переможець Сарматський") з 338 р.

Родовід

Біографія

Ще у дитячому віці 23 грудня 333 року Констант був проголошений цезарем. Незабаром після цього був заручений з Олімпіадою, донькою Флавія Аблобія, преторіанського префекта. Проте так й не оженився на ній, внаслідок гомосексуальності.

У 335 отримав в управління Італію, Африку, Іллірійські провінції. Після смерті Костянтина Великого 22 травня 337 відбулася велика зачистка претендентів на трон[3]. 9 вересня 337 при новому розділі держави у Сірмії Констант отримує разом з титулом авґуст весь Балканський півострів, крім Фракії.

Поділ Римської імперії після Костянтина Великого: зліва направо території Костянтина ІІ, Константа І, Далмація і Констанція II. Після смерті Костянтина І (травень 337) таким був формальний поділ імперії, до того часу поки Далмацій не був вбитий і його землі поділені між Константом в Костянтином.

Пізніше коли його брат Костянтин II, імператор Заходу, в результаті суперечки про кордони у 340 році оголосив йому війну і загинув при Акуїлеї, Констант отримав увесь Захід (Британію, Галію і Іспанію). За його наказом створено легіони Legio I Iulia Alpina, Legio II Iulia Alpina, Legio III Iulia Alpina.

Імператор воював з сарматами та слов'янськими племенами на Дунаї, франками на Рейні, пиктами і скоттами в Британії.

Констант отримав християнське виховання і був ревний прихильник нікейського символу віри на відміну від свого брата аріянця Констанція II. Підтримував під час аріянського розколу сторону Афанасія Великого і боровся проти язичників, іудеїв і донатистів в Африці.

Також був нетерпимий до послідовників інших християнських вчень. Своєю нетерпимістю та військовою недолугістю він викликав до себе ненависть і презирство. Так, коли 18 січня 350 року в Отені з'явився узурпатор Магненцій який був романізованим франком і скарбничим Константа, армія здійснила переворот. Констант утік до Піренеїв, однак дорогою його впіймали й посадили у замку в Ельне, а пізніше вбили.

Магненцій був переможений Констанцієм II у 353 році, який і взяв на себе усю повноту влади.

Примітки
  1. Diccionario biográfico español — Real Academia de la Historia, 2011.
  2. sapere.it
  3. Richard Klein Die Kämpfe um die Nachfolge nach dem Tode Constantins des Großen, у: Richard Klein, Roma versa per aevum. Ausgewählte Schriften zur heidnischen und christlichen Spätantike, видавництво Raban von Haehling та Klaus Scherberich, Georg Olms Verlag, Hildesheim-Zürich-New York 1999, S. 1-49 або Klaus Rosen, Julian. Kaiser, Gott und Christenhasser, Klett-Cotta, Stuttgart 2006, S. 50-53, ISBN 3-608-94296-3.(нім.)

Посилання

Michael DiMaio, Jr. und Robert Frakes: Біографія Константа у De Imperatoribus Romanis (англ.)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.