Королівство Астурія
Королі́вство Асту́рія, або Астурі́йське королі́вство (лат. Regnum Asturorum, «королівство астурів»; ісп. Reino de Asturias) — у 718—924 роках християнська монархічна держава на півночі Піренейського півострова. Постала в Астурії, на півночі сучасної Іспанії. Окрім власне Астурії займала терени Кантабрії, Північних Кастилії та Леону, Галісії та Північної Португалії. Заснована вестготським лицарем Пелагієм (Пелайо), сподвижником останнього вестготського короля Родеріха. Була наступницею Вестготського королівства, знищеного в ході мусульманського завоювання. Початком історії королівства вважається битва при Ковадонзі (722), в якій сили короля Пелагія розбили сили Омейядського халіфату (ця ж битва вважається початком Реконкісти). 924 року астурійський король Фруела II переніс свій двір до Леона, після чого Астурійська держава стала називатися королівством Леону. На основі Астурійського королівства постала майбутня Іспанія.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||
Історія
Астурійське повстання
Внаслідок знищення мусульманами Вестготського королівства в 711—715 роках, частина біженців-християн переховувалася у Астурійських горах. 718 року вони обрали своїм новим лідером шляхтича Пелагія (іспанською: Пелайо), сподвижника останнього вестготського короля Родеріха. Він очолив християнські сили в боротьбі проти ісламських поневолювачів й близько 722 року розбив ворогів у битві при Ковадонзі. Після цього християнська знать Астурії та Галісії обрала його «корелем астурів». Пелагій вигнав мусульман зі східної Астурії й атакував Леон, головне місто на північному заході Піренейського півострова. Він уклав шлюбно-політичний союз із вестготським Кантабрійським герцогством. Завдяки перемогам мале королівство Пелагія утвердилося в Астурійських горах, проте влада самого монарха була слабкою й трималася переважно на матримоніальних союзах із місцевою шляхтою.
Розширення
Після смерті Пелагія, в 737 році новим королем обрали його сина Фавілу. Він правив лише два роки і трагічно загинув на полюванні від лап ведмедя. 739 року Астурія перейшла до його швагра Альфонсо I, правителя Кантабрії, зятя короля-засновника Пелагія. Він встановив столицю у Кангас-де-Онісі й значно розширив терени королівства. Альфонсо І розпочав завоювання Західної Галісії та долини Дуеро на півдні. Він провадив політику переселення завойованого населення до безпечних північних земель Астурії. Внаслідок цього плато Дуеро перетворилося на безлюдну пустелю, що слугувала захистом від майбутніх атак мусульман. Король також підкорив країну басків, усі Кантабрійські гори (753—754), а також Леон (754).
Завойовницьку політику Альфонса І продовжив його син Фруела I. Проте його вбили змовники з Кантабрійського дому.
Близько 775 року Астурійське королівство розрослося на увесь північний захід Піренейського півострова. За правління Альфонсо IІ (791—842) астурійці розпочали звільнення земель на півдні й робили далекі військові виправи, доходячи аж до Лісабона.
Європа в 814 році
Іберія в 750 році
Іберія в 814 році
Іберія в 910 році
Іберія в 910 році
Адміністративний поділ
Графства
- Коїмбрське графство — засноване 878 року після відвоювання Коїмбри в мусульман. Захищало південно-західні рубежі королівства. Проіснувало до 987 року.
Населення
Населення королівства становили астури, мешканці Кантабрійського узбережжя, баски, романізовані кельтоібери, вандали та вестготи, що не хотіли приймати владу Омеядського халіфату. Основну частину складали християни-католики. Було багато біженців-готів з Аль-Андалусії.
Королі
До правління Альфонсо II монархи-правителі Астурії носили титул «принців» (лат. princeps), а не «королів» (лат. rex). Цей принцип був типовим для правителів Галісії та Кантабрії в Північній Іспанії.
Хроніки
Джерела
- Кудрявцев А. E. Испания в средние века. — Л., 1937.
- Barbero, Abilio; Vigil Pascual, Marcelo (1974). Sobre los orígenes sociales de la Reconquista. Barcelona: Ariel. ISBN 8434407418.
- Barbero, Abilio; Vigil Pascual, Marcelo (1978). La formación del feudalismo en la Península Ibérica. Editorial Crítica. ISBN 8474230586.
- Barrau-Dihigo, Lucien (1989). Silverio Cañada, ed. Historia política del Reino Asturiano (718–910). Gijón. ISBN 84-7286-273-9.
- Benito Ruano, Eloy; González y Fernández-Valles, José Manuel (1978). Historia de Asturias, 2. Asturias protohistórica. Vitoria; Oviedo: * Ediciones Ayalga. ISBN 8474110297.
- Benito Ruano, Eloy (1997). Reflexiones sobre el ser de España. Real Academia de la Historia = Madrid. ISBN 8489512043.
- Caro Baroja, Julio (2003). Los pueblos de España. Alianza Editorial. ISBN 8420699500.
- Etxeberria Mirones, Jesús (1997). Tradiciones y costumbres de las Encartaciones. Bilbao: Beitia. ISBN 8488890362.
- La época de la Monarquía Asturiana: actas del simposio celebrado en Covadonga (8-10 octubre de 2001). Real Instituto de Estudios Asturianos. ISBN 84-89645-65-5.
- Fernández Conde , Francisco Javier (2000). Universidad de Oviedo, Servicio de Publicaciones, ed. La religiosidad medieval en España. Oviedo: Ediciones Trea. ISBN 8483172321.
- García Arias, Xose Lluis (2003). Pueblos asturianos: el porqué de sus nombres. Salinas (Oviedo): Ayalga. ISBN 8474110440.
- Menéndez Pelayo, Marcelino (1978). Historia de los heterodoxos españoles. Madrid: Editorial Católica. ISBN 84-22005-68-9.
- Sánchez Albornoz, Claudio (1980). Silveiro Cañada, ed. El reino de Asturias. Orígenes de la nación española. Gijón: Colección Biblioteca Histórica Asturiana. ISBN 847286281X.
- Sevilla Rodríguez, Martín (1984). Toponimia de origen indoeuropeo prelatino en Asturias. Oviedo: Real Instituto de Estudios Asturianos. ISBN 84-00-05572-1.
- Villacañas Berlanga, José Luis (2006). La formación de los reinos hispánicos. Pozuelo de Alarcón: Espasa (Serie Espasa Forum). ISBN 84-670-2257-4.
- Valdeón Baruque, Julio (2003). La España medieval. Madrid: Actas Editorial. ISBN 8497390024.
Посилання
- Cawley, Charles. Asturias & Leon kings. Medieval Lands database. Foundation for Medieval Genealogy.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Королівство Астурія