Кочубеївські дуби
Кочубе́ївські дуби́ — кілька вікових дерев, що збереглися від старовинної діброви, яка оточувала родовий маєток Кочубеїв у Диканьці. Як пам'ятка природи входить до переліку об'єктів Регіонального ландшафтного парку «Диканський».
| Кочубеївські дуби | |
|---|---|
 | |
| 49°48′36″ пн. ш. 34°31′59″ сх. д. | |
| Розташування: | Диканський район Полтавської області |
| Найближче місто: | Диканька |
| Заснований: | 1964 р. |
| Країна |
 Україна |
  | |
| |
Історія дубів-велетнів
Хто посадив кочубеївські дуби достеменно невідомо. Існує декілька версій. Згідно з однією, дуби як алею ніхто не саджав, а Кочубеї тільки прорубали рівні просіки по обидва боки від дубів для проїзду. За іншою версією, дубова алея, яка прикрашала в'їзд до садиби Кочубеїв була посаджена полтавським полковником Іваном Іскрою, і генеральним суддею Василем Кочубеєм до дня народження останнього, ще до Полтавської битви.
У 1861 році дубова алея налічувала 68 дерев. Місцями вона переривалася. В різних рядках її росло 7, 19, 42 дуба (до яких входило і три нині уцілілих велетні). Крізь алею простяглася дорога, що повертала від нинішньої автотраси Полтава — Гадяч навпроти села Проні і вела через Миколаївський ліс прямо до князівської садиби.
Документація на дуби ведеться тільки з початку сорокових років минулого століття. Відповідно до неї у ряду було п'ять дерев. Одне з них, яке виділялося найбільшими розмірами, так званий Маріїн дуб, або дуб Мазепи, що ріс у вибалку неподалік дзвіниці Миколаївської церкви в 1934 році підпалила блискавка і він згорів. За народною легендою, саме під ним юна Маруся-Мотря Кочубеївна чекала свого коханого — гетьмана Івана Мазепу.
Сучасний стан
Нині під охороною держави знаходяться останні чотири дуби. Три з них ростуть рядком, один окремо, ближче до Диканьки. Дуби-велетні мають вік 600—800 років. Діаметр стовбурів 1,5-1,8 м, висота — 20-22 м. Є пам'яткою природи з 1964 року. Одне з дерев, середній в групі дуб, з 1970-х років суховершить. Попри лікування, дерево поступово гине.
Кочубеївські дуби в літературі
Олександр Сергійович Пушкін оспівував Кочубеївські дуби в поемі «Полтава»:
 |
Оригінальний текст (рос.)
|
 |
Вважається, що Пушкін ніколи не бував у Диканці, а уявлення про багатство диканської садиби Кочубеїв отримав із розповідей правнучки страченого генерального судді Наталки Кочубей, з якою познайомився у Царському Селі: родові перекази і легенди, почуті від Наталки, були опоетизовані в рядках поеми.
Під оспіваними Пушкіним дубами бували Микола Гоголь, Михайло Щепкін, Михайло Глінка, Григорій Квітка-Основ'яненко, Андрій Головко, Пилип Капельгородський, Юрій Смолич, Юрій Яновський.
Біля дубів завжди людно — сюди приїздять усі, хто знайомиться з Полтавщиною, її історією і природою. Досі існує повір'я, що, доторкнувшись до Кочубеївського дуба, можна отримати здоров'я і довголіття.
Дуби часів Мазепи та Гоголя. 1967 р..JPG.webp)
Кочубеївській дуб (літо 2012 р.)
Кочубеївські дуби взимку
Кочубеївські дуби взимку
Джерела
- За ред. А.В. Кудрицького. Полтавщина : Енцикл. довід.. — К. : УЕ, 1992. — С. 1024. — ISBN 5-88500-033-6.
- Я. І. Давиденко. Мальовнича Полтавщина: Путівник по заповідниках і пам'ятках природи. — Харків : Прапор, 1982. — С. 128, іл.
- Кочубеївські дуби на сайті 7 чудес України