Краледворський рукопис

Церква в Двур-Кралове, де був «знайдений» рукопис

Фальсифікований рукопис, виготовлений чеськими просвітителями Вацлавом Ганкою та Йозефом Ліндою, був «виявлений» Ганкою в 1817 році нібито між стіною та шафою у церковній вежі (за іншими даними — в погребі) в місті Кенігінгоф на Ельбі (Двур-Кралове-над-Лабем, чеськ. Dvůr Králové nad Labem). Виданий за обривок обширного манускрипту XIII століття (до цього століття належать найпізніші із зображених в ній подій). Написаний чорнилами, виготовленими за старовинним рецептом (але з використанням виявлених при хімічному аналізі новітніх барвників), на великих обрізках стародавнього пергаменту (12 аркушів).

«Краледворський рукопис» містить 14 пісень, з них — 6 епічних (присвячених легендарним сюжетам ранньої історії Чехії, татарській навалі XIII ст. тощо), 3 лірико-епічних та 5 чисто ліричних. На сторінках епічного розділу рукопису чеські герої, невідомі іншим джерелам (Бенеш Германов, Ярослав) здобувають перемоги над саксами або рятують Європу від татар (при потуранні німців). Розповідь про перемогу в 1241 році Ярослава з Штернберку (нібито предка графа Кашпара Штернберка, одного із засновників Національного музею) під Оломоуцем над татарами мала великий успіх у російській історіографії. Вигадана Ганкою битва при Оломоуці (набагато пізніше, ніж був викритий сам рукопис) потрапила в праці Б. Д. Грекова «Золота Орда і її падіння» (1950)[1], Л. Н. Гумільова[2] та ін., третє видання БСЭ[3].

Перемога Ярослава над татарами. Розпис стелі в замку Зелена Гора, Чехія, XIX ст.

Ці тексти мали велике пропагандистське значення в умовах чеського національного відродження (як езопова мова; пряма критика німецького панування була б не пропущена цензурою). У ліричних піснях очевидні сюжетні та лексичні переклички з східнослов'янським (російським і українським) фольклором, а також зі Словом о полку Ігоревім. Це відповідало панславістським поглядам Ганки, що розглядав Росію як лідера майбутнього звільнення та об'єднання слов'янських народів, а також його власній мовній практиці як просвітителя (виступав за запозичення в чеську мову російських слів).

До середини XIX століття Краледворський рукопис був одним із символів чеського національного відродження, сумнівів в достовірності найбільші його діячі — П. Шафарик і Ф. Палацький — не висловлювали і навіть виступили зі спільною книгою про неї (існує спірна гіпотеза, що вони здогадувалися про фальсифікації, але замовчували про свої міркування з патріотичних почуттів). Письменник-драматург Франц Закрейс захищав справжність рукопису. Масштабна дискусія навколо автентичності обох рукописів почалася лише в другій половині XIX ст. Кінець слави підробленого рукопису стався в 1870-і — 1880-і роки, коли найбільші лінгвісти (Ян Гебауер), палеографи та історики (Я. Голл) в загальних рисах довели її фальшивість, проте дискусія, сильно ускладнена політичним підґрунтям, тягнулася ще довго і, за визнанням більшості фахівців, завершилася узагальнюючими публікаціями в 1911–1914 рр.. Велику роль в позбавленні нації від її міфу зіграв Т. Масарик, згодом перший президент Чехословаччини, який керувався етичними міркуваннями (патріотична ідея не може ґрунтуватися на брехні).

У наш час справжність рукописів відстоюють деякі рухи націоналістичного напрямку в Чехії.

Краледворський рукопис привернув увагу багатьох українських письменників, які зробили повний чи частковий його переклад українською.[4]

У 1830 — 40 роках Маркіян Шашкевич переклав повний текст Краледворського рукопису, але за життя надрукував лише 4 ліричні поезії в альманасі "Русалка Дністровая" (1837; повний переклад було знайдено посмертно в архіві Ізмаїла Срезневського й опубліковано лише 1912 року у книзі Писання Маркіяна Шашкевича).[5]

У 1830-их роках Іван Вагилевич переклав українською (бойківським діалектом української мови) частину рукопису (опубліковано 1838 року).

На поч. 1850-х pp. Данило Мордовець переповів Краледворський рукопис віршем (скоріше за все не надрукований ні за життя ні посмертно й не відомо чи зберігся хоча б рукопис перекладу).

У 1856 році в газеті. "Зоря галицька" вміщено розвідку "Короледворська рукопись" (№ 10, 18), 5 епіч. пісень і віршів у перекладі Меркелла Онуфрієвича (Маркела Попеля).

У 1860 році повний переклад Краледворського рукопису завершив С. Руданський (уривки опубл. 1899; грунтовне "Переднє слово од редактора" до перекладу подав А. Кримський). Повністю Краледворський рукопис надруковано 1910 році у посмертному виданні творів С. Руданського.

Ще під час навчання в гімназії зацікавився рукописом І. Франко, 1873 він повністю переклав, його, написав передмову "Дещо про „Рукопись Короледворську"".

Перше повне видання Краледворського рукопису українською мовою в перекладі І. Верхратського вийшло 1879 у Львові.

В різний час окремі твори з Краледворського рукопису перекладали українською також Ізмаїл Срезневський, М. Костомаров, А. Метлинський (А. Могила), О. Корсун та ін.

• Зеленогірський рукопис — друга знаменита підробка Ганки.

• Краледворський рукопис // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — А — Л. — С. 529.

• Palacký, «Der Mongoleneinfall im Jahre 1241» (1843)
• А. И. Соколов, «Краледворская рукопись и суд Любуши» (1846)
• Н. В. Берг "Краледворская рукопись. Збори давніх чеських епічних та ліричних пісень "(М., 1846).
• «Kralodvorský rukopis od Nebeského»("Ċasop. česk. Muz. ", 1852-53)
• J. Vocel, «Aesthétický význam básni Zaboj a Jaroslav» ("Č. č. M. ", 1854)
• Julius Feifalik, «Ueber die Königinhofer Handschrift» (Відень, 1860)
• Kvèt, «Aesthetický rozbor rukopisu Kralodvorského» (1861)
• Jos. und Herrn. Jíreček, «Die Echtheit der Königinhofer Handschrift» (1862)
• А. А. Куник, «Спор о подлинности суда Любуши и Краледворской рукописи» ("Зап. Имп. Акад. Наук ", 1862);
• Некрасов, «Краледворская рукопись в двух транскрипциях текста, с предисловием, словарями, частью грамматическою, примечаниями и приложениями» (1872).
• В. В. Макушев, «Из чтений о старочешской письменности» ("Филол. Зап. " 1877-78);
• В. И. Ламанский, «Новейшие памятники древне-чешского языка» («Ж. M. H. Пр.», 1879);
• И. И. Срезневский, «Былина о суде Любуши» («Р. Ф. В.», 1879);
• А. Стороженко, «Очерк литературной истории рукописей Зеленогорской и Краледворской», (Киев, 1880)
• J. Knieschek, «Der Streit um die Königinhofer und Grünberger Handschrift» (Прага, 1888)
• «Deutsche Zeitschrift für Geschichtswissenschaft» (1889 і 1890).
• Рукописи, которых не было. Подделки в области славянского фольклора. М., 2002. (исследование Л. П. Лаптевой, переводы А. С. Шишкова, Н. В. Берга и И. А. Новикова).